Псалми

Псалом 77

1 Пісня навча́льна Асафова. Послухай, мій люду, науки моєї, нахиліть своє ухо до слів моїх уст, —

2 нехай я відкрию уста́ свої при́казкою, нехай старода́вні прислі́в'я я ви́словлю!

3 Що́ ми чули й пізнали, і що́ розповідали батьки́ наші нам, —

4 того не сховаємо від їхніх сині́в, будемо розповіда́ти про славу Господню аж до покоління оста́ннього, і про силу Його та про чу́да Його, які Він учинив!

5 Він поставив засві́дчення в Якові, а Зако́на поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батька́м завідо́мити про них синів їхніх,

6 щоб знало про це поколі́ння майбу́тнє, сини, що наро́джені будуть, — уста́нуть і будуть розповідати своїм дітям.

7 І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегти́муть.

8 І не стануть вони, немов їхні батьки́, поколі́нням непокі́рливим та бунтівни́чим, поколінням, що серця свого́ не поста́вило міцно, і що дух його Богу невірний.

9 Сини Єфрема, озбро́єні лу́чники, повернулися взад у день бо́ю:

10 вони не берегли́ заповіту Божого, а ходити в Зако́ні Його відреклися,

11 і забули вони Його чи́ни та чу́да Його, які їм показав.

12 Він чудо вчинив був для їхніх батькі́в ув єгипетськім кра́ї, на полі Цоа́нськім:

13 Він море розсік, і їх перепрова́див, а воду поставив, як вал;

14 і прова́див їх хмарою вдень, а ся́йвом огню́ цілу ніч;

15 на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безо́дні.

16 Він витягнув із скелі пото́ки, і во́ди текли, немов ріки.

17 Та гріши́ли вони проти Нього ще да́лі, і в пустіші гніви́ли Всевишнього,

18 і Бога вони випробо́вували в своїм серці, для душ своїх ї́жі бажаючи.

19 І вони говорили насу́проти Бога й казали: „Чи Бог зможе в пустині трапе́зу згото́вити?“

20 Тож ударив у скелю — і во́ди лину́ли, і полили́ся пото́ки! „Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'яси́ва наро́дові Своє́му?“

21 Тому́ то почув це Господь та й розгні́вався, — і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,

22 бо не ві́рували вони в Бога, і на спасі́ння Його не наді́ялись.

23 А Він хмарам згори наказав, — і відчинив двері неба,

24 і спустив, немов дощ, на них ма́нну для їжі, — і збі́жжя небесне їм дав:

25 Хліб а́нгольський їла люди́на, Він послав їм поживи до си́тости!

26 Крім цього, Він схі́днього вітра пору́шив на небі, і міццю Своєю привів полудне́вого вітра, —

27 і дощем на них м'ясо пустив, немов по́рох, а птаство крила́те, як мо́рський пісо́к,

28 і спустив його серед табо́ру його́, коло наметів його.

29 І їли вони та й наси́тились ду́же, — Він їм їхнє бажа́ння приніс!

30 Та ще не вдовольни́ли жада́ння свого́, ще їхня ї́жа була в їхніх уста́х,

31 а гнів Божий підня́вся на них, та й побив їхніх ситих, і вибра́нців Ізраїлевих повали́в.

32 Проте́ ще й далі грішили вони та не вірили в чу́да Його,

33 — і Він докінчи́в у марно́ті їхні дні, а їхні літа́ — у страху.

34 Як Він їх побива́в, то бажали Його, — і верта́лися, й Бога шукали,

35 і прига́дували, що Бог — їхня скеля, і Бог Всевишній — то їхній Викупите́ль.

36 І своїми уста́ми вле́щували Його, а своїм язико́м лжу спліта́ли Йому́,

37 бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були́ вони вірні в Його заповіті.

38 Та він, Милосердний, гріх проща́в і їх не губив, і часто відве́ртав Свій гнів, і не буди́в усю Свою лютість,

39 і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який перехо́дить і не поверта́ється!

