Псалтирь

Псалом 77

1 Наставление Асафа. [1] Слушай, народ мой, мое поучение, услышь мои слова!

2 Открою уста свои в притче, произнесу загадки из древности,

3 которые мы слышали и узнали, которые рассказали нам наши отцы.

4 Мы не будем скрывать их от детей; расскажем грядущему поколению о славе Господа, о Его силе и о чудесах, Им сотворенных.

5 Он оставил свидетельство Иакову, дал Закон в Израиле, который повелел нашим отцам передавать своим детям,

6 чтобы знало грядущее поколение, дети, которые еще не родились, и чтобы они в свое время передали его своим детям.

7 И тогда они будут возлагать свою надежду на Бога; они не станут забывать Его дел, но будут хранить Его повеления.

8 Они не уподобятся своим отцам, поколению упрямому и мятежному, чьи сердца не были верны Богу, чей дух не был предан Ему.

9 Сыны Ефрема, хотя и вооруженные луками, обратились вспять в день битвы.

10 Не хранили они завета Божьего и отказались ходить в Его Законе.

11 Забыли дела Его и чудеса, которые Он им показал.

12 Чудеса совершал Он на глазах их отцов в Египте, в окрестностях Цоана.

13 Он разделил море и провел их через него, поставив воды стеной.

14 Днем вел их облаком, ночью — светом огня.

15 Он рассек скалу в пустыне и дал им пить, как будто из вод глубоких.

16 Из камня извлек Он потоки, и воды потекли, как реки.

17 Но они продолжали грешить против Него и бунтовать против Всевышнего в пустыне.

18 Испытывали Бога в своих сердцах, требуя пищи, которая им по душе;

19 оскорбляли Бога говоря: «Может ли Бог накрыть стол в пустыне?

20 Да, Он ударил скалу, и из нее потекли воды, хлынули потоки, но может ли Он дать хлеба, может ли дать мяса Своему народу?»

21 Услышал Господь и разгневался: Его огонь возгорелся на Иакова; вспыхнул гнев Его на Израиль,

22 потому что они не верили в Бога и не уповали на Его спасение.

23 Но Он повелел облакам свыше, и отворил ворота небесные,

24 и, как дождь, излил на них манну, и зерно небесное дал им.

25 Хлеб сильных ел человек; послал Он им пищи вдоволь.

26 Он пробудил на небе ветер восточный и силой Своей навел ветер южный.

27 Как пылью, Он осыпал их мясом и, как песком морским, пернатыми птицами;

28 которых разбросал посреди лагеря, около жилищ их.

29 Они ели и пресытились, потому что Он дал им желаемое.

30 Но еще не успели они насытить свою жадность, еще пища была у них на устах,

31 когда Божий гнев сошел на них, поразив самых крепких из них, молодых сыновей Израиля.

32 Несмотря на это, они продолжали грешить и не верили Его чудесам.

33 И завершил Он дни их в суете и годы их в ужасе.

34 Когда убивал их, тогда обращались к Нему и искали Его усердно.

35 И вспоминали, что Бог — их скала и что Всевышний Бог — их Искупитель.

36 Все равно льстили Ему устами своими, они лгали Ему своими языками,

37 потому что сердца их не были преданны Ему, и не были они верны Его завету.

38 Но Он, будучи милостивым, прощал их нечестие и не уничтожал их. Много раз отвращал Он Свой гнев и не возбуждал всей Своей ярости.

39 Помнил Он, что они — только плоть, ветер, что уходит и не возвращается.

40 Сколько раз они противились Ему в пустыне и сердили Его в земле необитаемой!

41 Поворачивали назад и испытывали Бога, досаждая Святому Израиля.

42 Не помнили ни руки Его, ни дня, когда Он избавил их от угнетателя,

43 как сотворил в Египте знамения Свои и чудеса Свои в окрестностях Цоана.

44 Он превратил их реки в кровь и нельзя было пить из их источников.

45 И послал на них густые рои мух, чтобы жалили их, и лягушек, чтобы губили их.

46 Он гусеницам отдал урожай и их труд — саранче.

47 Виноград их побил Он градом и тутовые деревья их — наводнением.

48 Скот их предал граду и стада их — молниям.

49 Излил на них Свой пылающий гнев, и негодование, и ярость, и бедствие, послал на них карающих ангелов.

50 Проложил путь Своему гневу; Он не оградил души их от смерти, но предал их жизни моровой язве.

