Евангелие по Луке

Глава 22

1 Приближался праздник Пресных Хлебов, называемый Пасха,

2 и первосвященники и книжники искали любую возможность расправиться с Иисусом, но тайно, потому что боялись народа.

3 Тогда вошел сатана в Иуду, одного из Двенадцати, прозванного Искариотом;

4 тот пошел и говорил с первосвященниками и начальниками храмовой стражи о том, как он сможет выдать им Иисуса.

5 Они обрадовались и договорились с ним, что заплатят ему.

6 Иуда согласился и стал искать удобного случая, чтобы предать им Иисуса втайне от народа.

7 И вот наступил первый день праздника Пресных Хлебов, в который полагалось заколоть пасхального ягненка,

8 Иисус послал Петра и Иоанна, сказав им: «Пойдите и приготовьте всё, чтобы мы могли есть пасхальную трапезу».

9 Они же спросили Его: «Где ты хочешь, чтобы мы ее приготовили?»

10 «Когда будете входить в город, — ответил Он им, — встретится вам человек, несущий кувшин воды; идите следом за ним в тот самый дом, в который он войдет,

11 и скажите хозяину дома: „Спрашивает у тебя наш Учитель: „Где комната, в которой Я мог бы отпраздновать Пасху с учениками Своими?“

12 Тот покажет вам большую горницу, устланную, там и приготовьте».

13 Они отправились, нашли всё так, как Он сказал им, и приготовили там пасхальную трапезу.

14 Затем, когда пришло время, Он и апостолы Его заняли места за столом.

15 «Как сильно хотел Я, — сказал Он им, — вместе с вами есть эту пасхальную трапезу, прежде чем наступит час Моих страданий.

16 Говорю вам, что больше не буду праздновать ее, пока весь смысл ее не откроется в Царстве Божием».

17 Он взял чашу, возблагодарил Бога и сказал: «Возьмите эту чашу и пейте все из нее,

18 ибо говорю вам, [что] отныне не буду пить от плодов виноградной лозы, пока не придет Царство Божие».

19 Затем Он взял хлеб, возблагодарил Бога и, преломив хлеб, дал ученикам со словами: «Это тело Мое, оно отдано будет за вас. Делайте это в память обо Мне».

20 Также взял Он и чашу после того, как они поели, и сказал: «Эта чаша — новый завет, кровью Моей утвержденный, прольется за вас Моя кровь.

21 Но предатель Мой здесь, и рука его на этом столе.

22 Хотя Сын Человеческий и идет по пути, Ему предназначенному, но горе тому человеку, который Его предает».

23 И они стали спрашивать друг друга, кто же из них способен на такое.

24 Произошел между ними и спор, кто из них должен считаться самым главным.

25 Иисус же сказал им: «Цари язычников господствуют над своими подданными, и те, кто властвует над ними, „благодетелями“ именуются.

26 Но у вас не должно так быть: кто у вас выше других по своему положению, тот должен вести себя как младший, и начальник — как слуга.

27 Кто же больше: тот, кто за столом, или тот, кто прислуживает ему? Не тот ли, кто за столом? Я же среди вас как слуга.

28 Вы не оставили Меня в испытаниях Моих.

29 И Я дарую вам Царство, как Отец Мой даровал его Мне:

30 есть и пить будете вы за Моим столом в Царстве Моем, будете сидеть на престолах и судить двенадцать колен Израилевых.

31 Симон, Симон! Сатана просил и ему дозволено просеять вас, как пшеницу.

32 Но Я молился о тебе, чтобы ты не потерял свою веру; и когда ты всем сердцем обратишься к Богу, укрепи в вере и братьев твоих».

33 «Господи, — ответил Ему Петр, — с Тобой я готов и в тюрьму, и на смерть идти!»

34 Но Он сказал: «Говорю тебе, Петр, что не пропоет еще сегодня петух, как уже ты трижды откажешься от того, что знаешь Меня».

35 И сказал Он им: «Когда Я посылал вас без денег, сумы и второй пары обуви, разве в чем-нибудь вы нуждались?» «Ни в чем», — отвечали они.

36 «Но теперь, — продолжал Он, — у кого есть кошелек, должен взять его, а также и суму. У кого нет меча, пусть продаст он одежду свою и купит меч.