40 Скільки вони прогнівля́ли Його на пустині, зневажа́ли Його на степу́!

41 І все знову та знов випробо́вували вони Бога, і зневажа́ли Святого Ізра́їлевого, —

42 вони не пам'ята́ли руки Його з дня, як Він ви́бавив їх із недолі,

43 як в Єгипті чинив Він знаме́на Свої, а на полі Цоа́нському чу́да Свої,

44 і в кров оберну́в річки їхні та їхні пото́ки, щоб вони не пили́.

45 Він послав був на них рої мух, — і їх же́рли вони, і жаб — і вони їх губили.

46 А врожай їхній віддав був Він гу́сені, а їхню пра́цю — сарані́.

47 Виноград їхній Він гра́дом побив, а при́морозком — їхні шовко́виці.

48 І Він градові віддав їхній скот, а бли́скавкам — че́реди їхні.

49 Він послав був на них Свій гнів запальни́й, і лютість, й обу́рення, й у́тиск, насла́ння злих анголі́в.

50 Він дорогу зрівня́в був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав морови́ці.

51 І побив Він усіх перворі́дних в Єгипті, пе́рвістків сили в наметах Ха́мових.

52 І повів Він, немов ту отару, наро́д Свій, і їх попрова́див, як стадо, в пустині.

53 І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накри́ло було́ ворогів їхніх.

54 І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що прави́ця Його набула́.

55 І наро́ди Він повиганя́в перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка́ про спа́док, — і в їхніх наме́тах племе́на Ізраїлеві осели́в.

56 Та й далі вони випробо́вували та гніви́ли Всевишнього Бога, і Його постано́в не доде́ржували,

57 і відступали та зраджували, немов їхні батьки відверну́лись, як обма́нливий лук.

58 І же́ртівниками своїми гніви́ли Його, і дрочи́ли Його своїми фіґу́рами.

59 Бог почувусе це — і розгні́вався, і сильно обри́дивсь Ізраїлем,

60 і покинув осе́лю в Шіло́, скинію ту, що вмістив був посеред людей,

61 і віддав до неволі Він силу Свою, а вели́чність Свою — в руку во́рога.

62 І віддав для меча Свій наро́д, і розгнівався був на спа́дщину Свою:

63 його юнакі́в огонь пожира́в, а дівча́там його не співали весі́льних пісе́нь,

64 його священики від меча полягли́, — і не плакали вдови його.

65 Та небавом збудився Господь, немов зо́ сну, як той ве́лет, що ніби вином був підко́шений,

66 і вдарив Своїх ворогів по оза́дку, — вічну га́ньбу їм дав!

67 Та Він погорди́в намет Йо́сипів, і племе́на Єфремового не обрав,

68 а вибрав Собі плем'я Юдине, го́ру Сіон, що її полюбив!

69 І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтува́в.

70 І вибрав Давида, Свого раба, і від коша́р його взяв,

71 від кі́тних ове́чок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спа́док Свій, —

72 і він пас їх у щирості серця свого́, і прова́див їх мудрістю рук своїх!

Псалтырь

Псалом 77

1 Стих Асафа Выслушай наставление мое, народ мой, прислушайся к словам уст моих!

2 Притчу поведаю устами своими, тайны древние изреку.

3 Что услышали мы и узнали, что нам передали наши отцы,

4 от их потомков не скроем — расскажем поколению грядущему о дивных делах ГОСПОДА, о могуществе Его и о чудесах, которые Он совершил.

5 Свидетельство о воле Своей Он дал Иакову, установил закон в Израиле. Он заповедал отцам нашим и то, и другое передать их потомкам,

6 чтобы всё это было известно грядущему поколению, детям, которым родиться еще предстоит, а те, в свою очередь, говорили б об этом детям своим.

