Библия - Обещанное Восстановление

Вiд Луки

Розділ 22

1 Наближа́лося ж свято Опрі́сноків, що Па́схою зветься.

2 А первосвященики й книжники стали шукати, я́к би вбити Його, та боялись наро́ду.

3 Сатана ж увійшов у Юду, зва́ного Іскаріо́т, одно́го з Дванадцятьо́х.

4 І він пішов, і почав умовлятися з первосвящениками та начальниками, я́к він видасть Його.

5 Ті ж зраділи, і погодилися дати йому срібнякі́в.

6 І він обіцяв, і шукав відповідного ча́су, щоб їм видати Його без наро́ду.

7 І настав день Опрі́сноків, коли пасху прино́сити в жертву нале́жало.

8 І послав Він Петра та Івана, говорячи: „Підіть, і приготуйте нам пасху, щоб її спожили́ ми“.

9 А вони запитали Його: „Де́ Ти хочеш, щоб ми приготува́ли?“

10 А Він їм відказав: „Ось, як бу́дете вхо́дити в місто, стріне вас чоловік, воду несучи у глекові, — ідіть за ним аж до дому, куди він уві́йде.

11 І скажіть до госпо́даря дому: Учитель питає тебе: „Де кімна́та, в якій споживу́ зо Своїми учнями пасху?“

12 I він вам покаже велику го́рницю вистелену: там приготуйте“.

13 І вони відійшли, і знайшли, як Він їм говорив, — і зачали́ там готува́ти пасху.

14 А коли настав час, сів до сто́лу, і апо́столи з Ним.

15 І промовив до них: „Я ду́же бажав спожи́ти цю пасху із вами, перш ніж муки прийму́.

16 Бо кажу́ вам, що вже споживати не буду її, поки спо́вниться в Божому Царстві вона“.

17 Узявши ж чашу, і вчинивши подяку, Він промовив: „Візьміть її, і поділіть між собою.

18 Кажу́ ж вам, що віднині не питиму Я від оцього пло́ду виноградного, доки Боже Царство не при́йде“.

19 Узявши ж хліб і вчинивши подяку, поламав і дав їм, проказуючи: „Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спо́мин про Мене!“

20 По вече́рі так само ж і чашу, говорячи: „Оця чаша — Нови́й Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається.

21 Та однак, — за столом ось зо Мною рука Мого зра́дника.

22 Бо Син Лю́дський іде, як призна́чено; але горе тому чоловікові, хто Його видає!“

23 А вони почали́ між собою питати, котри́й з них мав би це вчинити?

24 І сталось між ними й змагання, котрий з них уважатися має за більшого.

25 Він же промовив до них: „Царі народів панують над ними, а ті, що ними володіють, доброчи́нцями звуться.

26 Але не так ви: хто найбільший між вами, нехай буде, як менший, а начальник — як слуга,

27 Бо хто більший: чи той, хто сидить при столі, чи хто прислуго́вує? Чи не той, хто сидить при столі? А Я серед вас, як слуга.

28 Ви ж оті, що перетривали зо Мною в споку́сах Моїх,

29 і Я вам запові́тую Царство, як Отець Мій Мені заповів,

30 щоб ви в Царстві Моїм споживали й пили за столом Моїм, і щоб ви на престолах засіли судити дванадцять племе́н Ізраїлевих“.

31 І промовив Господь: „Си́моне, Си́моне, — ось сатана жадав вас, щоб вас пересі́яти, мов ту пшеницю.

32 Я ж молився за тебе, щоб не зме́ншилась віра твоя; ти ж колись, як наве́рнешся, зміцни браттю свою!“

33 А той відказав Йому: „Господи, я з Тобою готовий іти до в'язниці й на смерть!“

34 Він же прорік: „Говорю́ тобі, Петре, — півень не заспіває сьогодні, як ти тричі зречешся, що не знаєш Мене“...

35 І Він їм сказав: „Як Я вас посилав без кали́тки, і без торби, і без санда́ль, — чи вам бракувало чого?“ Вони ж відказали: „Нічо́го“.

36 „А тепер — каже їм — хто має калитку, нехай ві́зьме, теж і торбу; хто ж не має, нехай продасть одіж свою та й купить меча.