37 Ибо говорю вам: нужно, чтобы совершилось надо Мной то, что сказано в Писании: „И к преступникам причислен“. Путь Мой завершается».

38 «Господи, — сказали они, — вот, у нас здесь есть два меча». «Довольно!» — ответил Он им.

39 И, выйдя из города, Он, как обычно, пошел на Масличную гору; ученики Его последовали за Ним.

40 Когда они пришли туда, Иисус сказал им: «Молитесь, чтобы не впасть в искушение».

41 А Сам отошел от них и поодаль, преклонив колени, молился:

42 «Отче, если угодно Тебе, избавь Меня от этой чаши. Но не Моя воля, а Твоя пусть исполнится!»

43 [[И явился Ему ангел с неба, и укреплял Его.

44 Его муки были столь тяжелы и молился Он так напряженно, что пот Его с каплями крови падал на землю.]]

45 Закончив молиться, Он встал, пошел к Своим ученикам и нашел их спящими, изнуренными печалью.

46 И сказал им: «Что вы спите? Вставайте! Молитесь, чтобы не впасть вам в искушение!»

47 Он еще говорил, когда появилась толпа народа, и тот, кого звали Иудой, один из Двенадцати, шел впереди. Он приблизился к Иисусу, чтобы поцеловать Его.

48 «Иуда, — сказал ему Иисус, — ты поцелуем предаешь Сына Человеческого?»

49 Когда находившиеся с Иисусом увидели, к чему всё идет, они сказали: «Господи, а что, не обнажить ли нам мечи?»

50 И кто-то из них ударил мечом слугу первосвященника и отсек ему правое ухо.

51 «Оставьте, довольно!» — воскликнул Иисус. И, коснувшись уха слуги, Он исцелил его.

52 Обратившись к первосвященникам, старейшинам и начальникам храмовой стражи, которые пришли за Ним, Иисус сказал: «Словно на разбойника вышли вы с мечами и кольями!

53 Каждый день Я был среди вас в Храме, и вы ни разу не подняли на Меня руки, но теперь — ваше время и власть тьмы».

54 Тогда они схватили Иисуса и повели. Они привели Его в дом первосвященника, Петр же шел за ними поодаль,

55 а во дворе он сел вместе с теми людьми, которые там разожгли костер.

56 И увидела его при свете огня одна служанка, и, вглядевшись в него, сказала: «И этот был с Ним!»

57 Но он отрицал: «Женщина, я не знаю Его!»

58 Немного погодя кто-то еще заметил его и сказал: «И ты из них». «Да нет же, друг!» — ответил Петр.

59 Когда же прошло около часа, кто-то другой стал настаивать: «Верно, и этот был с Ним, он ведь галилеянин».

60 Но Петр сказал ему: «Друг, я не понимаю, о чем ты говоришь!» В тот же миг — он еще говорил — пропел петух,

61 и Господь, обернувшись, взглянул на Петра. И вспомнил Петр слова Господа, которые Тот сказал ему: «Сегодня, прежде чем пропоет петух, ты трижды отречешься от Меня».

62 Он вышел со двора и горько заплакал.

63 Люди, схватившие Иисуса, глумились над Ним и избивали Его,

64 завязав Ему глаза, и спрашивали: «Ты же пророк, так скажи, кто ударил Тебя?»

65 И многими другими оскорблениями они осыпали Его.

66 Когда только рассвело, собрались старейшины народа, первосвященники и книжники на совет Синедриона, и привели туда Иисуса.

67 «Скажи нам, Ты — Мессия?» — спросили они. «Если скажу вам, — ответил им Иисус, — вы не поверите,

68 если же Сам спрошу вас, не ответите.

69 Но отныне Сын Человеческий будет сидеть по правую руку Всемогущего Бога».

70 Тогда все закричали: «Так значит, Ты — Сын Божий?» На это Он им ответил: «Да, вы сами говорите, что Я — Сын Божий».

71 «Какое еще нужно нам свидетельство? — сказали они. — Ведь мы сами его услышали из Его уст».

Вiд Луки

Розділ 22

1 Наближа́лося ж свято Опрі́сноків, що Па́схою зветься.