7 И это всё для того, чтобы они надежду свою возлагали на Бога, дел Его не забывали и следовали заповедям Его;

8 дабы не были они как отцы их — поколение упрямое и мятежное, поколение с сердцем нестойким и духом, неверным Богу,

9 как сыны Ефрема, что, хоть и луками вооруженные, в бегство обратились в день битвы.

10 Не сохранили они Завет Божий, по закону Его поступать отказались,

11 забыли о делах Его и о чудесах Его, которые некогда Он дал им увидеть.

12 Он чудеса совершал на глазах отцов их в земле египетской, на поле Цоана.

13 Он море разделил, провел их чрез него, заставил воды стоять стеною.

14 Облаком Он вел их днем и всю ночь — светом огня.

15 В пустыне Он скалы рассекал и водою, словно из бездны, вдоволь поил народ.

16 Из скалы потоки выводил — рекою текла вода.

17 Но они против Него грешить продолжали и противились Всевышнему в пустыне,

18 сознательно терпение Божие испытывали, пищи вожделенной требуя себе.

19 Оскорбляли Бога, свое неверье выражая: «Приготовит ли Он трапезу для нас в пустыне?

20 Когда ударил Он в скалу, хлынула вода, потекла ручьями; но сможет ли Он дать нам хлеб и мясо приготовит ли для народа Своего?»

21 Услышал это ГОСПОДЬ и вознегодовал, воспылал гнев Его на Иакова, поднялось в Нем возмущение на Израиля,

22 ибо не поверили они Богу, помощи Его спасительной не доверились.

23 И всё же дал Он повеление облакам в выси, открыл врата небесные

24 и в пищу им излил на них дождем манну — хлеб небесный дал им.

25 Каждый из них ел хлеб ангельский, пищу в изобилии посылал им Бог.

26 С неба повелел Он дуть ветру восточному, южный навел силой Своею.

27 Послал Он с неба мясо, словно дождь, на них, словно пыль, — было птиц пернатых как песка морского.

28 И набросал Он птиц в стан, вокруг шатров Израиля.

29 Люди ели и насыщались; дал им Бог то, чего желали они.

30 Они еще были одержимы своей страстью и пища была у них во рту,

31 когда воспылал на них Божий гнев и сразил многих вождей их, наземь поверг юношей Израиля.

32 Но и тогда продолжали они грешить и чудесам Его не верили.

33 Потому и проводили они дни свои впустую, и годы их проходили в бедах и страхе.

34 Когда многих из них Бог жизни лишил, стали уцелевшие спрашивать о Нем, каяться начали и искать Его.

35 Вспомнили тогда, что Бог — единственная их защита и Бог, Всевышний, — их Искупитель.

36 Однако они обманывали Его устами своими, лгали своим языком;

37 не были они преданы Ему сердцем своим, не хранили верность Завету Его.

38 Он же, милостивый, прощал им вину, не уничтожал их, не раз сдерживал гнев Свой, ярости не давал вскипать.

39 Помнил Он, что они — всего лишь плоть смертная, дуновение ветра, что исчезает безвозвратно.

40 Сколько раз они противились Богу в пустыне и огорчали Его в земле необитаемой!

41 Изо дня в день испытывали терпение Бога и оскорбляли Его, Святого Бога Израиля.

42 Не вспоминали о силе Его, о дне, в который Он избавил их от угнетателя,

43 когда являл Он знамения Свои в Египте и чудеса Свои на поле Цоана.

44 Превратил Он в кровь реки египтян, пить из них они не могли.

45 Послал на них тучи насекомых, чтобы жалили их, и жаб, чтоб им погибель несли.

46 Урожай их гусеницам на съедение отдал, плод трудов их — саранче.

47 Виноградники их градом побил, смоковницы — ледяным покровом уничтожил.

48 Предал скот их на гибель от града и стада их молнией поразил.

49 Излил на них Он гнев Свой, негодование и ярость; поверг их в бедствие, послав тьму ангелов-губителей.

50 Свой гнев не стал Он сдерживать, их жизни не пощадил — обрек на смерть от язвы моровой.

