Псалми

Псалом 77

1 Пісня навча́льна Асафова. Послухай, мій люду, науки моєї, нахиліть своє ухо до слів моїх уст, —

2 нехай я відкрию уста́ свої при́казкою, нехай старода́вні прислі́в'я я ви́словлю!

3 Що́ ми чули й пізнали, і що́ розповідали батьки́ наші нам, —

4 того не сховаємо від їхніх сині́в, будемо розповіда́ти про славу Господню аж до покоління оста́ннього, і про силу Його та про чу́да Його, які Він учинив!

5 Він поставив засві́дчення в Якові, а Зако́на поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батька́м завідо́мити про них синів їхніх,

6 щоб знало про це поколі́ння майбу́тнє, сини, що наро́джені будуть, — уста́нуть і будуть розповідати своїм дітям.

7 І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегти́муть.

8 І не стануть вони, немов їхні батьки́, поколі́нням непокі́рливим та бунтівни́чим, поколінням, що серця свого́ не поста́вило міцно, і що дух його Богу невірний.

9 Сини Єфрема, озбро́єні лу́чники, повернулися взад у день бо́ю:

10 вони не берегли́ заповіту Божого, а ходити в Зако́ні Його відреклися,

11 і забули вони Його чи́ни та чу́да Його, які їм показав.

12 Він чудо вчинив був для їхніх батькі́в ув єгипетськім кра́ї, на полі Цоа́нськім:

13 Він море розсік, і їх перепрова́див, а воду поставив, як вал;

14 і прова́див їх хмарою вдень, а ся́йвом огню́ цілу ніч;

15 на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безо́дні.

16 Він витягнув із скелі пото́ки, і во́ди текли, немов ріки.

17 Та гріши́ли вони проти Нього ще да́лі, і в пустіші гніви́ли Всевишнього,

18 і Бога вони випробо́вували в своїм серці, для душ своїх ї́жі бажаючи.

19 І вони говорили насу́проти Бога й казали: „Чи Бог зможе в пустині трапе́зу згото́вити?“

20 Тож ударив у скелю — і во́ди лину́ли, і полили́ся пото́ки! „Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'яси́ва наро́дові Своє́му?“

21 Тому́ то почув це Господь та й розгні́вався, — і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,

22 бо не ві́рували вони в Бога, і на спасі́ння Його не наді́ялись.

23 А Він хмарам згори наказав, — і відчинив двері неба,

24 і спустив, немов дощ, на них ма́нну для їжі, — і збі́жжя небесне їм дав:

25 Хліб а́нгольський їла люди́на, Він послав їм поживи до си́тости!

26 Крім цього, Він схі́днього вітра пору́шив на небі, і міццю Своєю привів полудне́вого вітра, —

27 і дощем на них м'ясо пустив, немов по́рох, а птаство крила́те, як мо́рський пісо́к,

28 і спустив його серед табо́ру його́, коло наметів його.

29 І їли вони та й наси́тились ду́же, — Він їм їхнє бажа́ння приніс!

30 Та ще не вдовольни́ли жада́ння свого́, ще їхня ї́жа була в їхніх уста́х,

31 а гнів Божий підня́вся на них, та й побив їхніх ситих, і вибра́нців Ізраїлевих повали́в.

32 Проте́ ще й далі грішили вони та не вірили в чу́да Його,

33 — і Він докінчи́в у марно́ті їхні дні, а їхні літа́ — у страху.

34 Як Він їх побива́в, то бажали Його, — і верта́лися, й Бога шукали,

35 і прига́дували, що Бог — їхня скеля, і Бог Всевишній — то їхній Викупите́ль.

36 І своїми уста́ми вле́щували Його, а своїм язико́м лжу спліта́ли Йому́,

37 бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були́ вони вірні в Його заповіті.

38 Та він, Милосердний, гріх проща́в і їх не губив, і часто відве́ртав Свій гнів, і не буди́в усю Свою лютість,

39 і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який перехо́дить і не поверта́ється!

40 Скільки вони прогнівля́ли Його на пустині, зневажа́ли Його на степу́!

41 І все знову та знов випробо́вували вони Бога, і зневажа́ли Святого Ізра́їлевого, —

42 вони не пам'ята́ли руки Його з дня, як Він ви́бавив їх із недолі,

43 як в Єгипті чинив Він знаме́на Свої, а на полі Цоа́нському чу́да Свої,

44 і в кров оберну́в річки їхні та їхні пото́ки, щоб вони не пили́.