2 А первосвященики й книжники стали шукати, я́к би вбити Його, та боялись наро́ду.

3 Сатана ж увійшов у Юду, зва́ного Іскаріо́т, одно́го з Дванадцятьо́х.

4 І він пішов, і почав умовлятися з первосвящениками та начальниками, я́к він видасть Його.

5 Ті ж зраділи, і погодилися дати йому срібнякі́в.

6 І він обіцяв, і шукав відповідного ча́су, щоб їм видати Його без наро́ду.

7 І настав день Опрі́сноків, коли пасху прино́сити в жертву нале́жало.

8 І послав Він Петра та Івана, говорячи: „Підіть, і приготуйте нам пасху, щоб її спожили́ ми“.

9 А вони запитали Його: „Де́ Ти хочеш, щоб ми приготува́ли?“

10 А Він їм відказав: „Ось, як бу́дете вхо́дити в місто, стріне вас чоловік, воду несучи у глекові, — ідіть за ним аж до дому, куди він уві́йде.

11 І скажіть до госпо́даря дому: Учитель питає тебе: „Де кімна́та, в якій споживу́ зо Своїми учнями пасху?“

12 I він вам покаже велику го́рницю вистелену: там приготуйте“.

13 І вони відійшли, і знайшли, як Він їм говорив, — і зачали́ там готува́ти пасху.

14 А коли настав час, сів до сто́лу, і апо́столи з Ним.

15 І промовив до них: „Я ду́же бажав спожи́ти цю пасху із вами, перш ніж муки прийму́.

16 Бо кажу́ вам, що вже споживати не буду її, поки спо́вниться в Божому Царстві вона“.

17 Узявши ж чашу, і вчинивши подяку, Він промовив: „Візьміть її, і поділіть між собою.

18 Кажу́ ж вам, що віднині не питиму Я від оцього пло́ду виноградного, доки Боже Царство не при́йде“.

19 Узявши ж хліб і вчинивши подяку, поламав і дав їм, проказуючи: „Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спо́мин про Мене!“

20 По вече́рі так само ж і чашу, говорячи: „Оця чаша — Нови́й Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається.

21 Та однак, — за столом ось зо Мною рука Мого зра́дника.

22 Бо Син Лю́дський іде, як призна́чено; але горе тому чоловікові, хто Його видає!“

23 А вони почали́ між собою питати, котри́й з них мав би це вчинити?

24 І сталось між ними й змагання, котрий з них уважатися має за більшого.

25 Він же промовив до них: „Царі народів панують над ними, а ті, що ними володіють, доброчи́нцями звуться.

26 Але не так ви: хто найбільший між вами, нехай буде, як менший, а начальник — як слуга,

27 Бо хто більший: чи той, хто сидить при столі, чи хто прислуго́вує? Чи не той, хто сидить при столі? А Я серед вас, як слуга.

28 Ви ж оті, що перетривали зо Мною в споку́сах Моїх,

29 і Я вам запові́тую Царство, як Отець Мій Мені заповів,

30 щоб ви в Царстві Моїм споживали й пили за столом Моїм, і щоб ви на престолах засіли судити дванадцять племе́н Ізраїлевих“.

31 І промовив Господь: „Си́моне, Си́моне, — ось сатана жадав вас, щоб вас пересі́яти, мов ту пшеницю.

32 Я ж молився за тебе, щоб не зме́ншилась віра твоя; ти ж колись, як наве́рнешся, зміцни браттю свою!“

33 А той відказав Йому: „Господи, я з Тобою готовий іти до в'язниці й на смерть!“

34 Він же прорік: „Говорю́ тобі, Петре, — півень не заспіває сьогодні, як ти тричі зречешся, що не знаєш Мене“...

35 І Він їм сказав: „Як Я вас посилав без кали́тки, і без торби, і без санда́ль, — чи вам бракувало чого?“ Вони ж відказали: „Нічо́го“.

36 „А тепер — каже їм — хто має калитку, нехай ві́зьме, теж і торбу; хто ж не має, нехай продасть одіж свою та й купить меча.