51 Умертвил всех первенцев в Египте, первый плод силы мужской в шатрах Хама.

52 Вывел Он потом народ Свой, как пастырь овец, и вел по пустыне, как стадо.

53 Не страшились они: их путь Он сделал безопасным, а врагов их похоронила пучина морская.

54 Привел Он их в землю святую Свою, к той горе, которую приобрел сильной рукой Своею.

55 Отступить перед ними Он заставил язычников и в шатрах их поселил племена Израиля, землю в наследие каждому из них отмерив.

56 Но они испытывали терпение Божие, противились Всевышнему, свидетельствам о воле Его не внимали.

57 Были они отступниками и неверными, как и отцы их, ненадежны были, подводили, как лук негодный.

58 Гнев Его навлекали на себя капищами своими и идолами своими вызывали ревность Его.

59 Не осталось это тайной для Бога — вознегодовал Он и полностью отверг Израиль,

60 покинул Жилище Свое в Силоме, Скинию, в которой обитал среди людей.

61 Он отдал в плен ковчег Свой, славу Свою, — в руки врага,

62 отдал под меч Свой народ, гневаясь на Свое достояние.

63 Юношей их поедал огонь, и девицам их не пели песен брачных;

64 священники их падали от меча, вдовы их и оплакивать своих покойных не могли.

65 Но вдруг Господь, словно ото сна воспрянув, словно воин, вином возбужденный,

66 прочь прогнал врагов Своих, позору их вечному предал.

67 Отверг Он шатер Иосифа и колено Ефрема не избрал.

68 Пал выбор Его на колено Иуды, на гору Сион, которую Он возлюбил.

69 Воздвиг Он Святилище Свое — образ небесного, воздвиг прочно, как землю, на века созданную.

70 Избрал Он Давида, раба Своего, взял его от загонов овечьих.

71 Того, кто за овцами смотрел, Бог взял, чтоб пас он народ Божий, потомков Иакова, Израиля, — достояние Его.

72 И он пас их добросовестно, умело руководил ими.

Псалми

Псалом 77

Псалтырь

Псалом 77

1 Пісня навча́льна Асафова. Послухай, мій люду, науки моєї, нахиліть своє ухо до слів моїх уст, —

1 Стих Асафа Выслушай наставление мое, народ мой, прислушайся к словам уст моих!

2 нехай я відкрию уста́ свої при́казкою, нехай старода́вні прислі́в'я я ви́словлю!

2 Притчу поведаю устами своими, тайны древние изреку.

3 Що́ ми чули й пізнали, і що́ розповідали батьки́ наші нам, —

3 Что услышали мы и узнали, что нам передали наши отцы,

4 того не сховаємо від їхніх сині́в, будемо розповіда́ти про славу Господню аж до покоління оста́ннього, і про силу Його та про чу́да Його, які Він учинив!

4 от их потомков не скроем — расскажем поколению грядущему о дивных делах ГОСПОДА, о могуществе Его и о чудесах, которые Он совершил.

5 Він поставив засві́дчення в Якові, а Зако́на поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батька́м завідо́мити про них синів їхніх,

5 Свидетельство о воле Своей Он дал Иакову, установил закон в Израиле. Он заповедал отцам нашим и то, и другое передать их потомкам,

6 щоб знало про це поколі́ння майбу́тнє, сини, що наро́джені будуть, — уста́нуть і будуть розповідати своїм дітям.

6 чтобы всё это было известно грядущему поколению, детям, которым родиться еще предстоит, а те, в свою очередь, говорили б об этом детям своим.

7 І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегти́муть.

7 И это всё для того, чтобы они надежду свою возлагали на Бога, дел Его не забывали и следовали заповедям Его;

8 І не стануть вони, немов їхні батьки́, поколі́нням непокі́рливим та бунтівни́чим, поколінням, що серця свого́ не поста́вило міцно, і що дух його Богу невірний.