45 Він послав був на них рої мух, — і їх же́рли вони, і жаб — і вони їх губили.

46 А врожай їхній віддав був Він гу́сені, а їхню пра́цю — сарані́.

47 Виноград їхній Він гра́дом побив, а при́морозком — їхні шовко́виці.

48 І Він градові віддав їхній скот, а бли́скавкам — че́реди їхні.

49 Він послав був на них Свій гнів запальни́й, і лютість, й обу́рення, й у́тиск, насла́ння злих анголі́в.

50 Він дорогу зрівня́в був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав морови́ці.

51 І побив Він усіх перворі́дних в Єгипті, пе́рвістків сили в наметах Ха́мових.

52 І повів Він, немов ту отару, наро́д Свій, і їх попрова́див, як стадо, в пустині.

53 І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накри́ло було́ ворогів їхніх.

54 І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що прави́ця Його набула́.

55 І наро́ди Він повиганя́в перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка́ про спа́док, — і в їхніх наме́тах племе́на Ізраїлеві осели́в.

56 Та й далі вони випробо́вували та гніви́ли Всевишнього Бога, і Його постано́в не доде́ржували,

57 і відступали та зраджували, немов їхні батьки відверну́лись, як обма́нливий лук.

58 І же́ртівниками своїми гніви́ли Його, і дрочи́ли Його своїми фіґу́рами.

59 Бог почувусе це — і розгні́вався, і сильно обри́дивсь Ізраїлем,

60 і покинув осе́лю в Шіло́, скинію ту, що вмістив був посеред людей,

61 і віддав до неволі Він силу Свою, а вели́чність Свою — в руку во́рога.

62 І віддав для меча Свій наро́д, і розгнівався був на спа́дщину Свою:

63 його юнакі́в огонь пожира́в, а дівча́там його не співали весі́льних пісе́нь,

64 його священики від меча полягли́, — і не плакали вдови його.

65 Та небавом збудився Господь, немов зо́ сну, як той ве́лет, що ніби вином був підко́шений,

66 і вдарив Своїх ворогів по оза́дку, — вічну га́ньбу їм дав!

67 Та Він погорди́в намет Йо́сипів, і племе́на Єфремового не обрав,

68 а вибрав Собі плем'я Юдине, го́ру Сіон, що її полюбив!

69 І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтува́в.

70 І вибрав Давида, Свого раба, і від коша́р його взяв,

71 від кі́тних ове́чок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спа́док Свій, —

72 і він пас їх у щирості серця свого́, і прова́див їх мудрістю рук своїх!

Псалтирь

Псалом 77

1 Послушайте моё учение, люди, прислушайтесь к моим словам.

2 Мои уста поведают вам притчу, историю давно минувших лет, которую понять всем очень сложно.

3 Я расскажу, что знаю со слов отцов.

4 Не станем от своих детей скрывать, расскажем грядущим поколениям обо всех делах Господних, Его могуществе и сотворённых чудесах.

5 Он с Иаковом соглашение заключил, Закон для Израиля, и завещал, чтоб наши предки передавали его своим потомкам.

6 Чтоб знало следующее поколение закон, и нерождённые ещё, когда придёт их час, своим расскажут детям, и чтобы было так из рода в род.

7 Тогда продлится в людях вера в Бога, и не забудутся Его дела, и все Его заветам подчинятся.

8 Они не будут, как их предки были, упрямым, непослушным поколением, сердца которого не с Богом были, и души Ему не были верны.

9 Хотя сыновья Ефрема были вооружены, они отступили с поля боя.

10 Они не исполнили заветов Божьих и жить не хотели по Его законам.

11 Они забыли о Его делах, о чудесах, которые явил Он.

12 В Египетской земле Цоан Бог показал им чудеса.

13 Он море Красное заставил расступиться, и народ провёл через него, когда воды стояли словно стены.

14 Днём облаком их вёл Господь, а ночью огнём указывал им путь.

15 Господь в пустыне камень расколол и дал им воду как из моря в изобилии,

16 заставил воду течь из скалы, реке подобно.

17 Но люди продолжали и в пустыне грешить против Бога своего,

18 и Божью силу проверяя, стали пищу просить по желанию своему.

19 Они на Бога жаловаться смели: «Боже, способен ли Ты в пустыне нам еду преподнести?