37 Говорю бо Я вам, що ви́конатися на Мені має й це ось написане: „До злочинців Його зарахо́вано“. Бо те, що про Мене, вико́нується“.

38 І сказали вони: „Господи, ось тут два мечі“. А Він їм відказав: „До́сить!“

39 І Він вийшов, і пішов за звича́єм на го́ру Оливну. А за Ним пішли учні Його.

40 А прийшовши на місце, сказав їм: „Моліться, щоб не впасти в спокусу“.

41 А Він Сам, відійшовши від них, як докинути ка́менем, на коліна припав та й молився,

42 благаючи: „Отче, як волієш, — пронеси́ мимо Мене цю чашу! Та проте — не Моя, а Твоя нехай станеться воля!“

43 І Ангол із неба з'явився до Нього, — і додавав Йому сили.

44 А як був у смерте́льній тривозі, ще пильніш Він молився. І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю.

45 І, підвівшись з молитви, Він до учнів прийшов, і знайшов їх, що спали з журби́.

46 І промовив до них: „Чого́ ви спите? Уставайте й моліться, щоб не впасти в спокусу!

47 І, коли Він іще говорив, ось наро́д з'явився, і один із Дванадцятьо́х, що Юдою зветься, ішов перед ними. І він підійшов до Ісуса, щоб поцілувати Його. [Бо він знака їм дав був: кого я поцілую, то Він!“].

48 Ісус же промовив до нього: „Чи оце поцілу́нком ти, Юдо, видаєш Сина Лю́дського?“

49 А ті, що були́ з Ним, як побачили, що́ має статись, сказали Йому: „Господи, — чи мече́м нам не вдарити?“

50 І, один із них рубону́в раба первосвященикового, — та й відтяв праве вухо йому́.

51 Та Ісус відізвався й сказав: „Лишіть, — уже до́сить!“ І, доторкнувшись до вуха його, у здоро́вив його.

52 А до первосвящеників і вла́ди сторожі храму та старших, що прийшли проти Нього, промовив Ісус: „Немов на розбійника вийшли з меча́ми та ки́ями.

53 Як щоденно Я з вами у храмі бував, не підне́сли на Мене ви рук. Та це ваша година тепер, і влада те́мряви“.

54 А схопи́вши Його, повели́ й привели́ у дім первосвященика. Петро ж зда́лека йшов слідкома́.

55 Як розклали ж огонь серед дво́ру, і вкупі сиділи, сидів і Петро поміж ними.

56 А служни́ця одна його вгледіла, як сидів коло світла, і, придивившись до нього, сказала: „І цей був із Ним!“

57 І відрікся від Нього він, тве́рдячи: „Не знаю я, жінко, Його!“

58 Незаба́ром же другий побачив його та й сказав: „І ти від отих“. А Петро відказав: „Ні, чоловіче!“

59 І як ча́су минуло з годину, хтось інший твердив і казав: „Поправді, — і цей був із Ним, бо він галіле́янин“.

60 А Петро відказав: „Чоловіче, — не відаю, про що́ ти говориш“... І зараз, як іще говорив він, півень заспівав.

61 І Господь обернувся й подививсь на Петра. А Петро згадав слово Господнє, як сказав Він йому: „Перше, ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“.

62 І, вийшовши звідти, він гірко заплакав!

63 А люди, які ув'язни́ли Ісуса, знуща́лися з Нього та били.

64 І, закривши Його, вони били Його по обличчі, і питали Його, приговорюючи: „Пророкуй, хто́ то вдарив Тебе?“

65 І багато інших богознева́г говорили на Нього вони...

66 А коли настав день, то зібралися старші наро́ду, первосвященики й книжники, і повели́ Його в синедріо́н свій,

67 і казали: „Коли Ти Христос, скажи нам“. А Він їм відповів: „Коли Я вам скажу́, — не повірите ви.

68 А коли й поспитаю вас Я, — не дасте Мені відповіді.

69 Незаба́ром Син Лю́дський сидітиме по прави́ці сили Божої!“

70 Тоді всі запитали: „То Ти Божий Син?“ А Він їм відповів: „Самі кажете ви, що то Я“.