8 дабы не были они как отцы их — поколение упрямое и мятежное, поколение с сердцем нестойким и духом, неверным Богу,

9 Сини Єфрема, озбро́єні лу́чники, повернулися взад у день бо́ю:

9 как сыны Ефрема, что, хоть и луками вооруженные, в бегство обратились в день битвы.

10 вони не берегли́ заповіту Божого, а ходити в Зако́ні Його відреклися,

10 Не сохранили они Завет Божий, по закону Его поступать отказались,

11 і забули вони Його чи́ни та чу́да Його, які їм показав.

11 забыли о делах Его и о чудесах Его, которые некогда Он дал им увидеть.

12 Він чудо вчинив був для їхніх батькі́в ув єгипетськім кра́ї, на полі Цоа́нськім:

12 Он чудеса совершал на глазах отцов их в земле египетской, на поле Цоана.

13 Він море розсік, і їх перепрова́див, а воду поставив, як вал;

13 Он море разделил, провел их чрез него, заставил воды стоять стеною.

14 і прова́див їх хмарою вдень, а ся́йвом огню́ цілу ніч;

14 Облаком Он вел их днем и всю ночь — светом огня.

15 на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безо́дні.

15 В пустыне Он скалы рассекал и водою, словно из бездны, вдоволь поил народ.

16 Він витягнув із скелі пото́ки, і во́ди текли, немов ріки.

16 Из скалы потоки выводил — рекою текла вода.

17 Та гріши́ли вони проти Нього ще да́лі, і в пустіші гніви́ли Всевишнього,

17 Но они против Него грешить продолжали и противились Всевышнему в пустыне,

18 і Бога вони випробо́вували в своїм серці, для душ своїх ї́жі бажаючи.

18 сознательно терпение Божие испытывали, пищи вожделенной требуя себе.

19 І вони говорили насу́проти Бога й казали: „Чи Бог зможе в пустині трапе́зу згото́вити?“

19 Оскорбляли Бога, свое неверье выражая: «Приготовит ли Он трапезу для нас в пустыне?

20 Тож ударив у скелю — і во́ди лину́ли, і полили́ся пото́ки! „Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'яси́ва наро́дові Своє́му?“

20 Когда ударил Он в скалу, хлынула вода, потекла ручьями; но сможет ли Он дать нам хлеб и мясо приготовит ли для народа Своего?»

21 Тому́ то почув це Господь та й розгні́вався, — і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,

21 Услышал это ГОСПОДЬ и вознегодовал, воспылал гнев Его на Иакова, поднялось в Нем возмущение на Израиля,

22 бо не ві́рували вони в Бога, і на спасі́ння Його не наді́ялись.

22 ибо не поверили они Богу, помощи Его спасительной не доверились.

23 А Він хмарам згори наказав, — і відчинив двері неба,

23 И всё же дал Он повеление облакам в выси, открыл врата небесные

24 і спустив, немов дощ, на них ма́нну для їжі, — і збі́жжя небесне їм дав:

24 и в пищу им излил на них дождем манну — хлеб небесный дал им.

25 Хліб а́нгольський їла люди́на, Він послав їм поживи до си́тости!

25 Каждый из них ел хлеб ангельский, пищу в изобилии посылал им Бог.

26 Крім цього, Він схі́днього вітра пору́шив на небі, і міццю Своєю привів полудне́вого вітра, —

26 С неба повелел Он дуть ветру восточному, южный навел силой Своею.

27 і дощем на них м'ясо пустив, немов по́рох, а птаство крила́те, як мо́рський пісо́к,

27 Послал Он с неба мясо, словно дождь, на них, словно пыль, — было птиц пернатых как песка морского.

28 і спустив його серед табо́ру його́, коло наметів його.

28 И набросал Он птиц в стан, вокруг шатров Израиля.

29 І їли вони та й наси́тились ду́же, — Він їм їхнє бажа́ння приніс!

29 Люди ели и насыщались; дал им Бог то, чего желали они.

