1 Мій сину, якщо поручи́вся ти за свого бли́жнього, дав руку свою за чужо́го, —

2 ти попався до па́стки з-за слів своїх уст, схо́плений ти із-за слів своїх уст!

3 Учини тоді це, сину мій, та рятуйсь, бо впав ти до рук свого бли́жнього: іди, впади в по́рох, і на ближніх своїх напира́й,

4 не дай сну своїм о́чам, і дріма́ння пові́кам своїм,

5 рятуйся, як се́рна, з руки́, і як птах із руки птахоло́ва!

6 Іди до мурашки, ліню́ху, поглянь на дороги її — й помудрій:

7 нема в неї воло́даря, ані уря́дника, ані прави́теля;

8 вона загото́влює літом свій хліб, збирає в жнива́ свою ї́жу.

9 Аж доки, ліню́ху, ти будеш виле́жуватись, коли́ ти зо сну свого встанеш?

10 Ще трохи поспати, подрімати ще трохи, руки трохи зложи́ти, щоб поле́жати, —

11 і при́йде, немов волоцюга, твоя незаможність, і зли́дні твої, як озбро́єний муж!

12 Люди́на нікче́мна, чоловік злочи́нний, він ходить з лукавими у́стами,

13 він морга́є очи́ма своїми, шурга́є своїми нога́ми, знаки́ подає пальцями своїми,

14 в його серці лукавство вио́рює зло кожноча́сно, сварки́ розсіва́є, —

15 тому на́гло прихо́дить погибіль його, буде ра́птом побитий — і лі́ку нема!

16 Оцих шість ненавидить Господь, а ці сім — то гидо́та душі Його:

17 очі пишні, брехли́вий язик, і ру́ки, що кров непови́нну ллють,

18 серце, що пле́кає злочинні думки́, ноги, що сква́пно біжать на лихе,

19 сві́док брехливий, що бре́хні роздму́хує, і хто розсіває сварки́ між братів!

20 Стережи, сину мій, заповідь батька свого́, і не відкидай науки матері своєї!

21 Прив'яжи їх на серці своєму наза́вжди, повісь їх на шиї своїй!

22 Вона буде прова́дити тебе у ході́, стерегти́ме тебе, коли будеш лежати, а пробу́дишся — мовити буде до тебе!

23 Бо заповідь Божа — світи́льник, а наука — то світло, доро́га ж життя — то навча́льні карта́ння,

24 щоб тебе стерегти́ від злосли́вої жінки, від обле́сливого язика чужи́нки.

25 Не жадай її вро́ди у серці своїм, і тебе хай не ві́зьме своїми пові́ками, —

26 Бо вартість розпу́сної жінки — то бо́ханець хліба, а жінка заміжня вловлює душу цінну́...

27 Чи ві́зьме люди́на огонь на лоно своє, — і о́діж її не згорить?

28 Чи буде люди́на ходи́ти по вугі́ллю розпа́леному, і не попа́ляться ноги її?

29 Так і той, хто вчащає до жінки свого ближнього: не буде нека́раним кожен, хто доторкне́ться до неї!

30 Не пого́рджують зло́дієм, якщо він укра́де, щоб рятувати життя своє,[3] коли він голоду́є,

31 та як буде він зна́йдений, — все́меро він відшкоду́є, віддасть все майно свого дому!

32 Хто чинить пере́люб, не має той розуму, — він знищує душу свою, —

33 побої та сором він зна́йде, а га́ньба його не зітре́ться,

34 бо за́здрощі — лютість мужчи́ни, і не змилосе́рдиться він у день помсти:

35 він не зверне уваги на жоден твій викуп, і не схоче, коли ти гости́нця прибі́льшиш!