51 Поразил всех первенцев в Египте, первые плоды сил в шатрах Хама.

52 Как овец, Он вывел народ Свой, вел их, как стадо, через пустыню.

53 Вел их в безопасности, и не боялись они, а врагов их покрыло море.

54 Так Он привел их к границам Своей святой земли, к нагорьям, которые приобрел Он правой Своей рукой.

55 Изгнал народы пред ними, а землю их разделил в наследие им и поселил в шатрах их роды Израиля.

56 Но, как прежде, они испытывали и противились Богу Всевышнему, и не хранили Его заповедей.

57 Они отступали и изменяли так же, как и их отцы; они обращались назад, как неисправный лук.

58 Огорчали Его своими святилищами на возвышенностях и ревность Его возбуждали идолами.

59 Услышал Бог и разгневался, сильно вознегодовал на Израиль.

60 Оставил Свое жилище в Шило, скинию, которую поставил средь них.

61 И отдал в плен Свою силу и славу Свою в руки врага.

62 Предал мечу народ Свой, прогневался на наследие Свое.

63 Юношей их пожрал огонь, и девушкам их не пели брачных песен.

64 Их священники падали от меча, а вдовы их не плакали.

65 Тогда проснулся Владыка, как бы ото сна, как могучий воин, отрезвившийся от вина,

66 и поразил врагов Своих сзади, и обесчестил навечно.

67 Отверг Он шатер Иосифа и не выбрал род Ефрема,

68 но избрал род Иуды и возлюбленную Им гору Сион.

69 Высокий, как небо, построил святой храм Свой и, как землю, навек утвердил его.

70 Он избрал Давида, слугу Своего, взяв его от загонов овечьих,

71 забрав его от дойных овец, и привел его пасти Свой народ, Иакова — Израиль, Свое наследие.

72 И пас он их в чистоте сердца своего, вел их рукой мудрой.

Псалми

Псалом 77

1 Пісня навча́льна Асафова. Послухай, мій люду, науки моєї, нахиліть своє ухо до слів моїх уст, —

2 нехай я відкрию уста́ свої при́казкою, нехай старода́вні прислі́в'я я ви́словлю!

3 Що́ ми чули й пізнали, і що́ розповідали батьки́ наші нам, —

4 того не сховаємо від їхніх сині́в, будемо розповіда́ти про славу Господню аж до покоління оста́ннього, і про силу Його та про чу́да Його, які Він учинив!

5 Він поставив засві́дчення в Якові, а Зако́на поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батька́м завідо́мити про них синів їхніх,

6 щоб знало про це поколі́ння майбу́тнє, сини, що наро́джені будуть, — уста́нуть і будуть розповідати своїм дітям.

7 І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегти́муть.

8 І не стануть вони, немов їхні батьки́, поколі́нням непокі́рливим та бунтівни́чим, поколінням, що серця свого́ не поста́вило міцно, і що дух його Богу невірний.

9 Сини Єфрема, озбро́єні лу́чники, повернулися взад у день бо́ю:

10 вони не берегли́ заповіту Божого, а ходити в Зако́ні Його відреклися,

11 і забули вони Його чи́ни та чу́да Його, які їм показав.

12 Він чудо вчинив був для їхніх батькі́в ув єгипетськім кра́ї, на полі Цоа́нськім:

13 Він море розсік, і їх перепрова́див, а воду поставив, як вал;

14 і прова́див їх хмарою вдень, а ся́йвом огню́ цілу ніч;

15 на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безо́дні.

16 Він витягнув із скелі пото́ки, і во́ди текли, немов ріки.

17 Та гріши́ли вони проти Нього ще да́лі, і в пустіші гніви́ли Всевишнього,

18 і Бога вони випробо́вували в своїм серці, для душ своїх ї́жі бажаючи.

19 І вони говорили насу́проти Бога й казали: „Чи Бог зможе в пустині трапе́зу згото́вити?“

20 Тож ударив у скелю — і во́ди лину́ли, і полили́ся пото́ки! „Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'яси́ва наро́дові Своє́му?“

21 Тому́ то почув це Господь та й розгні́вався, — і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,

22 бо не ві́рували вони в Бога, і на спасі́ння Його не наді́ялись.

23 А Він хмарам згори наказав, — і відчинив двері неба,

24 і спустив, немов дощ, на них ма́нну для їжі, — і збі́жжя небесне їм дав:

25 Хліб а́нгольський їла люди́на, Він послав їм поживи до си́тости!