71 А вони відказали: „На́що потрібні ще свідки для нас? Бо ми чули самі з Його уст!“

Евангелие по Луке

Глава 22

Вiд Луки

Розділ 22

1 Приближался праздник Пресных Хлебов, называемый Пасха,

1 Наближа́лося ж свято Опрі́сноків, що Па́схою зветься.

2 и первосвященники и книжники искали любую возможность расправиться с Иисусом, но тайно, потому что боялись народа.

2 А первосвященики й книжники стали шукати, я́к би вбити Його, та боялись наро́ду.

3 Тогда вошел сатана в Иуду, одного из Двенадцати, прозванного Искариотом;

3 Сатана ж увійшов у Юду, зва́ного Іскаріо́т, одно́го з Дванадцятьо́х.

4 тот пошел и говорил с первосвященниками и начальниками храмовой стражи о том, как он сможет выдать им Иисуса.

4 І він пішов, і почав умовлятися з первосвящениками та начальниками, я́к він видасть Його.

5 Они обрадовались и договорились с ним, что заплатят ему.

5 Ті ж зраділи, і погодилися дати йому срібнякі́в.

6 Иуда согласился и стал искать удобного случая, чтобы предать им Иисуса втайне от народа.

6 І він обіцяв, і шукав відповідного ча́су, щоб їм видати Його без наро́ду.

7 И вот наступил первый день праздника Пресных Хлебов, в который полагалось заколоть пасхального ягненка,

7 І настав день Опрі́сноків, коли пасху прино́сити в жертву нале́жало.

8 Иисус послал Петра и Иоанна, сказав им: «Пойдите и приготовьте всё, чтобы мы могли есть пасхальную трапезу».

8 І послав Він Петра та Івана, говорячи: „Підіть, і приготуйте нам пасху, щоб її спожили́ ми“.

9 Они же спросили Его: «Где ты хочешь, чтобы мы ее приготовили?»

9 А вони запитали Його: „Де́ Ти хочеш, щоб ми приготува́ли?“

10 «Когда будете входить в город, — ответил Он им, — встретится вам человек, несущий кувшин воды; идите следом за ним в тот самый дом, в который он войдет,

10 А Він їм відказав: „Ось, як бу́дете вхо́дити в місто, стріне вас чоловік, воду несучи у глекові, — ідіть за ним аж до дому, куди він уві́йде.

11 и скажите хозяину дома: „Спрашивает у тебя наш Учитель: „Где комната, в которой Я мог бы отпраздновать Пасху с учениками Своими?“

11 І скажіть до госпо́даря дому: Учитель питає тебе: „Де кімна́та, в якій споживу́ зо Своїми учнями пасху?“

12 Тот покажет вам большую горницу, устланную, там и приготовьте».

12 I він вам покаже велику го́рницю вистелену: там приготуйте“.

13 Они отправились, нашли всё так, как Он сказал им, и приготовили там пасхальную трапезу.

13 І вони відійшли, і знайшли, як Він їм говорив, — і зачали́ там готува́ти пасху.

14 Затем, когда пришло время, Он и апостолы Его заняли места за столом.

14 А коли настав час, сів до сто́лу, і апо́столи з Ним.

15 «Как сильно хотел Я, — сказал Он им, — вместе с вами есть эту пасхальную трапезу, прежде чем наступит час Моих страданий.

15 І промовив до них: „Я ду́же бажав спожи́ти цю пасху із вами, перш ніж муки прийму́.

16 Говорю вам, что больше не буду праздновать ее, пока весь смысл ее не откроется в Царстве Божием».

16 Бо кажу́ вам, що вже споживати не буду її, поки спо́вниться в Божому Царстві вона“.

17 Он взял чашу, возблагодарил Бога и сказал: «Возьмите эту чашу и пейте все из нее,

17 Узявши ж чашу, і вчинивши подяку, Він промовив: „Візьміть її, і поділіть між собою.

18 ибо говорю вам, [что] отныне не буду пить от плодов виноградной лозы, пока не придет Царство Божие».

18 Кажу́ ж вам, що віднині не питиму Я від оцього пло́ду виноградного, доки Боже Царство не при́йде“.

19 Затем Он взял хлеб, возблагодарил Бога и, преломив хлеб, дал ученикам со словами: «Это тело Мое, оно отдано будет за вас. Делайте это в память обо Мне».