37 Говорю бо Я вам, що ви́конатися на Мені має й це ось написане: „До злочинців Його зарахо́вано“. Бо те, що про Мене, вико́нується“.

38 І сказали вони: „Господи, ось тут два мечі“. А Він їм відказав: „До́сить!“

39 І Він вийшов, і пішов за звича́єм на го́ру Оливну. А за Ним пішли учні Його.

40 А прийшовши на місце, сказав їм: „Моліться, щоб не впасти в спокусу“.

41 А Він Сам, відійшовши від них, як докинути ка́менем, на коліна припав та й молився,

42 благаючи: „Отче, як волієш, — пронеси́ мимо Мене цю чашу! Та проте — не Моя, а Твоя нехай станеться воля!“

43 І Ангол із неба з'явився до Нього, — і додавав Йому сили.

44 А як був у смерте́льній тривозі, ще пильніш Він молився. І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю.

45 І, підвівшись з молитви, Він до учнів прийшов, і знайшов їх, що спали з журби́.

46 І промовив до них: „Чого́ ви спите? Уставайте й моліться, щоб не впасти в спокусу!

47 І, коли Він іще говорив, ось наро́д з'явився, і один із Дванадцятьо́х, що Юдою зветься, ішов перед ними. І він підійшов до Ісуса, щоб поцілувати Його. [Бо він знака їм дав був: кого я поцілую, то Він!“].

48 Ісус же промовив до нього: „Чи оце поцілу́нком ти, Юдо, видаєш Сина Лю́дського?“

49 А ті, що були́ з Ним, як побачили, що́ має статись, сказали Йому: „Господи, — чи мече́м нам не вдарити?“

50 І, один із них рубону́в раба первосвященикового, — та й відтяв праве вухо йому́.

51 Та Ісус відізвався й сказав: „Лишіть, — уже до́сить!“ І, доторкнувшись до вуха його, у здоро́вив його.

52 А до первосвящеників і вла́ди сторожі храму та старших, що прийшли проти Нього, промовив Ісус: „Немов на розбійника вийшли з меча́ми та ки́ями.

53 Як щоденно Я з вами у храмі бував, не підне́сли на Мене ви рук. Та це ваша година тепер, і влада те́мряви“.

54 А схопи́вши Його, повели́ й привели́ у дім первосвященика. Петро ж зда́лека йшов слідкома́.

55 Як розклали ж огонь серед дво́ру, і вкупі сиділи, сидів і Петро поміж ними.

56 А служни́ця одна його вгледіла, як сидів коло світла, і, придивившись до нього, сказала: „І цей був із Ним!“

57 І відрікся від Нього він, тве́рдячи: „Не знаю я, жінко, Його!“

58 Незаба́ром же другий побачив його та й сказав: „І ти від отих“. А Петро відказав: „Ні, чоловіче!“

59 І як ча́су минуло з годину, хтось інший твердив і казав: „Поправді, — і цей був із Ним, бо він галіле́янин“.

60 А Петро відказав: „Чоловіче, — не відаю, про що́ ти говориш“... І зараз, як іще говорив він, півень заспівав.

61 І Господь обернувся й подививсь на Петра. А Петро згадав слово Господнє, як сказав Він йому: „Перше, ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“.

62 І, вийшовши звідти, він гірко заплакав!

63 А люди, які ув'язни́ли Ісуса, знуща́лися з Нього та били.

64 І, закривши Його, вони били Його по обличчі, і питали Його, приговорюючи: „Пророкуй, хто́ то вдарив Тебе?“

65 І багато інших богознева́г говорили на Нього вони...

66 А коли настав день, то зібралися старші наро́ду, первосвященики й книжники, і повели́ Його в синедріо́н свій,

67 і казали: „Коли Ти Христос, скажи нам“. А Він їм відповів: „Коли Я вам скажу́, — не повірите ви.

68 А коли й поспитаю вас Я, — не дасте Мені відповіді.

69 Незаба́ром Син Лю́дський сидітиме по прави́ці сили Божої!“

70 Тоді всі запитали: „То Ти Божий Син?“ А Він їм відповів: „Самі кажете ви, що то Я“.