26 Крім цього, Він схі́днього вітра пору́шив на небі, і міццю Своєю привів полудне́вого вітра, —

27 і дощем на них м'ясо пустив, немов по́рох, а птаство крила́те, як мо́рський пісо́к,

28 і спустив його серед табо́ру його́, коло наметів його.

29 І їли вони та й наси́тились ду́же, — Він їм їхнє бажа́ння приніс!

30 Та ще не вдовольни́ли жада́ння свого́, ще їхня ї́жа була в їхніх уста́х,

31 а гнів Божий підня́вся на них, та й побив їхніх ситих, і вибра́нців Ізраїлевих повали́в.

32 Проте́ ще й далі грішили вони та не вірили в чу́да Його,

33 — і Він докінчи́в у марно́ті їхні дні, а їхні літа́ — у страху.

34 Як Він їх побива́в, то бажали Його, — і верта́лися, й Бога шукали,

35 і прига́дували, що Бог — їхня скеля, і Бог Всевишній — то їхній Викупите́ль.

36 І своїми уста́ми вле́щували Його, а своїм язико́м лжу спліта́ли Йому́,

37 бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були́ вони вірні в Його заповіті.

38 Та він, Милосердний, гріх проща́в і їх не губив, і часто відве́ртав Свій гнів, і не буди́в усю Свою лютість,

39 і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який перехо́дить і не поверта́ється!

40 Скільки вони прогнівля́ли Його на пустині, зневажа́ли Його на степу́!

41 І все знову та знов випробо́вували вони Бога, і зневажа́ли Святого Ізра́їлевого, —

42 вони не пам'ята́ли руки Його з дня, як Він ви́бавив їх із недолі,

43 як в Єгипті чинив Він знаме́на Свої, а на полі Цоа́нському чу́да Свої,

44 і в кров оберну́в річки їхні та їхні пото́ки, щоб вони не пили́.

45 Він послав був на них рої мух, — і їх же́рли вони, і жаб — і вони їх губили.

46 А врожай їхній віддав був Він гу́сені, а їхню пра́цю — сарані́.

47 Виноград їхній Він гра́дом побив, а при́морозком — їхні шовко́виці.

48 І Він градові віддав їхній скот, а бли́скавкам — че́реди їхні.

49 Він послав був на них Свій гнів запальни́й, і лютість, й обу́рення, й у́тиск, насла́ння злих анголі́в.

50 Він дорогу зрівня́в був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав морови́ці.

51 І побив Він усіх перворі́дних в Єгипті, пе́рвістків сили в наметах Ха́мових.

52 І повів Він, немов ту отару, наро́д Свій, і їх попрова́див, як стадо, в пустині.

53 І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накри́ло було́ ворогів їхніх.

54 І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що прави́ця Його набула́.

55 І наро́ди Він повиганя́в перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка́ про спа́док, — і в їхніх наме́тах племе́на Ізраїлеві осели́в.

56 Та й далі вони випробо́вували та гніви́ли Всевишнього Бога, і Його постано́в не доде́ржували,

57 і відступали та зраджували, немов їхні батьки відверну́лись, як обма́нливий лук.

58 І же́ртівниками своїми гніви́ли Його, і дрочи́ли Його своїми фіґу́рами.

59 Бог почувусе це — і розгні́вався, і сильно обри́дивсь Ізраїлем,

60 і покинув осе́лю в Шіло́, скинію ту, що вмістив був посеред людей,

61 і віддав до неволі Він силу Свою, а вели́чність Свою — в руку во́рога.

62 І віддав для меча Свій наро́д, і розгнівався був на спа́дщину Свою:

63 його юнакі́в огонь пожира́в, а дівча́там його не співали весі́льних пісе́нь,

64 його священики від меча полягли́, — і не плакали вдови його.

65 Та небавом збудився Господь, немов зо́ сну, як той ве́лет, що ніби вином був підко́шений,

66 і вдарив Своїх ворогів по оза́дку, — вічну га́ньбу їм дав!

67 Та Він погорди́в намет Йо́сипів, і племе́на Єфремового не обрав,

68 а вибрав Собі плем'я Юдине, го́ру Сіон, що її полюбив!

69 І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтува́в.

70 І вибрав Давида, Свого раба, і від коша́р його взяв,

71 від кі́тних ове́чок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спа́док Свій, —

72 і він пас їх у щирості серця свого́, і прова́див їх мудрістю рук своїх!