19 Узявши ж хліб і вчинивши подяку, поламав і дав їм, проказуючи: „Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спо́мин про Мене!“

20 Также взял Он и чашу после того, как они поели, и сказал: «Эта чаша — новый завет, кровью Моей утвержденный, прольется за вас Моя кровь.

20 По вече́рі так само ж і чашу, говорячи: „Оця чаша — Нови́й Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається.

21 Но предатель Мой здесь, и рука его на этом столе.

21 Та однак, — за столом ось зо Мною рука Мого зра́дника.

22 Хотя Сын Человеческий и идет по пути, Ему предназначенному, но горе тому человеку, который Его предает».

22 Бо Син Лю́дський іде, як призна́чено; але горе тому чоловікові, хто Його видає!“

23 И они стали спрашивать друг друга, кто же из них способен на такое.

23 А вони почали́ між собою питати, котри́й з них мав би це вчинити?

24 Произошел между ними и спор, кто из них должен считаться самым главным.

24 І сталось між ними й змагання, котрий з них уважатися має за більшого.

25 Иисус же сказал им: «Цари язычников господствуют над своими подданными, и те, кто властвует над ними, „благодетелями“ именуются.

25 Він же промовив до них: „Царі народів панують над ними, а ті, що ними володіють, доброчи́нцями звуться.

26 Но у вас не должно так быть: кто у вас выше других по своему положению, тот должен вести себя как младший, и начальник — как слуга.

26 Але не так ви: хто найбільший між вами, нехай буде, як менший, а начальник — як слуга,

27 Кто же больше: тот, кто за столом, или тот, кто прислуживает ему? Не тот ли, кто за столом? Я же среди вас как слуга.

27 Бо хто більший: чи той, хто сидить при столі, чи хто прислуго́вує? Чи не той, хто сидить при столі? А Я серед вас, як слуга.

28 Вы не оставили Меня в испытаниях Моих.

28 Ви ж оті, що перетривали зо Мною в споку́сах Моїх,

29 И Я дарую вам Царство, как Отец Мой даровал его Мне:

29 і Я вам запові́тую Царство, як Отець Мій Мені заповів,

30 есть и пить будете вы за Моим столом в Царстве Моем, будете сидеть на престолах и судить двенадцать колен Израилевых.

30 щоб ви в Царстві Моїм споживали й пили за столом Моїм, і щоб ви на престолах засіли судити дванадцять племе́н Ізраїлевих“.

31 Симон, Симон! Сатана просил и ему дозволено просеять вас, как пшеницу.

31 І промовив Господь: „Си́моне, Си́моне, — ось сатана жадав вас, щоб вас пересі́яти, мов ту пшеницю.

32 Но Я молился о тебе, чтобы ты не потерял свою веру; и когда ты всем сердцем обратишься к Богу, укрепи в вере и братьев твоих».

32 Я ж молився за тебе, щоб не зме́ншилась віра твоя; ти ж колись, як наве́рнешся, зміцни браттю свою!“

33 «Господи, — ответил Ему Петр, — с Тобой я готов и в тюрьму, и на смерть идти!»

33 А той відказав Йому: „Господи, я з Тобою готовий іти до в'язниці й на смерть!“

34 Но Он сказал: «Говорю тебе, Петр, что не пропоет еще сегодня петух, как уже ты трижды откажешься от того, что знаешь Меня».

34 Він же прорік: „Говорю́ тобі, Петре, — півень не заспіває сьогодні, як ти тричі зречешся, що не знаєш Мене“...

35 И сказал Он им: «Когда Я посылал вас без денег, сумы и второй пары обуви, разве в чем-нибудь вы нуждались?» «Ни в чем», — отвечали они.

35 І Він їм сказав: „Як Я вас посилав без кали́тки, і без торби, і без санда́ль, — чи вам бракувало чого?“ Вони ж відказали: „Нічо́го“.

36 «Но теперь, — продолжал Он, — у кого есть кошелек, должен взять его, а также и суму. У кого нет меча, пусть продаст он одежду свою и купит меч.

36 „А тепер — каже їм — хто має калитку, нехай ві́зьме, теж і торбу; хто ж не має, нехай продасть одіж свою та й купить меча.