71 А вони відказали: „На́що потрібні ще свідки для нас? Бо ми чули самі з Його уст!“

Евангелие от Луки

Глава 22

1 Приближался праздник Пресных хлебов, называемый Пасхой.

2 Первосвященники и учители Закона искали способа разделаться с Иисусом так, чтобы не вызвать возмущения народа.

3 Тогда сатана вошел в Иуду, которого называли Искариотом, одного из числа двенадцати.

4 Иуда пошел и сговорился с первосвященниками и с начальниками храмовой стражи, как предать им Иисуса.

5 Те обрадовались и обещали заплатить ему.

6 Иуда согласился и стал искать удобного случая, когда с Иисусом не будет народа, чтобы предать Его.

7 Наступил день Пресных хлебов, когда следовало заколоть пасхального ягненка,

8 и Иисус послал Петра и Иоанна с поручением: — Идите и приготовьте для нас пасхальный ужин.

9 — Где Ты хочешь, чтобы мы его приготовили? — спросили они.

10 Он ответил: — Когда вы войдете в город, то встретите человека, несущего кувшин с водой. Идите за ним в дом, куда он войдет,

11 и скажите хозяину дома: «Учитель спрашивает тебя: Где комната для гостей, в которой Я буду есть пасхальный ужин с Моими учениками?»

12 Он покажет вам большую комнату наверху, в которой уже все подготовлено; там и приготовьте ужин.

13 Они пошли, и все произошло так, как им сказал Иисус, и они приготовили пасхальный ужин.

14 Когда подошло время, Иисус и Его апостолы собрались у стола.

15 Иисус сказал им: — Я очень хотел есть эту Пасху с вами перед Моими страданиями.

16 Говорю вам, что Я уже не буду есть ее до тех пор, пока она не совершится в Царстве Божьем.

17 Взяв чашу и поблагодарив за нее Бога, Он сказал: — Возьмите ее и разделите между собой.

18 Говорю вам, что Я уже не буду пить от плода виноградного до тех пор, пока не придет Божье Царство.

19 Затем, взяв хлеб и поблагодарив за него Бога, Он разломил его и дал им со словами: — Это Мое тело, отдаваемое за вас. Делайте это в воспоминание обо Мне.

20 Также взял и чашу после ужина и сказал: — Эта чаша — новый завет, скрепленный Моей кровью, которая за вас проливается.

21 Но рука того, кто предает Меня, на одном столе с Моей.

22 С Сыном Человеческим все случится так, как было предназначено, но горе тому человеку, который предает Его.

23 Тогда ученики начали спрашивать друг друга, кто из них мог бы совершить такое.

24 Потом они начали спорить, кто из них должен считаться самым великим.

25 Иисус тогда сказал им: — Цари язычников господствуют над ними, правителей народа именуют «благодетелями»,

26 но вы не будьте, как они. Напротив, пусть самый великий среди вас будет как самый меньший, и начальник — как слуга.

27 Ведь кто важнее: тот, кто возлежит за столом, или тот, кто прислуживает? Разве не тот, кто возлежит? Я же среди вас как слуга.

28 Вы были со Мной во всех Моих испытаниях,

29 и как Мой Отец дал Мне царскую власть, так Я теперь даю ее вам,

30 чтобы и вы могли есть и пить за Моим столом в Моем Царстве, и вы сядете на престолах править двенадцатью родами Израиля.

31 — Симон, Симон, сатана просил, чтобы все вы были рассеяны, как пшеница,

32 но Я молился о тебе, чтобы ты не потерял веру. И ты сам, когда обратишься ко Мне, укрепи своих братьев.

33 Петр ответил: — Господи, я готов идти с Тобой и в темницу, и на смерть!

34 Но Иисус сказал: — Говорю тебе, Петр, не успеет и петух пропеть сегодня, как ты трижды отречешься от того, что знаешь Меня.

35 Потом Иисус спросил их: — Когда Я посылал вас без кошелька, без сумки, без сандалий, нуждались ли вы в чем-либо? — Ни в чем, — ответили они.

36 — Сейчас же, если у вас есть кошелек, возьмите его, возьмите и сумку, и если у вас нет меча, то продайте плащ, но купите меч.