Псалтирь

Псалом 77

Псалми

Псалом 77

1 Наставление Асафа. [1] Слушай, народ мой, мое поучение, услышь мои слова!

1 Пісня навча́льна Асафова. Послухай, мій люду, науки моєї, нахиліть своє ухо до слів моїх уст, —

2 Открою уста свои в притче, произнесу загадки из древности,

2 нехай я відкрию уста́ свої при́казкою, нехай старода́вні прислі́в'я я ви́словлю!

3 которые мы слышали и узнали, которые рассказали нам наши отцы.

3 Що́ ми чули й пізнали, і що́ розповідали батьки́ наші нам, —

4 Мы не будем скрывать их от детей; расскажем грядущему поколению о славе Господа, о Его силе и о чудесах, Им сотворенных.

4 того не сховаємо від їхніх сині́в, будемо розповіда́ти про славу Господню аж до покоління оста́ннього, і про силу Його та про чу́да Його, які Він учинив!

5 Он оставил свидетельство Иакову, дал Закон в Израиле, который повелел нашим отцам передавать своим детям,

5 Він поставив засві́дчення в Якові, а Зако́на поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батька́м завідо́мити про них синів їхніх,

6 чтобы знало грядущее поколение, дети, которые еще не родились, и чтобы они в свое время передали его своим детям.

6 щоб знало про це поколі́ння майбу́тнє, сини, що наро́джені будуть, — уста́нуть і будуть розповідати своїм дітям.

7 И тогда они будут возлагать свою надежду на Бога; они не станут забывать Его дел, но будут хранить Его повеления.

7 І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегти́муть.

8 Они не уподобятся своим отцам, поколению упрямому и мятежному, чьи сердца не были верны Богу, чей дух не был предан Ему.

8 І не стануть вони, немов їхні батьки́, поколі́нням непокі́рливим та бунтівни́чим, поколінням, що серця свого́ не поста́вило міцно, і що дух його Богу невірний.

9 Сыны Ефрема, хотя и вооруженные луками, обратились вспять в день битвы.

9 Сини Єфрема, озбро́єні лу́чники, повернулися взад у день бо́ю:

10 Не хранили они завета Божьего и отказались ходить в Его Законе.

10 вони не берегли́ заповіту Божого, а ходити в Зако́ні Його відреклися,

11 Забыли дела Его и чудеса, которые Он им показал.

11 і забули вони Його чи́ни та чу́да Його, які їм показав.

12 Чудеса совершал Он на глазах их отцов в Египте, в окрестностях Цоана.

12 Він чудо вчинив був для їхніх батькі́в ув єгипетськім кра́ї, на полі Цоа́нськім:

13 Он разделил море и провел их через него, поставив воды стеной.

13 Він море розсік, і їх перепрова́див, а воду поставив, як вал;

14 Днем вел их облаком, ночью — светом огня.

14 і прова́див їх хмарою вдень, а ся́йвом огню́ цілу ніч;

15 Он рассек скалу в пустыне и дал им пить, как будто из вод глубоких.

15 на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безо́дні.

16 Из камня извлек Он потоки, и воды потекли, как реки.

16 Він витягнув із скелі пото́ки, і во́ди текли, немов ріки.

17 Но они продолжали грешить против Него и бунтовать против Всевышнего в пустыне.

17 Та гріши́ли вони проти Нього ще да́лі, і в пустіші гніви́ли Всевишнього,

18 Испытывали Бога в своих сердцах, требуя пищи, которая им по душе;

18 і Бога вони випробо́вували в своїм серці, для душ своїх ї́жі бажаючи.

19 оскорбляли Бога говоря: «Может ли Бог накрыть стол в пустыне?

19 І вони говорили насу́проти Бога й казали: „Чи Бог зможе в пустині трапе́зу згото́вити?“

20 Да, Он ударил скалу, и из нее потекли воды, хлынули потоки, но может ли Он дать хлеба, может ли дать мяса Своему народу?»

20 Тож ударив у скелю — і во́ди лину́ли, і полили́ся пото́ки! „Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'яси́ва наро́дові Своє́му?“

21 Услышал Господь и разгневался: Его огонь возгорелся на Иакова; вспыхнул гнев Его на Израиль,

21 Тому́ то почув це Господь та й розгні́вався, — і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,

22 потому что они не верили в Бога и не уповали на Его спасение.

22 бо не ві́рували вони в Бога, і на спасі́ння Його не наді́ялись.

