ПсалмиПсалом 38 |
|
1 |
|
2 Я сказав: „Пильнувати я буду доро́ги свої, щоб своїм язико́м не грішити, накладу я вузде́чку на уста свої, поки передо мною безбожний. |
|
3 Занімів я в мовча́нні, замовк про добро, а мій біль був подра́жнений. |
|
4 Розпалилося серце моє у моє́му нутрі, палає огонь від мого розду́мування. Я став говорити своїм язико́м: |
|
5 „Повідоми́ мене, Господи, про кінець мій та про днів моїх міру, яка то вона, — нехай знаю, коли я помру́!“ |
|
6 Ось відмі́ряв долонею Ти мої дні, а мій вік — як ніщо́ проти Тебе, і тільки марно́та сама — кожна люди́на жива! Се́ла. |
|
7 У темно́ті лиш ходить люди́на, клопо́четься тільки про ма́рне: грома́дить вона, — та не знає, хто зво́зити буде оте! |
|
8 А тепер на що́ маю наді́ятись, Господи? Надія моя — на Тебе вона! |
|
9 Від усіх моїх про́гріхів ви́зволи мене, не чини мене по́сміхом для нерозумного! |
|
10 Занімі́в я та уст своїх не відкриваю, бо Ти те вчинив, — |
|
11 забери Ти від мене Свій до́торк, від порази Твоєї руки я кінчаюсь. |
|
12 Ти караєш люди́ну докорами за беззако́ння, Ти знищив, як міль, прива́бність її, — кожна люди́на — направду марно́та! Се́ла. |
|
13 Вислухай, Господи, молитву мою, і почуй блага́ння моє, не будь мовчазни́й до моєї сльози́, бо прихо́дько я в Тебе, мандрівни́к, як батьки́ мої всі! |
|
14 Відверни гнів від мене — і я підкріплю́ся, перше ніж відійду́, — і не буде мене! |
ЗабурПеснь 38 |
|
1 |
|
2 |
|
3 |
|
4 |
|
5 |
|
6 |
|
7 |
|
8 |
|
9 |
|
10 |
|
11 |
|
12 |
|
13 |
|
14 |
ПсалмиПсалом 38 |
ЗабурПеснь 38 |
|
1 |
1 |
|
2 Я сказав: „Пильнувати я буду доро́ги свої, щоб своїм язико́м не грішити, накладу я вузде́чку на уста свої, поки передо мною безбожний. |
2 |
|
3 Занімів я в мовча́нні, замовк про добро, а мій біль був подра́жнений. |
3 |
|
4 Розпалилося серце моє у моє́му нутрі, палає огонь від мого розду́мування. Я став говорити своїм язико́м: |
4 |
|
5 „Повідоми́ мене, Господи, про кінець мій та про днів моїх міру, яка то вона, — нехай знаю, коли я помру́!“ |
5 |
|
6 Ось відмі́ряв долонею Ти мої дні, а мій вік — як ніщо́ проти Тебе, і тільки марно́та сама — кожна люди́на жива! Се́ла. |
6 |
|
7 У темно́ті лиш ходить люди́на, клопо́четься тільки про ма́рне: грома́дить вона, — та не знає, хто зво́зити буде оте! |
7 |
|
8 А тепер на що́ маю наді́ятись, Господи? Надія моя — на Тебе вона! |
8 |
|
9 Від усіх моїх про́гріхів ви́зволи мене, не чини мене по́сміхом для нерозумного! |
9 |
|
10 Занімі́в я та уст своїх не відкриваю, бо Ти те вчинив, — |
10 |
|
11 забери Ти від мене Свій до́торк, від порази Твоєї руки я кінчаюсь. |
11 |
|
12 Ти караєш люди́ну докорами за беззако́ння, Ти знищив, як міль, прива́бність її, — кожна люди́на — направду марно́та! Се́ла. |
12 |
|
13 Вислухай, Господи, молитву мою, і почуй блага́ння моє, не будь мовчазни́й до моєї сльози́, бо прихо́дько я в Тебе, мандрівни́к, як батьки́ мої всі! |
13 |
|
14 Відверни гнів від мене — і я підкріплю́ся, перше ніж відійду́, — і не буде мене! |
14 |