37 Говорю вам, что со Мной должно исполниться сказанное в Писании: «Он был причислен к преступникам». Все, что обо Мне было написано, скоро исполнится.

38 Ученики сказали: — Смотри, Господи, у нас есть два меча. — Достаточно об этом, — ответил Иисус.

39 Иисус, как обычно, пошел на Оливковую гору, и Его ученики пошли с Ним.

40 Придя на место, Иисус сказал: — Молитесь, чтобы вам не поддаться искушению.

41 Он отошел от них примерно на расстояние брошенного камня, опустился на колени и начал молиться:

42 — Отец, если Ты хочешь, пронеси эту чашу мимо Меня, но пусть все будет не по Моей воле, а по Твоей.

43 Тогда с небес Ему явился ангел и укреплял Его.

44 В муках Иисус стал молиться еще горячее, и сделался пот Его как капли крови, стекавшие на землю.

45 Когда Он поднялся с молитвы и вернулся к ученикам, то нашел их спящими, потому что они были измучены печалью.

46 — Почему вы спите? — спросил Иисус. — Вставайте и молитесь, чтобы вам не поддаться искушению.

47 Он еще говорил, когда приблизилась толпа, во главе которой шел тот, кого звали Иудой, один из двенадцати учеников. Он подошел к Иисусу, чтобы поцеловать Его.

48 Иисус сказал: — Иуда, ты поцелуем предаешь Сына Человеческого?

49 Когда же те, кто был с Иисусом, увидели, что происходит, они спросили: — Господи, а что если нам ударить мечом?

50 И один из них ударил слугу первосвященника и отсек ему правое ухо.

51 Но Иисус сказал: — Прекратите, довольно! Он прикоснулся к уху слуги и исцелил его.

52 Затем Иисус сказал первосвященникам, начальникам храмовой стражи и старейшинам, которые пришли за Ним: — Что Я, разбойник, что вы пришли с мечами и кольями?

53 Я каждый день был с вами в храме, и вы не схватили Меня. Но сейчас ваше время, сейчас власть тьмы.

54 Они схватили Его и повели в дом первосвященника. Петр, держась поодаль, следовал за ними.

55 Посреди двора первосвященника разожгли костер, и Петр вместе с другими людьми сел к нему греться.

56 Одна из служанок, увидев Петра в свете огня, пристально всмотрелась в него и сказала: — Этот человек тоже был с Ним.

57 Но Петр отрицал это. — Я не знаю Его, женщина, — сказал он.

58 Немного позже кто-то другой увидел его и сказал: — Ты тоже один из них. — Нет, друг, — ответил Петр.

59 Примерно час спустя еще кто-то стал утверждать: — Точно, этот человек тоже был с Ним, ведь он галилеянин.

60 Но Петр сказал: — Я не знаю, о чем ты говоришь! И тотчас, когда он еще говорил, пропел петух.

61 Господь повернулся и посмотрел на Петра. Тогда Петр вспомнил слова Господа, как Он сказал ему: — Прежде чем пропоет петух сегодня, ты трижды отречешься от Меня.

62 И выйдя наружу, он горько заплакал.

63 Люди, охранявшие Иисуса, стали насмехаться над Ним и бить Его.

64 Они завязывали Ему глаза и требовали: — Пророчествуй! Кто Тебя ударил?

65 И говорили Ему много других оскорблений.

66 Рано утром старейшины народа, первосвященники и учители Закона собрались вместе на Совет. К ним ввели Иисуса.

67 — Если Ты Христос, то скажи нам прямо, — требовали они. Иисус ответил: — Если Я скажу вам, вы не поверите,

68 и если Я вас спрошу, вы Мне не ответите.

69 Однако с этого времени Сын Человеческий будет сидеть по правую руку от Божьей силы.

70 Они все стали спрашивать: — Так Ты что, Сын Бога? Он ответил: — Вы сами говорите, что это Я.

71 Тогда они сказали: — Какие нам еще нужны свидетельства? Мы слышали это из Его собственных уст!