30 Та ще не вдовольни́ли жада́ння свого́, ще їхня ї́жа була в їхніх уста́х,

30 Они еще были одержимы своей страстью и пища была у них во рту,

31 а гнів Божий підня́вся на них, та й побив їхніх ситих, і вибра́нців Ізраїлевих повали́в.

31 когда воспылал на них Божий гнев и сразил многих вождей их, наземь поверг юношей Израиля.

32 Проте́ ще й далі грішили вони та не вірили в чу́да Його,

32 Но и тогда продолжали они грешить и чудесам Его не верили.

33 — і Він докінчи́в у марно́ті їхні дні, а їхні літа́ — у страху.

33 Потому и проводили они дни свои впустую, и годы их проходили в бедах и страхе.

34 Як Він їх побива́в, то бажали Його, — і верта́лися, й Бога шукали,

34 Когда многих из них Бог жизни лишил, стали уцелевшие спрашивать о Нем, каяться начали и искать Его.

35 і прига́дували, що Бог — їхня скеля, і Бог Всевишній — то їхній Викупите́ль.

35 Вспомнили тогда, что Бог — единственная их защита и Бог, Всевышний, — их Искупитель.

36 І своїми уста́ми вле́щували Його, а своїм язико́м лжу спліта́ли Йому́,

36 Однако они обманывали Его устами своими, лгали своим языком;

37 бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були́ вони вірні в Його заповіті.

37 не были они преданы Ему сердцем своим, не хранили верность Завету Его.

38 Та він, Милосердний, гріх проща́в і їх не губив, і часто відве́ртав Свій гнів, і не буди́в усю Свою лютість,

38 Он же, милостивый, прощал им вину, не уничтожал их, не раз сдерживал гнев Свой, ярости не давал вскипать.

39 і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який перехо́дить і не поверта́ється!

39 Помнил Он, что они — всего лишь плоть смертная, дуновение ветра, что исчезает безвозвратно.

40 Скільки вони прогнівля́ли Його на пустині, зневажа́ли Його на степу́!

40 Сколько раз они противились Богу в пустыне и огорчали Его в земле необитаемой!

41 І все знову та знов випробо́вували вони Бога, і зневажа́ли Святого Ізра́їлевого, —

41 Изо дня в день испытывали терпение Бога и оскорбляли Его, Святого Бога Израиля.

42 вони не пам'ята́ли руки Його з дня, як Він ви́бавив їх із недолі,

42 Не вспоминали о силе Его, о дне, в который Он избавил их от угнетателя,

43 як в Єгипті чинив Він знаме́на Свої, а на полі Цоа́нському чу́да Свої,

43 когда являл Он знамения Свои в Египте и чудеса Свои на поле Цоана.

44 і в кров оберну́в річки їхні та їхні пото́ки, щоб вони не пили́.

44 Превратил Он в кровь реки египтян, пить из них они не могли.

45 Він послав був на них рої мух, — і їх же́рли вони, і жаб — і вони їх губили.

45 Послал на них тучи насекомых, чтобы жалили их, и жаб, чтоб им погибель несли.

46 А врожай їхній віддав був Він гу́сені, а їхню пра́цю — сарані́.

46 Урожай их гусеницам на съедение отдал, плод трудов их — саранче.

47 Виноград їхній Він гра́дом побив, а при́морозком — їхні шовко́виці.

47 Виноградники их градом побил, смоковницы — ледяным покровом уничтожил.

48 І Він градові віддав їхній скот, а бли́скавкам — че́реди їхні.

48 Предал скот их на гибель от града и стада их молнией поразил.

49 Він послав був на них Свій гнів запальни́й, і лютість, й обу́рення, й у́тиск, насла́ння злих анголі́в.

49 Излил на них Он гнев Свой, негодование и ярость; поверг их в бедствие, послав тьму ангелов-губителей.

50 Він дорогу зрівня́в був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав морови́ці.

50 Свой гнев не стал Он сдерживать, их жизни не пощадил — обрек на смерть от язвы моровой.