20 Когда рассёк Он камень, то в изобилье была вода для всех. Однако сможет ли в пустыне Бог хлебом и мясом народ Свой накормить?»

21 Услышав их, Господь против Иакова разгорелся гневом, Израилю ярость Свою явил,

22 за то, что не было в них веры в Бога, не верили они в спасение Его.

23 Но Господь велел небесам раскрыться, и, народ осыпав манной, Он дал им в долг небесного зерна.

24

25 И люди ели ангельский тот хлеб, Он дал им столько, сколько съесть могли.

26 Своею силой вызвал Он восточный ветер и ветер южный, и наслал Он тучи птиц, которые всё небо затемнили.

27

28 И птицы падали на их шатры, посередине их жилищ убогих.

29 Они насытиться смогли, потому что Он им дал того, чего они просили.

30 Но не успели даже есть закончить,

31 как Бог на них разгневался и самых стойких, самых молодых сынов Израиля убил.

32 Но всё равно они в грехе жить продолжали и не поверили Господним чудесам.

33 Он оборвал их ничего не стоящие жизни, земные дни несчастьем завершил.

34 Когда Господь покарал одних, к Нему все остальные повернулись, в Нём спасение ища.

35 Вспомнили они, что был Господь для них Скалой, что им Спасителем был Бог Всевышний.

36 Уста их стали лживо льстить Ему,

37 однако не были сердца их с Богом, они Его заветам не внимали.

38 Но Бог был милосерден и простил их прошлые грехи, от наказания избавив. Ярость Свою сдержав, Господь Свой гнев неоднократно усмирял.

39 Он вспомнил, что это просто люди, словно ветер они не возвращаются назад.

40 Как они часто, будучи в пустыне, Его не слушались и повергали в скорбь.

41 Они испытывали Бога вновь и вновь, Израиля Святому досаждая.

42 Они забыли о могуществе Его, когда Он от врагов спасал их жизни.

43 О чудесах они забыли, которые Господь им показал в Египте, в земле Цоан.

44 Их реки в кровь Он превратил, чтоб не смогли они напиться.

45 Он тучи мух наслал, чтобы кусали их, и жаб, чтобы их жизни погубить.

46 Он кузнечиков на их урожай наслал, а поля отдал на съедение саранче.

47 Он градом виноградники побил и льдом уничтожил все деревья.

48 Посёк Он скот их градом, а молниями уничтожил пожитки все.

49 Он гнев и ярость показал египтянам, и Ангелов карающих послал.

50 Нашёл Он выход гневу Своему, ни одного от смерти не избавил.

51 Перворождённых сыновей Египта и первородных Хама не пощадил Господь.

52 Затем Он вёл людей через пустыню, вёл, как ведут стада овец.

53 Он вёл их безопасными путями, и остались в море их враги.

54 Он их привёл в святую землю, к горам, Своею силою добытым.

55 Изгнал Господь чужие племена, дал землю им в наследство, поселил в домах Израиля народ.

56 Но вновь они испытывали Бога Всевышнего, Его заветам не внимали вновь. И тогда опечалился Господь.

57 Они опять от Бога отвернулись, как их отцы восстали против Него, кривой уподобляясь трости.

58 Высоты сотворив, они Опять разгневали Его и поклонением идолам своим вновь Его ревность породили.

59 Услышав их, Бог гневом воспылал и отказался от народа Израиля.

60 Покинул Бог силомскую обитель, Священный шатёр, где пребывал среди людей.

61 Позволил Он чужеземцам ковчег Соглашения захватить — символ Его могущества и славы.

62 Предал мечу Он Свой народ за то, что в гнев Его опять повергли.

63 Не пели девы песен свадебных, поскольку женихи были преданы огню.

64 И меч разил священников, но вдовы не плакали, как принято, по ним.

65 Но как солдат, одолевая пьяный сон, воспрял Господь и пробудился.

66 Развеял Он и обесчестил на веки вечные врагов.

67 Шатры Иосифа отверг Господь, семьи Ефрема не принял.

68 Иуды род избрал Господь, гору Сион любимой выбрал.

69 Он на высоте воздвиг Свой храм навек, пока земля пребудет.

70 Избрал Господь Давида Ему слугою быть. Забрал его от стад овечьих,

71 чтоб впредь он пас народ Иакова, народ Израиля — наследство Божье.

72 И с глубокой мудростью и чистым сердцем Давид повёл народ.