Вiд Луки Розділ 22	Евангелие от Луки Глава 22
1 Наближа́лося ж свято Опрі́сноків, що Па́схою зветься.	1 Приближался праздник Пресных хлебов, называемый Пасхой.
2 А первосвященики й книжники стали шукати, я́к би вбити Його, та боялись наро́ду.	2 Первосвященники и учители Закона искали способа разделаться с Иисусом так, чтобы не вызвать возмущения народа.
3 Сатана ж увійшов у Юду, зва́ного Іскаріо́т, одно́го з Дванадцятьо́х.	3 Тогда сатана вошел в Иуду, которого называли Искариотом, одного из числа двенадцати.
4 І він пішов, і почав умовлятися з первосвящениками та начальниками, я́к він видасть Його.	4 Иуда пошел и сговорился с первосвященниками и с начальниками храмовой стражи, как предать им Иисуса.
5 Ті ж зраділи, і погодилися дати йому срібнякі́в.	5 Те обрадовались и обещали заплатить ему.
6 І він обіцяв, і шукав відповідного ча́су, щоб їм видати Його без наро́ду.	6 Иуда согласился и стал искать удобного случая, когда с Иисусом не будет народа, чтобы предать Его.
7 І настав день Опрі́сноків, коли пасху прино́сити в жертву нале́жало.	7 Наступил день Пресных хлебов, когда следовало заколоть пасхального ягненка,
8 І послав Він Петра та Івана, говорячи: „Підіть, і приготуйте нам пасху, щоб її спожили́ ми“.	8 и Иисус послал Петра и Иоанна с поручением: — Идите и приготовьте для нас пасхальный ужин.
9 А вони запитали Його: „Де́ Ти хочеш, щоб ми приготува́ли?“	9 — Где Ты хочешь, чтобы мы его приготовили? — спросили они.
10 А Він їм відказав: „Ось, як бу́дете вхо́дити в місто, стріне вас чоловік, воду несучи у глекові, — ідіть за ним аж до дому, куди він уві́йде.	10 Он ответил: — Когда вы войдете в город, то встретите человека, несущего кувшин с водой. Идите за ним в дом, куда он войдет,
11 І скажіть до госпо́даря дому: Учитель питає тебе: „Де кімна́та, в якій споживу́ зо Своїми учнями пасху?“	11 и скажите хозяину дома: «Учитель спрашивает тебя: Где комната для гостей, в которой Я буду есть пасхальный ужин с Моими учениками?»
12 I він вам покаже велику го́рницю вистелену: там приготуйте“.	12 Он покажет вам большую комнату наверху, в которой уже все подготовлено; там и приготовьте ужин.
13 І вони відійшли, і знайшли, як Він їм говорив, — і зачали́ там готува́ти пасху.	13 Они пошли, и все произошло так, как им сказал Иисус, и они приготовили пасхальный ужин.
14 А коли настав час, сів до сто́лу, і апо́столи з Ним.	14 Когда подошло время, Иисус и Его апостолы собрались у стола.
15 І промовив до них: „Я ду́же бажав спожи́ти цю пасху із вами, перш ніж муки прийму́.	15 Иисус сказал им: — Я очень хотел есть эту Пасху с вами перед Моими страданиями.
16 Бо кажу́ вам, що вже споживати не буду її, поки спо́вниться в Божому Царстві вона“.	16 Говорю вам, что Я уже не буду есть ее до тех пор, пока она не совершится в Царстве Божьем.
17 Узявши ж чашу, і вчинивши подяку, Він промовив: „Візьміть її, і поділіть між собою.	17 Взяв чашу и поблагодарив за нее Бога, Он сказал: — Возьмите ее и разделите между собой.
18 Кажу́ ж вам, що віднині не питиму Я від оцього пло́ду виноградного, доки Боже Царство не при́йде“.	18 Говорю вам, что Я уже не буду пить от плода виноградного до тех пор, пока не придет Божье Царство.
19 Узявши ж хліб і вчинивши подяку, поламав і дав їм, проказуючи: „Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спо́мин про Мене!“	19 Затем, взяв хлеб и поблагодарив за него Бога, Он разломил его и дал им со словами: — Это Мое тело, отдаваемое за вас. Делайте это в воспоминание обо Мне.