51 І побив Він усіх перворі́дних в Єгипті, пе́рвістків сили в наметах Ха́мових.

51 Умертвил всех первенцев в Египте, первый плод силы мужской в шатрах Хама.

52 І повів Він, немов ту отару, наро́д Свій, і їх попрова́див, як стадо, в пустині.

52 Вывел Он потом народ Свой, как пастырь овец, и вел по пустыне, как стадо.

53 І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накри́ло було́ ворогів їхніх.

53 Не страшились они: их путь Он сделал безопасным, а врагов их похоронила пучина морская.

54 І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що прави́ця Його набула́.

54 Привел Он их в землю святую Свою, к той горе, которую приобрел сильной рукой Своею.

55 І наро́ди Він повиганя́в перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка́ про спа́док, — і в їхніх наме́тах племе́на Ізраїлеві осели́в.

55 Отступить перед ними Он заставил язычников и в шатрах их поселил племена Израиля, землю в наследие каждому из них отмерив.

56 Та й далі вони випробо́вували та гніви́ли Всевишнього Бога, і Його постано́в не доде́ржували,

56 Но они испытывали терпение Божие, противились Всевышнему, свидетельствам о воле Его не внимали.

57 і відступали та зраджували, немов їхні батьки відверну́лись, як обма́нливий лук.

57 Были они отступниками и неверными, как и отцы их, ненадежны были, подводили, как лук негодный.

58 І же́ртівниками своїми гніви́ли Його, і дрочи́ли Його своїми фіґу́рами.

58 Гнев Его навлекали на себя капищами своими и идолами своими вызывали ревность Его.

59 Бог почувусе це — і розгні́вався, і сильно обри́дивсь Ізраїлем,

59 Не осталось это тайной для Бога — вознегодовал Он и полностью отверг Израиль,

60 і покинув осе́лю в Шіло́, скинію ту, що вмістив був посеред людей,

60 покинул Жилище Свое в Силоме, Скинию, в которой обитал среди людей.

61 і віддав до неволі Він силу Свою, а вели́чність Свою — в руку во́рога.

61 Он отдал в плен ковчег Свой, славу Свою, — в руки врага,

62 І віддав для меча Свій наро́д, і розгнівався був на спа́дщину Свою:

62 отдал под меч Свой народ, гневаясь на Свое достояние.

63 його юнакі́в огонь пожира́в, а дівча́там його не співали весі́льних пісе́нь,

63 Юношей их поедал огонь, и девицам их не пели песен брачных;

64 його священики від меча полягли́, — і не плакали вдови його.

64 священники их падали от меча, вдовы их и оплакивать своих покойных не могли.

65 Та небавом збудився Господь, немов зо́ сну, як той ве́лет, що ніби вином був підко́шений,

65 Но вдруг Господь, словно ото сна воспрянув, словно воин, вином возбужденный,

66 і вдарив Своїх ворогів по оза́дку, — вічну га́ньбу їм дав!

66 прочь прогнал врагов Своих, позору их вечному предал.

67 Та Він погорди́в намет Йо́сипів, і племе́на Єфремового не обрав,

67 Отверг Он шатер Иосифа и колено Ефрема не избрал.

68 а вибрав Собі плем'я Юдине, го́ру Сіон, що її полюбив!

68 Пал выбор Его на колено Иуды, на гору Сион, которую Он возлюбил.

69 І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтува́в.

69 Воздвиг Он Святилище Свое — образ небесного, воздвиг прочно, как землю, на века созданную.

70 І вибрав Давида, Свого раба, і від коша́р його взяв,

70 Избрал Он Давида, раба Своего, взял его от загонов овечьих.

71 від кі́тних ове́чок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спа́док Свій, —

71 Того, кто за овцами смотрел, Бог взял, чтоб пас он народ Божий, потомков Иакова, Израиля, — достояние Его.

72 і він пас їх у щирості серця свого́, і прова́див їх мудрістю рук своїх!

72 И он пас их добросовестно, умело руководил ими.

1.0x