Псалми

Псалом 77

Псалтирь

Псалом 77

1 Пісня навча́льна Асафова. Послухай, мій люду, науки моєї, нахиліть своє ухо до слів моїх уст, —

1 Послушайте моё учение, люди, прислушайтесь к моим словам.

2 нехай я відкрию уста́ свої при́казкою, нехай старода́вні прислі́в'я я ви́словлю!

2 Мои уста поведают вам притчу, историю давно минувших лет, которую понять всем очень сложно.

3 Що́ ми чули й пізнали, і що́ розповідали батьки́ наші нам, —

3 Я расскажу, что знаю со слов отцов.

4 того не сховаємо від їхніх сині́в, будемо розповіда́ти про славу Господню аж до покоління оста́ннього, і про силу Його та про чу́да Його, які Він учинив!

4 Не станем от своих детей скрывать, расскажем грядущим поколениям обо всех делах Господних, Его могуществе и сотворённых чудесах.

5 Він поставив засві́дчення в Якові, а Зако́на поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батька́м завідо́мити про них синів їхніх,

5 Он с Иаковом соглашение заключил, Закон для Израиля, и завещал, чтоб наши предки передавали его своим потомкам.

6 щоб знало про це поколі́ння майбу́тнє, сини, що наро́джені будуть, — уста́нуть і будуть розповідати своїм дітям.

6 Чтоб знало следующее поколение закон, и нерождённые ещё, когда придёт их час, своим расскажут детям, и чтобы было так из рода в род.

7 І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегти́муть.

7 Тогда продлится в людях вера в Бога, и не забудутся Его дела, и все Его заветам подчинятся.

8 І не стануть вони, немов їхні батьки́, поколі́нням непокі́рливим та бунтівни́чим, поколінням, що серця свого́ не поста́вило міцно, і що дух його Богу невірний.

8 Они не будут, как их предки были, упрямым, непослушным поколением, сердца которого не с Богом были, и души Ему не были верны.

9 Сини Єфрема, озбро́єні лу́чники, повернулися взад у день бо́ю:

9 Хотя сыновья Ефрема были вооружены, они отступили с поля боя.

10 вони не берегли́ заповіту Божого, а ходити в Зако́ні Його відреклися,

10 Они не исполнили заветов Божьих и жить не хотели по Его законам.

11 і забули вони Його чи́ни та чу́да Його, які їм показав.

11 Они забыли о Его делах, о чудесах, которые явил Он.

12 Він чудо вчинив був для їхніх батькі́в ув єгипетськім кра́ї, на полі Цоа́нськім:

12 В Египетской земле Цоан Бог показал им чудеса.

13 Він море розсік, і їх перепрова́див, а воду поставив, як вал;

13 Он море Красное заставил расступиться, и народ провёл через него, когда воды стояли словно стены.

14 і прова́див їх хмарою вдень, а ся́йвом огню́ цілу ніч;

14 Днём облаком их вёл Господь, а ночью огнём указывал им путь.

15 на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безо́дні.

15 Господь в пустыне камень расколол и дал им воду как из моря в изобилии,

16 Він витягнув із скелі пото́ки, і во́ди текли, немов ріки.

16 заставил воду течь из скалы, реке подобно.

17 Та гріши́ли вони проти Нього ще да́лі, і в пустіші гніви́ли Всевишнього,

17 Но люди продолжали и в пустыне грешить против Бога своего,

18 і Бога вони випробо́вували в своїм серці, для душ своїх ї́жі бажаючи.

18 и Божью силу проверяя, стали пищу просить по желанию своему.

19 І вони говорили насу́проти Бога й казали: „Чи Бог зможе в пустині трапе́зу згото́вити?“

19 Они на Бога жаловаться смели: «Боже, способен ли Ты в пустыне нам еду преподнести?

20 Тож ударив у скелю — і во́ди лину́ли, і полили́ся пото́ки! „Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'яси́ва наро́дові Своє́му?“

20 Когда рассёк Он камень, то в изобилье была вода для всех. Однако сможет ли в пустыне Бог хлебом и мясом народ Свой накормить?»

21 Тому́ то почув це Господь та й розгні́вався, — і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,

21 Услышав их, Господь против Иакова разгорелся гневом, Израилю ярость Свою явил,

22 бо не ві́рували вони в Бога, і на спасі́ння Його не наді́ялись.

22 за то, что не было в них веры в Бога, не верили они в спасение Его.