20 По вече́рі так само ж і чашу, говорячи: „Оця чаша — Нови́й Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається.	20 Также взял и чашу после ужина и сказал: — Эта чаша — новый завет, скрепленный Моей кровью, которая за вас проливается.
21 Та однак, — за столом ось зо Мною рука Мого зра́дника.	21 Но рука того, кто предает Меня, на одном столе с Моей.
22 Бо Син Лю́дський іде, як призна́чено; але горе тому чоловікові, хто Його видає!“	22 С Сыном Человеческим все случится так, как было предназначено, но горе тому человеку, который предает Его.
23 А вони почали́ між собою питати, котри́й з них мав би це вчинити?	23 Тогда ученики начали спрашивать друг друга, кто из них мог бы совершить такое.
24 І сталось між ними й змагання, котрий з них уважатися має за більшого.	24 Потом они начали спорить, кто из них должен считаться самым великим.
25 Він же промовив до них: „Царі народів панують над ними, а ті, що ними володіють, доброчи́нцями звуться.	25 Иисус тогда сказал им: — Цари язычников господствуют над ними, правителей народа именуют «благодетелями»,
26 Але не так ви: хто найбільший між вами, нехай буде, як менший, а начальник — як слуга,	26 но вы не будьте, как они. Напротив, пусть самый великий среди вас будет как самый меньший, и начальник — как слуга.
27 Бо хто більший: чи той, хто сидить при столі, чи хто прислуго́вує? Чи не той, хто сидить при столі? А Я серед вас, як слуга.	27 Ведь кто важнее: тот, кто возлежит за столом, или тот, кто прислуживает? Разве не тот, кто возлежит? Я же среди вас как слуга.
28 Ви ж оті, що перетривали зо Мною в споку́сах Моїх,	28 Вы были со Мной во всех Моих испытаниях,
29 і Я вам запові́тую Царство, як Отець Мій Мені заповів,	29 и как Мой Отец дал Мне царскую власть, так Я теперь даю ее вам,
30 щоб ви в Царстві Моїм споживали й пили за столом Моїм, і щоб ви на престолах засіли судити дванадцять племе́н Ізраїлевих“.	30 чтобы и вы могли есть и пить за Моим столом в Моем Царстве, и вы сядете на престолах править двенадцатью родами Израиля.
31 І промовив Господь: „Си́моне, Си́моне, — ось сатана жадав вас, щоб вас пересі́яти, мов ту пшеницю.	31 — Симон, Симон, сатана просил, чтобы все вы были рассеяны, как пшеница,
32 Я ж молився за тебе, щоб не зме́ншилась віра твоя; ти ж колись, як наве́рнешся, зміцни браттю свою!“	32 но Я молился о тебе, чтобы ты не потерял веру. И ты сам, когда обратишься ко Мне, укрепи своих братьев.
33 А той відказав Йому: „Господи, я з Тобою готовий іти до в'язниці й на смерть!“	33 Петр ответил: — Господи, я готов идти с Тобой и в темницу, и на смерть!
34 Він же прорік: „Говорю́ тобі, Петре, — півень не заспіває сьогодні, як ти тричі зречешся, що не знаєш Мене“...	34 Но Иисус сказал: — Говорю тебе, Петр, не успеет и петух пропеть сегодня, как ты трижды отречешься от того, что знаешь Меня.
35 І Він їм сказав: „Як Я вас посилав без кали́тки, і без торби, і без санда́ль, — чи вам бракувало чого?“ Вони ж відказали: „Нічо́го“.	35 Потом Иисус спросил их: — Когда Я посылал вас без кошелька, без сумки, без сандалий, нуждались ли вы в чем-либо? — Ни в чем, — ответили они.
36 „А тепер — каже їм — хто має калитку, нехай ві́зьме, теж і торбу; хто ж не має, нехай продасть одіж свою та й купить меча.	36 — Сейчас же, если у вас есть кошелек, возьмите его, возьмите и сумку, и если у вас нет меча, то продайте плащ, но купите меч.
