ПсалтирьПсалом 49 |
|
1 |
|
2 |
|
3 |
|
4 |
|
5 |
|
6 |
|
7 |
|
8 |
|
9 |
|
10 |
|
11 |
|
12 |
|
13 |
|
14 |
|
15 |
|
16 |
|
17 |
|
18 |
|
19 |
|
20 |
|
21 |
|
22 |
|
23 |
ПсалмиПсалом 49 |
|
1 |
|
2 Із Сіону, корони краси́, Бог явився в промі́нні! |
|
3 Прихо́дить наш Бог, — і не буде мовчати: палю́чий огонь перед Ним, а круг Нього все бу́риться сильно! |
|
4 Він покличе згори́ небеса́, і землю — наро́д Свій судити: |
|
5 „Позбирайте для Мене побожних Моїх, що над жертвою склали заповіта зо Мною“. |
|
6 І небеса́ звістять правду Його, що Бог — Він суддя. Се́ла. |
|
7 „Слухай же ти, Мій наро́де, бо буду ось Я говорити, Ізра́їлеві, і буду сві́дчить на тебе: Бог, Бог твій Я! |
|
8 Я бу́ду карта́ти тебе не за жертви твої, — бо все передо Мною твої цілопа́лення, |
|
9 не візьму́ Я бичка з твого дому, ні козлів із коша́р твоїх, |
|
10 бо належить Мені вся лісна́ звірина́ та худоба із тисячі гір, |
|
11 Я знаю все пта́ство гірське́, і звір польови́й при Мені! |
|
12 Якби був Я голодний, тобі б не сказав, — бо Моя вся вселе́нна й усе, що на ній! |
|
13 Чи Я м'ясо бичкі́в спожива́ю, і чи п'ю кров козлів? |
|
14 Принось Богові в жертву подя́ку, і виконуй свої обітниці Всеви́шньому, |
|
15 і до Мене поклич в день недолі, — Я тебе порятую, ти ж просла́виш Мене!“ |
|
16 А до грішника Бог промовляє: „Чого́ про устави Мої розповідаєш, і чого́ заповіта Мого на уста́х своїх но́сиш? |
|
17 Ти ж науку знена́видів, і поза себе слова́ Мої ви́кинув. |
|
18 Як ти злодія бачив, то бі́гав із ним, і з перелюбниками накладав. |
|
19 Свої уста пускаєш на зло, і язик твій ома́ну плете́. |
|
20 Ти сидиш, проти брата свого нагово́рюєш, поголо́ски пускаєш про сина своєї матері. |
|
21 Оце ти робив, Я ж мовчав, і ти ду́мав, що Я такий са́мий, як ти. Тому буду картати тебе, і ви́ложу все перед очі твої! |
|
22 Зрозумійте ж це ви, що забуваєте Бога, щоб Я не схопи́в, — бо не буде кому рятува́ти! |
|
23 Хто жертву подяки прино́сить, той шанує Мене; а хто на дорогу Свою уважа́є, Боже спасі́ння йому покажу́!“ |
ПсалтирьПсалом 49 |
ПсалмиПсалом 49 |
|
1 |
1 |
|
2 |
2 Із Сіону, корони краси́, Бог явився в промі́нні! |
|
3 |
3 Прихо́дить наш Бог, — і не буде мовчати: палю́чий огонь перед Ним, а круг Нього все бу́риться сильно! |
|
4 |
4 Він покличе згори́ небеса́, і землю — наро́д Свій судити: |
|
5 |
5 „Позбирайте для Мене побожних Моїх, що над жертвою склали заповіта зо Мною“. |
|
6 |
6 І небеса́ звістять правду Його, що Бог — Він суддя. Се́ла. |
|
7 |
7 „Слухай же ти, Мій наро́де, бо буду ось Я говорити, Ізра́їлеві, і буду сві́дчить на тебе: Бог, Бог твій Я! |
|
8 |
8 Я бу́ду карта́ти тебе не за жертви твої, — бо все передо Мною твої цілопа́лення, |
|
9 |
9 не візьму́ Я бичка з твого дому, ні козлів із коша́р твоїх, |
|
10 |
10 бо належить Мені вся лісна́ звірина́ та худоба із тисячі гір, |
|
11 |
11 Я знаю все пта́ство гірське́, і звір польови́й при Мені! |
|
12 |
12 Якби був Я голодний, тобі б не сказав, — бо Моя вся вселе́нна й усе, що на ній! |
|
13 |
13 Чи Я м'ясо бичкі́в спожива́ю, і чи п'ю кров козлів? |
|
14 |
14 Принось Богові в жертву подя́ку, і виконуй свої обітниці Всеви́шньому, |
|
15 |
15 і до Мене поклич в день недолі, — Я тебе порятую, ти ж просла́виш Мене!“ |
|
16 |
16 А до грішника Бог промовляє: „Чого́ про устави Мої розповідаєш, і чого́ заповіта Мого на уста́х своїх но́сиш? |
|
17 |
17 Ти ж науку знена́видів, і поза себе слова́ Мої ви́кинув. |
|
18 |
18 Як ти злодія бачив, то бі́гав із ним, і з перелюбниками накладав. |
|
19 |
19 Свої уста пускаєш на зло, і язик твій ома́ну плете́. |
|
20 |
20 Ти сидиш, проти брата свого нагово́рюєш, поголо́ски пускаєш про сина своєї матері. |
|
21 |
21 Оце ти робив, Я ж мовчав, і ти ду́мав, що Я такий са́мий, як ти. Тому буду картати тебе, і ви́ложу все перед очі твої! |
|
22 |
22 Зрозумійте ж це ви, що забуваєте Бога, щоб Я не схопи́в, — бо не буде кому рятува́ти! |
|
23 |
23 Хто жертву подяки прино́сить, той шанує Мене; а хто на дорогу Свою уважа́є, Боже спасі́ння йому покажу́!“ |