23 А Він хмарам згори наказав, — і відчинив двері неба,

23 Но Господь велел небесам раскрыться, и, народ осыпав манной, Он дал им в долг небесного зерна.

24 і спустив, немов дощ, на них ма́нну для їжі, — і збі́жжя небесне їм дав:

24

25 Хліб а́нгольський їла люди́на, Він послав їм поживи до си́тости!

25 И люди ели ангельский тот хлеб, Он дал им столько, сколько съесть могли.

26 Крім цього, Він схі́днього вітра пору́шив на небі, і міццю Своєю привів полудне́вого вітра, —

26 Своею силой вызвал Он восточный ветер и ветер южный, и наслал Он тучи птиц, которые всё небо затемнили.

27 і дощем на них м'ясо пустив, немов по́рох, а птаство крила́те, як мо́рський пісо́к,

27

28 і спустив його серед табо́ру його́, коло наметів його.

28 И птицы падали на их шатры, посередине их жилищ убогих.

29 І їли вони та й наси́тились ду́же, — Він їм їхнє бажа́ння приніс!

29 Они насытиться смогли, потому что Он им дал того, чего они просили.

30 Та ще не вдовольни́ли жада́ння свого́, ще їхня ї́жа була в їхніх уста́х,

30 Но не успели даже есть закончить,

31 а гнів Божий підня́вся на них, та й побив їхніх ситих, і вибра́нців Ізраїлевих повали́в.

31 как Бог на них разгневался и самых стойких, самых молодых сынов Израиля убил.

32 Проте́ ще й далі грішили вони та не вірили в чу́да Його,

32 Но всё равно они в грехе жить продолжали и не поверили Господним чудесам.

33 — і Він докінчи́в у марно́ті їхні дні, а їхні літа́ — у страху.

33 Он оборвал их ничего не стоящие жизни, земные дни несчастьем завершил.

34 Як Він їх побива́в, то бажали Його, — і верта́лися, й Бога шукали,

34 Когда Господь покарал одних, к Нему все остальные повернулись, в Нём спасение ища.

35 і прига́дували, що Бог — їхня скеля, і Бог Всевишній — то їхній Викупите́ль.

35 Вспомнили они, что был Господь для них Скалой, что им Спасителем был Бог Всевышний.

36 І своїми уста́ми вле́щували Його, а своїм язико́м лжу спліта́ли Йому́,

36 Уста их стали лживо льстить Ему,

37 бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були́ вони вірні в Його заповіті.

37 однако не были сердца их с Богом, они Его заветам не внимали.

38 Та він, Милосердний, гріх проща́в і їх не губив, і часто відве́ртав Свій гнів, і не буди́в усю Свою лютість,

38 Но Бог был милосерден и простил их прошлые грехи, от наказания избавив. Ярость Свою сдержав, Господь Свой гнев неоднократно усмирял.

39 і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який перехо́дить і не поверта́ється!

39 Он вспомнил, что это просто люди, словно ветер они не возвращаются назад.

40 Скільки вони прогнівля́ли Його на пустині, зневажа́ли Його на степу́!

40 Как они часто, будучи в пустыне, Его не слушались и повергали в скорбь.

41 І все знову та знов випробо́вували вони Бога, і зневажа́ли Святого Ізра́їлевого, —

41 Они испытывали Бога вновь и вновь, Израиля Святому досаждая.

42 вони не пам'ята́ли руки Його з дня, як Він ви́бавив їх із недолі,

42 Они забыли о могуществе Его, когда Он от врагов спасал их жизни.

43 як в Єгипті чинив Він знаме́на Свої, а на полі Цоа́нському чу́да Свої,

43 О чудесах они забыли, которые Господь им показал в Египте, в земле Цоан.

44 і в кров оберну́в річки їхні та їхні пото́ки, щоб вони не пили́.

44 Их реки в кровь Он превратил, чтоб не смогли они напиться.

45 Він послав був на них рої мух, — і їх же́рли вони, і жаб — і вони їх губили.

45 Он тучи мух наслал, чтобы кусали их, и жаб, чтобы их жизни погубить.

46 А врожай їхній віддав був Він гу́сені, а їхню пра́цю — сарані́.

46 Он кузнечиков на их урожай наслал, а поля отдал на съедение саранче.

47 Виноград їхній Він гра́дом побив, а при́морозком — їхні шовко́виці.