37 Говорю бо Я вам, що ви́конатися на Мені має й це ось написане: „До злочинців Його зарахо́вано“. Бо те, що про Мене, вико́нується“.	37 Говорю вам, что со Мной должно исполниться сказанное в Писании: «Он был причислен к преступникам». Все, что обо Мне было написано, скоро исполнится.
38 І сказали вони: „Господи, ось тут два мечі“. А Він їм відказав: „До́сить!“	38 Ученики сказали: — Смотри, Господи, у нас есть два меча. — Достаточно об этом, — ответил Иисус.
39 І Він вийшов, і пішов за звича́єм на го́ру Оливну. А за Ним пішли учні Його.	39 Иисус, как обычно, пошел на Оливковую гору, и Его ученики пошли с Ним.
40 А прийшовши на місце, сказав їм: „Моліться, щоб не впасти в спокусу“.	40 Придя на место, Иисус сказал: — Молитесь, чтобы вам не поддаться искушению.
41 А Він Сам, відійшовши від них, як докинути ка́менем, на коліна припав та й молився,	41 Он отошел от них примерно на расстояние брошенного камня, опустился на колени и начал молиться:
42 благаючи: „Отче, як волієш, — пронеси́ мимо Мене цю чашу! Та проте — не Моя, а Твоя нехай станеться воля!“	42 — Отец, если Ты хочешь, пронеси эту чашу мимо Меня, но пусть все будет не по Моей воле, а по Твоей.
43 І Ангол із неба з'явився до Нього, — і додавав Йому сили.	43 Тогда с небес Ему явился ангел и укреплял Его.
44 А як був у смерте́льній тривозі, ще пильніш Він молився. І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю.	44 В муках Иисус стал молиться еще горячее, и сделался пот Его как капли крови, стекавшие на землю.
45 І, підвівшись з молитви, Він до учнів прийшов, і знайшов їх, що спали з журби́.	45 Когда Он поднялся с молитвы и вернулся к ученикам, то нашел их спящими, потому что они были измучены печалью.
46 І промовив до них: „Чого́ ви спите? Уставайте й моліться, щоб не впасти в спокусу!	46 — Почему вы спите? — спросил Иисус. — Вставайте и молитесь, чтобы вам не поддаться искушению.
47 І, коли Він іще говорив, ось наро́д з'явився, і один із Дванадцятьо́х, що Юдою зветься, ішов перед ними. І він підійшов до Ісуса, щоб поцілувати Його. [Бо він знака їм дав був: кого я поцілую, то Він!“].	47 Он еще говорил, когда приблизилась толпа, во главе которой шел тот, кого звали Иудой, один из двенадцати учеников. Он подошел к Иисусу, чтобы поцеловать Его.
48 Ісус же промовив до нього: „Чи оце поцілу́нком ти, Юдо, видаєш Сина Лю́дського?“	48 Иисус сказал: — Иуда, ты поцелуем предаешь Сына Человеческого?
49 А ті, що були́ з Ним, як побачили, що́ має статись, сказали Йому: „Господи, — чи мече́м нам не вдарити?“	49 Когда же те, кто был с Иисусом, увидели, что происходит, они спросили: — Господи, а что если нам ударить мечом?
50 І, один із них рубону́в раба первосвященикового, — та й відтяв праве вухо йому́.	50 И один из них ударил слугу первосвященника и отсек ему правое ухо.
51 Та Ісус відізвався й сказав: „Лишіть, — уже до́сить!“ І, доторкнувшись до вуха його, у здоро́вив його.	51 Но Иисус сказал: — Прекратите, довольно! Он прикоснулся к уху слуги и исцелил его.
52 А до первосвящеників і вла́ди сторожі храму та старших, що прийшли проти Нього, промовив Ісус: „Немов на розбійника вийшли з меча́ми та ки́ями.	52 Затем Иисус сказал первосвященникам, начальникам храмовой стражи и старейшинам, которые пришли за Ним: — Что Я, разбойник, что вы пришли с мечами и кольями?
53 Як щоденно Я з вами у храмі бував, не підне́сли на Мене ви рук. Та це ваша година тепер, і влада те́мряви“.	53 Я каждый день был с вами в храме, и вы не схватили Меня. Но сейчас ваше время, сейчас власть тьмы.