23 Но Он повелел облакам свыше, и отворил ворота небесные,

23 А Він хмарам згори наказав, — і відчинив двері неба,

24 и, как дождь, излил на них манну, и зерно небесное дал им.

24 і спустив, немов дощ, на них ма́нну для їжі, — і збі́жжя небесне їм дав:

25 Хлеб сильных ел человек; послал Он им пищи вдоволь.

25 Хліб а́нгольський їла люди́на, Він послав їм поживи до си́тости!

26 Он пробудил на небе ветер восточный и силой Своей навел ветер южный.

26 Крім цього, Він схі́днього вітра пору́шив на небі, і міццю Своєю привів полудне́вого вітра, —

27 Как пылью, Он осыпал их мясом и, как песком морским, пернатыми птицами;

27 і дощем на них м'ясо пустив, немов по́рох, а птаство крила́те, як мо́рський пісо́к,

28 которых разбросал посреди лагеря, около жилищ их.

28 і спустив його серед табо́ру його́, коло наметів його.

29 Они ели и пресытились, потому что Он дал им желаемое.

29 І їли вони та й наси́тились ду́же, — Він їм їхнє бажа́ння приніс!

30 Но еще не успели они насытить свою жадность, еще пища была у них на устах,

30 Та ще не вдовольни́ли жада́ння свого́, ще їхня ї́жа була в їхніх уста́х,

31 когда Божий гнев сошел на них, поразив самых крепких из них, молодых сыновей Израиля.

31 а гнів Божий підня́вся на них, та й побив їхніх ситих, і вибра́нців Ізраїлевих повали́в.

32 Несмотря на это, они продолжали грешить и не верили Его чудесам.

32 Проте́ ще й далі грішили вони та не вірили в чу́да Його,

33 И завершил Он дни их в суете и годы их в ужасе.

33 — і Він докінчи́в у марно́ті їхні дні, а їхні літа́ — у страху.

34 Когда убивал их, тогда обращались к Нему и искали Его усердно.

34 Як Він їх побива́в, то бажали Його, — і верта́лися, й Бога шукали,

35 И вспоминали, что Бог — их скала и что Всевышний Бог — их Искупитель.

35 і прига́дували, що Бог — їхня скеля, і Бог Всевишній — то їхній Викупите́ль.

36 Все равно льстили Ему устами своими, они лгали Ему своими языками,

36 І своїми уста́ми вле́щували Його, а своїм язико́м лжу спліта́ли Йому́,

37 потому что сердца их не были преданны Ему, и не были они верны Его завету.

37 бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були́ вони вірні в Його заповіті.

38 Но Он, будучи милостивым, прощал их нечестие и не уничтожал их. Много раз отвращал Он Свой гнев и не возбуждал всей Своей ярости.

38 Та він, Милосердний, гріх проща́в і їх не губив, і часто відве́ртав Свій гнів, і не буди́в усю Свою лютість,

39 Помнил Он, что они — только плоть, ветер, что уходит и не возвращается.

39 і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який перехо́дить і не поверта́ється!

40 Сколько раз они противились Ему в пустыне и сердили Его в земле необитаемой!

40 Скільки вони прогнівля́ли Його на пустині, зневажа́ли Його на степу́!

41 Поворачивали назад и испытывали Бога, досаждая Святому Израиля.

41 І все знову та знов випробо́вували вони Бога, і зневажа́ли Святого Ізра́їлевого, —

42 Не помнили ни руки Его, ни дня, когда Он избавил их от угнетателя,

42 вони не пам'ята́ли руки Його з дня, як Він ви́бавив їх із недолі,

43 как сотворил в Египте знамения Свои и чудеса Свои в окрестностях Цоана.

43 як в Єгипті чинив Він знаме́на Свої, а на полі Цоа́нському чу́да Свої,

44 Он превратил их реки в кровь и нельзя было пить из их источников.

44 і в кров оберну́в річки їхні та їхні пото́ки, щоб вони не пили́.

45 И послал на них густые рои мух, чтобы жалили их, и лягушек, чтобы губили их.

45 Він послав був на них рої мух, — і їх же́рли вони, і жаб — і вони їх губили.

46 Он гусеницам отдал урожай и их труд — саранче.

46 А врожай їхній віддав був Він гу́сені, а їхню пра́цю — сарані́.

47 Виноград их побил Он градом и тутовые деревья их — наводнением.

47 Виноград їхній Він гра́дом побив, а при́морозком — їхні шовко́виці.