37 Ибо говорю вам: нужно, чтобы совершилось надо Мной то, что сказано в Писании: „И к преступникам причислен“. Путь Мой завершается».

37 Говорю бо Я вам, що ви́конатися на Мені має й це ось написане: „До злочинців Його зарахо́вано“. Бо те, що про Мене, вико́нується“.

38 «Господи, — сказали они, — вот, у нас здесь есть два меча». «Довольно!» — ответил Он им.

38 І сказали вони: „Господи, ось тут два мечі“. А Він їм відказав: „До́сить!“

39 И, выйдя из города, Он, как обычно, пошел на Масличную гору; ученики Его последовали за Ним.

39 І Він вийшов, і пішов за звича́єм на го́ру Оливну. А за Ним пішли учні Його.

40 Когда они пришли туда, Иисус сказал им: «Молитесь, чтобы не впасть в искушение».

40 А прийшовши на місце, сказав їм: „Моліться, щоб не впасти в спокусу“.

41 А Сам отошел от них и поодаль, преклонив колени, молился:

41 А Він Сам, відійшовши від них, як докинути ка́менем, на коліна припав та й молився,

42 «Отче, если угодно Тебе, избавь Меня от этой чаши. Но не Моя воля, а Твоя пусть исполнится!»

42 благаючи: „Отче, як волієш, — пронеси́ мимо Мене цю чашу! Та проте — не Моя, а Твоя нехай станеться воля!“

43 [[И явился Ему ангел с неба, и укреплял Его.

43 І Ангол із неба з'явився до Нього, — і додавав Йому сили.

44 Его муки были столь тяжелы и молился Он так напряженно, что пот Его с каплями крови падал на землю.]]

44 А як був у смерте́льній тривозі, ще пильніш Він молився. І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю.

45 Закончив молиться, Он встал, пошел к Своим ученикам и нашел их спящими, изнуренными печалью.

45 І, підвівшись з молитви, Він до учнів прийшов, і знайшов їх, що спали з журби́.

46 И сказал им: «Что вы спите? Вставайте! Молитесь, чтобы не впасть вам в искушение!»

46 І промовив до них: „Чого́ ви спите? Уставайте й моліться, щоб не впасти в спокусу!

47 Он еще говорил, когда появилась толпа народа, и тот, кого звали Иудой, один из Двенадцати, шел впереди. Он приблизился к Иисусу, чтобы поцеловать Его.

47 І, коли Він іще говорив, ось наро́д з'явився, і один із Дванадцятьо́х, що Юдою зветься, ішов перед ними. І він підійшов до Ісуса, щоб поцілувати Його. [Бо він знака їм дав був: кого я поцілую, то Він!“].

48 «Иуда, — сказал ему Иисус, — ты поцелуем предаешь Сына Человеческого?»

48 Ісус же промовив до нього: „Чи оце поцілу́нком ти, Юдо, видаєш Сина Лю́дського?“

49 Когда находившиеся с Иисусом увидели, к чему всё идет, они сказали: «Господи, а что, не обнажить ли нам мечи?»

49 А ті, що були́ з Ним, як побачили, що́ має статись, сказали Йому: „Господи, — чи мече́м нам не вдарити?“

50 И кто-то из них ударил мечом слугу первосвященника и отсек ему правое ухо.

50 І, один із них рубону́в раба первосвященикового, — та й відтяв праве вухо йому́.

51 «Оставьте, довольно!» — воскликнул Иисус. И, коснувшись уха слуги, Он исцелил его.

51 Та Ісус відізвався й сказав: „Лишіть, — уже до́сить!“ І, доторкнувшись до вуха його, у здоро́вив його.

52 Обратившись к первосвященникам, старейшинам и начальникам храмовой стражи, которые пришли за Ним, Иисус сказал: «Словно на разбойника вышли вы с мечами и кольями!

52 А до первосвящеників і вла́ди сторожі храму та старших, що прийшли проти Нього, промовив Ісус: „Немов на розбійника вийшли з меча́ми та ки́ями.

53 Каждый день Я был среди вас в Храме, и вы ни разу не подняли на Меня руки, но теперь — ваше время и власть тьмы».