47 Он градом виноградники побил и льдом уничтожил все деревья.

48 І Він градові віддав їхній скот, а бли́скавкам — че́реди їхні.

48 Посёк Он скот их градом, а молниями уничтожил пожитки все.

49 Він послав був на них Свій гнів запальни́й, і лютість, й обу́рення, й у́тиск, насла́ння злих анголі́в.

49 Он гнев и ярость показал египтянам, и Ангелов карающих послал.

50 Він дорогу зрівня́в був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав морови́ці.

50 Нашёл Он выход гневу Своему, ни одного от смерти не избавил.

51 І побив Він усіх перворі́дних в Єгипті, пе́рвістків сили в наметах Ха́мових.

51 Перворождённых сыновей Египта и первородных Хама не пощадил Господь.

52 І повів Він, немов ту отару, наро́д Свій, і їх попрова́див, як стадо, в пустині.

52 Затем Он вёл людей через пустыню, вёл, как ведут стада овец.

53 І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накри́ло було́ ворогів їхніх.

53 Он вёл их безопасными путями, и остались в море их враги.

54 І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що прави́ця Його набула́.

54 Он их привёл в святую землю, к горам, Своею силою добытым.

55 І наро́ди Він повиганя́в перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка́ про спа́док, — і в їхніх наме́тах племе́на Ізраїлеві осели́в.

55 Изгнал Господь чужие племена, дал землю им в наследство, поселил в домах Израиля народ.

56 Та й далі вони випробо́вували та гніви́ли Всевишнього Бога, і Його постано́в не доде́ржували,

56 Но вновь они испытывали Бога Всевышнего, Его заветам не внимали вновь. И тогда опечалился Господь.

57 і відступали та зраджували, немов їхні батьки відверну́лись, як обма́нливий лук.

57 Они опять от Бога отвернулись, как их отцы восстали против Него, кривой уподобляясь трости.

58 І же́ртівниками своїми гніви́ли Його, і дрочи́ли Його своїми фіґу́рами.

58 Высоты сотворив, они Опять разгневали Его и поклонением идолам своим вновь Его ревность породили.

59 Бог почувусе це — і розгні́вався, і сильно обри́дивсь Ізраїлем,

59 Услышав их, Бог гневом воспылал и отказался от народа Израиля.

60 і покинув осе́лю в Шіло́, скинію ту, що вмістив був посеред людей,

60 Покинул Бог силомскую обитель, Священный шатёр, где пребывал среди людей.

61 і віддав до неволі Він силу Свою, а вели́чність Свою — в руку во́рога.

61 Позволил Он чужеземцам ковчег Соглашения захватить — символ Его могущества и славы.

62 І віддав для меча Свій наро́д, і розгнівався був на спа́дщину Свою:

62 Предал мечу Он Свой народ за то, что в гнев Его опять повергли.

63 його юнакі́в огонь пожира́в, а дівча́там його не співали весі́льних пісе́нь,

63 Не пели девы песен свадебных, поскольку женихи были преданы огню.

64 його священики від меча полягли́, — і не плакали вдови його.

64 И меч разил священников, но вдовы не плакали, как принято, по ним.

65 Та небавом збудився Господь, немов зо́ сну, як той ве́лет, що ніби вином був підко́шений,

65 Но как солдат, одолевая пьяный сон, воспрял Господь и пробудился.

66 і вдарив Своїх ворогів по оза́дку, — вічну га́ньбу їм дав!

66 Развеял Он и обесчестил на веки вечные врагов.

67 Та Він погорди́в намет Йо́сипів, і племе́на Єфремового не обрав,

67 Шатры Иосифа отверг Господь, семьи Ефрема не принял.

68 а вибрав Собі плем'я Юдине, го́ру Сіон, що її полюбив!

68 Иуды род избрал Господь, гору Сион любимой выбрал.

69 І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтува́в.

69 Он на высоте воздвиг Свой храм навек, пока земля пребудет.

70 І вибрав Давида, Свого раба, і від коша́р його взяв,

70 Избрал Господь Давида Ему слугою быть. Забрал его от стад овечьих,

71 від кі́тних ове́чок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спа́док Свій, —

71 чтоб впредь он пас народ Иакова, народ Израиля — наследство Божье.

72 і він пас їх у щирості серця свого́, і прова́див їх мудрістю рук своїх!

72 И с глубокой мудростью и чистым сердцем Давид повёл народ.

1.0x