48 Скот их предал граду и стада их — молниям.

48 І Він градові віддав їхній скот, а бли́скавкам — че́реди їхні.

49 Излил на них Свой пылающий гнев, и негодование, и ярость, и бедствие, послал на них карающих ангелов.

49 Він послав був на них Свій гнів запальни́й, і лютість, й обу́рення, й у́тиск, насла́ння злих анголі́в.

50 Проложил путь Своему гневу; Он не оградил души их от смерти, но предал их жизни моровой язве.

50 Він дорогу зрівня́в був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав морови́ці.

51 Поразил всех первенцев в Египте, первые плоды сил в шатрах Хама.

51 І побив Він усіх перворі́дних в Єгипті, пе́рвістків сили в наметах Ха́мових.

52 Как овец, Он вывел народ Свой, вел их, как стадо, через пустыню.

52 І повів Він, немов ту отару, наро́д Свій, і їх попрова́див, як стадо, в пустині.

53 Вел их в безопасности, и не боялись они, а врагов их покрыло море.

53 І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накри́ло було́ ворогів їхніх.

54 Так Он привел их к границам Своей святой земли, к нагорьям, которые приобрел Он правой Своей рукой.

54 І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що прави́ця Його набула́.

55 Изгнал народы пред ними, а землю их разделил в наследие им и поселил в шатрах их роды Израиля.

55 І наро́ди Він повиганя́в перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка́ про спа́док, — і в їхніх наме́тах племе́на Ізраїлеві осели́в.

56 Но, как прежде, они испытывали и противились Богу Всевышнему, и не хранили Его заповедей.

56 Та й далі вони випробо́вували та гніви́ли Всевишнього Бога, і Його постано́в не доде́ржували,

57 Они отступали и изменяли так же, как и их отцы; они обращались назад, как неисправный лук.

57 і відступали та зраджували, немов їхні батьки відверну́лись, як обма́нливий лук.

58 Огорчали Его своими святилищами на возвышенностях и ревность Его возбуждали идолами.

58 І же́ртівниками своїми гніви́ли Його, і дрочи́ли Його своїми фіґу́рами.

59 Услышал Бог и разгневался, сильно вознегодовал на Израиль.

59 Бог почувусе це — і розгні́вався, і сильно обри́дивсь Ізраїлем,

60 Оставил Свое жилище в Шило, скинию, которую поставил средь них.

60 і покинув осе́лю в Шіло́, скинію ту, що вмістив був посеред людей,

61 И отдал в плен Свою силу и славу Свою в руки врага.

61 і віддав до неволі Він силу Свою, а вели́чність Свою — в руку во́рога.

62 Предал мечу народ Свой, прогневался на наследие Свое.

62 І віддав для меча Свій наро́д, і розгнівався був на спа́дщину Свою:

63 Юношей их пожрал огонь, и девушкам их не пели брачных песен.

63 його юнакі́в огонь пожира́в, а дівча́там його не співали весі́льних пісе́нь,

64 Их священники падали от меча, а вдовы их не плакали.

64 його священики від меча полягли́, — і не плакали вдови його.

65 Тогда проснулся Владыка, как бы ото сна, как могучий воин, отрезвившийся от вина,

65 Та небавом збудився Господь, немов зо́ сну, як той ве́лет, що ніби вином був підко́шений,

66 и поразил врагов Своих сзади, и обесчестил навечно.

66 і вдарив Своїх ворогів по оза́дку, — вічну га́ньбу їм дав!

67 Отверг Он шатер Иосифа и не выбрал род Ефрема,

67 Та Він погорди́в намет Йо́сипів, і племе́на Єфремового не обрав,

68 но избрал род Иуды и возлюбленную Им гору Сион.

68 а вибрав Собі плем'я Юдине, го́ру Сіон, що її полюбив!

69 Высокий, как небо, построил святой храм Свой и, как землю, навек утвердил его.

69 І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтува́в.

70 Он избрал Давида, слугу Своего, взяв его от загонов овечьих,

70 І вибрав Давида, Свого раба, і від коша́р його взяв,

71 забрав его от дойных овец, и привел его пасти Свой народ, Иакова — Израиль, Свое наследие.

71 від кі́тних ове́чок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спа́док Свій, —

72 И пас он их в чистоте сердца своего, вел их рукой мудрой.

72 і він пас їх у щирості серця свого́, і прова́див їх мудрістю рук своїх!

1.0x