54 А схопи́вши Його, повели́ й привели́ у дім первосвященика. Петро ж зда́лека йшов слідкома́.	54 Они схватили Его и повели в дом первосвященника. Петр, держась поодаль, следовал за ними.
55 Як розклали ж огонь серед дво́ру, і вкупі сиділи, сидів і Петро поміж ними.	55 Посреди двора первосвященника разожгли костер, и Петр вместе с другими людьми сел к нему греться.
56 А служни́ця одна його вгледіла, як сидів коло світла, і, придивившись до нього, сказала: „І цей був із Ним!“	56 Одна из служанок, увидев Петра в свете огня, пристально всмотрелась в него и сказала: — Этот человек тоже был с Ним.
57 І відрікся від Нього він, тве́рдячи: „Не знаю я, жінко, Його!“	57 Но Петр отрицал это. — Я не знаю Его, женщина, — сказал он.
58 Незаба́ром же другий побачив його та й сказав: „І ти від отих“. А Петро відказав: „Ні, чоловіче!“	58 Немного позже кто-то другой увидел его и сказал: — Ты тоже один из них. — Нет, друг, — ответил Петр.
59 І як ча́су минуло з годину, хтось інший твердив і казав: „Поправді, — і цей був із Ним, бо він галіле́янин“.	59 Примерно час спустя еще кто-то стал утверждать: — Точно, этот человек тоже был с Ним, ведь он галилеянин.
60 А Петро відказав: „Чоловіче, — не відаю, про що́ ти говориш“... І зараз, як іще говорив він, півень заспівав.	60 Но Петр сказал: — Я не знаю, о чем ты говоришь! И тотчас, когда он еще говорил, пропел петух.
61 І Господь обернувся й подививсь на Петра. А Петро згадав слово Господнє, як сказав Він йому: „Перше, ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“.	61 Господь повернулся и посмотрел на Петра. Тогда Петр вспомнил слова Господа, как Он сказал ему: — Прежде чем пропоет петух сегодня, ты трижды отречешься от Меня.
62 І, вийшовши звідти, він гірко заплакав!	62 И выйдя наружу, он горько заплакал.
63 А люди, які ув'язни́ли Ісуса, знуща́лися з Нього та били.	63 Люди, охранявшие Иисуса, стали насмехаться над Ним и бить Его.
64 І, закривши Його, вони били Його по обличчі, і питали Його, приговорюючи: „Пророкуй, хто́ то вдарив Тебе?“	64 Они завязывали Ему глаза и требовали: — Пророчествуй! Кто Тебя ударил?
65 І багато інших богознева́г говорили на Нього вони...	65 И говорили Ему много других оскорблений.
66 А коли настав день, то зібралися старші наро́ду, первосвященики й книжники, і повели́ Його в синедріо́н свій,	66 Рано утром старейшины народа, первосвященники и учители Закона собрались вместе на Совет. К ним ввели Иисуса.
67 і казали: „Коли Ти Христос, скажи нам“. А Він їм відповів: „Коли Я вам скажу́, — не повірите ви.	67 — Если Ты Христос, то скажи нам прямо, — требовали они. Иисус ответил: — Если Я скажу вам, вы не поверите,
68 А коли й поспитаю вас Я, — не дасте Мені відповіді.	68 и если Я вас спрошу, вы Мне не ответите.
69 Незаба́ром Син Лю́дський сидітиме по прави́ці сили Божої!“	69 Однако с этого времени Сын Человеческий будет сидеть по правую руку от Божьей силы.
70 Тоді всі запитали: „То Ти Божий Син?“ А Він їм відповів: „Самі кажете ви, що то Я“.	70 Они все стали спрашивать: — Так Ты что, Сын Бога? Он ответил: — Вы сами говорите, что это Я.
71 А вони відказали: „На́що потрібні ще свідки для нас? Бо ми чули самі з Його уст!“	71 Тогда они сказали: — Какие нам еще нужны свидетельства? Мы слышали это из Его собственных уст!

⚡ 1.0x

Старий
завіт

Новий
завіт

Вiд Луки

Розділ 22

Евангелие от Луки

Глава 22

Вiд Луки

Розділ 22

Евангелие от Луки

Глава 22

Старий завіт

Новий завіт

Вiд Луки

Розділ 22

Евангелие от Луки

Глава 22

Вiд Луки

Розділ 22

Евангелие от Луки

Глава 22

Старий
завіт

Новий
завіт