53 Як щоденно Я з вами у храмі бував, не підне́сли на Мене ви рук. Та це ваша година тепер, і влада те́мряви“.

54 Тогда они схватили Иисуса и повели. Они привели Его в дом первосвященника, Петр же шел за ними поодаль,

54 А схопи́вши Його, повели́ й привели́ у дім первосвященика. Петро ж зда́лека йшов слідкома́.

55 а во дворе он сел вместе с теми людьми, которые там разожгли костер.

55 Як розклали ж огонь серед дво́ру, і вкупі сиділи, сидів і Петро поміж ними.

56 И увидела его при свете огня одна служанка, и, вглядевшись в него, сказала: «И этот был с Ним!»

56 А служни́ця одна його вгледіла, як сидів коло світла, і, придивившись до нього, сказала: „І цей був із Ним!“

57 Но он отрицал: «Женщина, я не знаю Его!»

57 І відрікся від Нього він, тве́рдячи: „Не знаю я, жінко, Його!“

58 Немного погодя кто-то еще заметил его и сказал: «И ты из них». «Да нет же, друг!» — ответил Петр.

58 Незаба́ром же другий побачив його та й сказав: „І ти від отих“. А Петро відказав: „Ні, чоловіче!“

59 Когда же прошло около часа, кто-то другой стал настаивать: «Верно, и этот был с Ним, он ведь галилеянин».

59 І як ча́су минуло з годину, хтось інший твердив і казав: „Поправді, — і цей був із Ним, бо він галіле́янин“.

60 Но Петр сказал ему: «Друг, я не понимаю, о чем ты говоришь!» В тот же миг — он еще говорил — пропел петух,

60 А Петро відказав: „Чоловіче, — не відаю, про що́ ти говориш“... І зараз, як іще говорив він, півень заспівав.

61 и Господь, обернувшись, взглянул на Петра. И вспомнил Петр слова Господа, которые Тот сказал ему: «Сегодня, прежде чем пропоет петух, ты трижды отречешься от Меня».

61 І Господь обернувся й подививсь на Петра. А Петро згадав слово Господнє, як сказав Він йому: „Перше, ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“.

62 Он вышел со двора и горько заплакал.

62 І, вийшовши звідти, він гірко заплакав!

63 Люди, схватившие Иисуса, глумились над Ним и избивали Его,

63 А люди, які ув'язни́ли Ісуса, знуща́лися з Нього та били.

64 завязав Ему глаза, и спрашивали: «Ты же пророк, так скажи, кто ударил Тебя?»

64 І, закривши Його, вони били Його по обличчі, і питали Його, приговорюючи: „Пророкуй, хто́ то вдарив Тебе?“

65 И многими другими оскорблениями они осыпали Его.

65 І багато інших богознева́г говорили на Нього вони...

66 Когда только рассвело, собрались старейшины народа, первосвященники и книжники на совет Синедриона, и привели туда Иисуса.

66 А коли настав день, то зібралися старші наро́ду, первосвященики й книжники, і повели́ Його в синедріо́н свій,

67 «Скажи нам, Ты — Мессия?» — спросили они. «Если скажу вам, — ответил им Иисус, — вы не поверите,

67 і казали: „Коли Ти Христос, скажи нам“. А Він їм відповів: „Коли Я вам скажу́, — не повірите ви.

68 если же Сам спрошу вас, не ответите.

68 А коли й поспитаю вас Я, — не дасте Мені відповіді.

69 Но отныне Сын Человеческий будет сидеть по правую руку Всемогущего Бога».

69 Незаба́ром Син Лю́дський сидітиме по прави́ці сили Божої!“

70 Тогда все закричали: «Так значит, Ты — Сын Божий?» На это Он им ответил: «Да, вы сами говорите, что Я — Сын Божий».

70 Тоді всі запитали: „То Ти Божий Син?“ А Він їм відповів: „Самі кажете ви, що то Я“.

71 «Какое еще нужно нам свидетельство? — сказали они. — Ведь мы сами его услышали из Его уст».

71 А вони відказали: „На́що потрібні ще свідки для нас? Бо ми чули самі з Його уст!“

1.0x