Псалтырь

Псалом 38

1 Руководителю хора Едутуну Псалом Давида

2 Решил я: буду следить за тем, куда свои стопы направить, и за тем, чтоб не грешить мне языком своим. Уста свои обуздывать буду, пока вижу хотя бы одного нечестивца рядом с собой.

3 Так оставался я нем и безгласен, молчал даже о добром. Но скорбь моя всё росла и росла,

4 горело сердце мое в груди. Когда погружался я в мысли свои, огонь еще сильнее разгорался. И тогда дал я волю языку своему:

5 «Господи, помоги мне уразуметь участь мою и смысл отсчитанных мне дней! Скоротечность жизни моей помоги понять и принять!

6 Вот Ты дал мне дней жизни всего в одну или две ширины ладони, и век мой — ничто пред Тобою. Жизнь человека, как бы твердо он ни стоял, — лишь дуновение ветра.

7 Ходит человек, нося в себе лишь некое подобие жизни, совершенно напрасно шум поднимает; что-то копит, не зная для кого.

8 И ныне, Господи, чего же я жду? На Тебя вся надежда моя!

9 Избавь меня от власти греха надо мною, не дай мне оказаться посмешищем глупцов.

10 Я стал нем, не открываю уст своих, понимая, что это Ты страдания мне послал.

11 Возьми от меня беды эти, от ударов руки Твоей гибну я.

12 Когда Ты осуждаешь преступления человека и, наказывая за грех, исправляешь его, то всё, что дорого ему, разрушается Тобой, как от моли одежда. Всякий человек — лишь ветра дуновение!

13 Услышь, ГОСПОДИ, молитву мою и внемли воплю моему, не отвернись в молчании от слез моих, ибо странник я у Тебя, пришелец я здесь, как все предки мои.

14 Отведи от меня взор Свой укоряющий, чтобы мог я возрадоваться, прежде чем уйду и не станет меня».

Псалми

Псалом 38

1 Для дириґента хору. Єдуту́на. Псалом Давидів.

2 Я сказав: „Пильнувати я буду доро́ги свої, щоб своїм язико́м не грішити, накладу я вузде́чку на уста свої, поки передо мною безбожний.

3 Занімів я в мовча́нні, замовк про добро, а мій біль був подра́жнений.

4 Розпалилося серце моє у моє́му нутрі, палає огонь від мого розду́мування. Я став говорити своїм язико́м:

5 „Повідоми́ мене, Господи, про кінець мій та про днів моїх міру, яка то вона, — нехай знаю, коли я помру́!“

6 Ось відмі́ряв долонею Ти мої дні, а мій вік — як ніщо́ проти Тебе, і тільки марно́та сама — кожна люди́на жива! Се́ла.

7 У темно́ті лиш ходить люди́на, клопо́четься тільки про ма́рне: грома́дить вона, — та не знає, хто зво́зити буде оте!

8 А тепер на що́ маю наді́ятись, Господи? Надія моя — на Тебе вона!

9 Від усіх моїх про́гріхів ви́зволи мене, не чини мене по́сміхом для нерозумного!

10 Занімі́в я та уст своїх не відкриваю, бо Ти те вчинив, —

11 забери Ти від мене Свій до́торк, від порази Твоєї руки я кінчаюсь.

12 Ти караєш люди́ну докорами за беззако́ння, Ти знищив, як міль, прива́бність її, — кожна люди́на — направду марно́та! Се́ла.

13 Вислухай, Господи, молитву мою, і почуй блага́ння моє, не будь мовчазни́й до моєї сльози́, бо прихо́дько я в Тебе, мандрівни́к, як батьки́ мої всі!

14 Відверни гнів від мене — і я підкріплю́ся, перше ніж відійду́, — і не буде мене!

Псалтырь

Псалом 38

Псалми

Псалом 38

1 Руководителю хора Едутуну Псалом Давида

1 Для дириґента хору. Єдуту́на. Псалом Давидів.

2 Решил я: буду следить за тем, куда свои стопы направить, и за тем, чтоб не грешить мне языком своим. Уста свои обуздывать буду, пока вижу хотя бы одного нечестивца рядом с собой.

2 Я сказав: „Пильнувати я буду доро́ги свої, щоб своїм язико́м не грішити, накладу я вузде́чку на уста свої, поки передо мною безбожний.

3 Так оставался я нем и безгласен, молчал даже о добром. Но скорбь моя всё росла и росла,

3 Занімів я в мовча́нні, замовк про добро, а мій біль був подра́жнений.

4 горело сердце мое в груди. Когда погружался я в мысли свои, огонь еще сильнее разгорался. И тогда дал я волю языку своему:

4 Розпалилося серце моє у моє́му нутрі, палає огонь від мого розду́мування. Я став говорити своїм язико́м:

5 «Господи, помоги мне уразуметь участь мою и смысл отсчитанных мне дней! Скоротечность жизни моей помоги понять и принять!

5 „Повідоми́ мене, Господи, про кінець мій та про днів моїх міру, яка то вона, — нехай знаю, коли я помру́!“

6 Вот Ты дал мне дней жизни всего в одну или две ширины ладони, и век мой — ничто пред Тобою. Жизнь человека, как бы твердо он ни стоял, — лишь дуновение ветра.

6 Ось відмі́ряв долонею Ти мої дні, а мій вік — як ніщо́ проти Тебе, і тільки марно́та сама — кожна люди́на жива! Се́ла.

7 Ходит человек, нося в себе лишь некое подобие жизни, совершенно напрасно шум поднимает; что-то копит, не зная для кого.

7 У темно́ті лиш ходить люди́на, клопо́четься тільки про ма́рне: грома́дить вона, — та не знає, хто зво́зити буде оте!

8 И ныне, Господи, чего же я жду? На Тебя вся надежда моя!

8 А тепер на що́ маю наді́ятись, Господи? Надія моя — на Тебе вона!

9 Избавь меня от власти греха надо мною, не дай мне оказаться посмешищем глупцов.

9 Від усіх моїх про́гріхів ви́зволи мене, не чини мене по́сміхом для нерозумного!

10 Я стал нем, не открываю уст своих, понимая, что это Ты страдания мне послал.

10 Занімі́в я та уст своїх не відкриваю, бо Ти те вчинив, —

11 Возьми от меня беды эти, от ударов руки Твоей гибну я.

11 забери Ти від мене Свій до́торк, від порази Твоєї руки я кінчаюсь.

12 Когда Ты осуждаешь преступления человека и, наказывая за грех, исправляешь его, то всё, что дорого ему, разрушается Тобой, как от моли одежда. Всякий человек — лишь ветра дуновение!

12 Ти караєш люди́ну докорами за беззако́ння, Ти знищив, як міль, прива́бність її, — кожна люди́на — направду марно́та! Се́ла.

13 Услышь, ГОСПОДИ, молитву мою и внемли воплю моему, не отвернись в молчании от слез моих, ибо странник я у Тебя, пришелец я здесь, как все предки мои.

13 Вислухай, Господи, молитву мою, і почуй блага́ння моє, не будь мовчазни́й до моєї сльози́, бо прихо́дько я в Тебе, мандрівни́к, як батьки́ мої всі!

14 Отведи от меня взор Свой укоряющий, чтобы мог я возрадоваться, прежде чем уйду и не станет меня».

14 Відверни гнів від мене — і я підкріплю́ся, перше ніж відійду́, — і не буде мене!

1.0x