Библия - Обещанное Восстановление

Евангелие по Луке

Глава 8

1 После этого Иисус ходил по городам и селениям, проповедуя и возвещая Благую Весть о Царстве Божием. Его сопровождали двенадцать учеников,

2 а также некоторые женщины, исцеленные от злых духов и разных болезней: Мария, называемая Магдалиной, из которой вышло семь бесов;

3 Иоанна, жена Хузы, управляющего у Ирода; Сусанна и многие другие, которые, используя свои собственные средства, служили Иисусу и Его ученикам.

4 Люди стекались к Нему из разных городов; и однажды, когда собралась большая толпа народа, Он рассказал такую притчу:

5 «Вышел сеятель засеять поле семенами. И когда сеял, часть семян упала у дороги, где они были затоптаны, и птицы поднебесные склевали их.

6 Другие упали на каменистую почву и, как только взошли, засохли из-за недостатка влаги.

7 Некоторые упали среди колючек, росли вместе с ними, и те заглушили их.

8 А иные упали в землю добрую, взошли и дали стократный урожай». И, сказав это, Он воскликнул: «У кого есть уши, чтобы слышать, пусть услышит!»

9 Ученики же спрашивали Его, что могла бы значить эта притча.

10 Иисус ответил: «Вам от Бога дано тайны Царства Его узнать, а для остальных всё в притчах остается, чтобы, как сказано в Писании, смотрели — и не видели, слушали — и не понимали.

11 Вот что значит эта притча: семя — это слово Божие.

12 С теми, кто слышит слово, бывает, как с зернами при дороге: слышат такие люди слово, потом приходит дьявол и забирает это слово из сердца каждого из них, чтоб не уверовали они и не были спасены.

13 Те же, что упали на камень, — это про людей, которые, услышав слово, с радостью принимают его. Но нет у них корня: они становятся верующими на какое-то короткое время, а в дни испытания отступают от веры.

14 Среди колючек посеянное — это о тех, кто слышит весть, но идут они своим путем, их духовный рост со временем заглушается заботами, богатством и удовольствиями жизни, так что плод их никогда не созревает.

15 А семена, упавшие на добрую землю, — это о тех, кто, услышав слово, хранит его в сердце благородном и добром; такие благодаря своей стойкости приносят урожай.

16 Никто, зажегши светильник, не станет накрывать его сосудом или прятать под кроватью. Напротив, его ставят на подставку, чтобы входящие видели свет.

17 Ибо нет ничего тайного, что не стало бы явным, и скрытого, что не стало бы известным и не вышло на свет.

18 Итак, следите за тем, как вы слушаете, — еще больше будет дано тому, у кого есть внимание к слову, а у того, у кого нет, будет взято и то, что, как ему кажется, у него есть».

19 Когда к Нему пришли Его мать и братья, они не смогли пройти к Нему из-за толпы.

20 Иисусу сказали: «Там, позади всех, стоят Твои мать и братья. Они хотят видеть Тебя».

21 Но Он ответил им: «Мать Моя и братья Мои — это те, кто слушает слово Божие и повинуется ему».

22 Однажды Иисус сел со Своими учениками в лодку и сказал им: «Переправимся на другой берег». И они отплыли.

23 А во время их плавания Он уснул. Между тем поднялась буря, и на озере начался сильный шторм. Вода стала заливать лодку, и их жизнь оказалась в опасности.

24 Подойдя к Иисусу, ученики стали будить Его: «Наставник, Наставник, мы погибаем!» — кричали они. Пробудившись, Он словом Своим усмирил ветер и бушующие волны: они улеглись, и наступила тишина.

25 «Где ваша вера?» — спросил Он учеников. А они со страхом и удивлением говорили друг другу: «Кто же Он такой, что приказывает ветру и воде, и те повинуются Ему?!»

26 И они, переплыв через озеро, оказались в земле герасинской, той, что расположена напротив Галилеи.

27 Как только Иисус сошел на берег, Его встретил некий человек из города, одержимый бесами. Он давно уже не носил никакой одежды и жил не в доме, а в могильных пещерах.

28 Увидев Иисуса, он с воплем упал к ногам Его и закричал: «Ну что Тебе нужно от меня, Иисус, Сын Бога Всевышнего? Молю Тебя, не мучь меня!»

29 Он так кричал, потому что Иисус уже повелел нечистому духу выйти из этого человека. (Очень много раз дух овладевал им, и хотя пытались держать его под стражей, в цепях и кандалах, он разрывал их и убегал, гонимый бесом, в места пустынные.)

30 Иисус спросил его: «Как тебя зовут?» Тот ответил: «Легион», так как в него вошло много бесов.

31 И они просили Его не отсылать их в бездну.

32 Там же, на горе, паслось большое стадо свиней; бесы просили у Иисуса позволения войти в этих свиней, и Он позволил.

33 Оставив человека, бесы вошли в свиней, и стадо ринулось с кручи в озеро и утонуло.

34 Увидев всё это, свинопасы бросились бежать и рассказали о происшедшем в городе и окрестностях.

35 Тогда люди вышли, чтобы своими глазами увидеть случившееся. Когда пришли они к Иисусу и увидели человека, из которого вышли бесы, сидящим у ног Иисуса, одетым и в здравом уме, они испугались.

36 А очевидцы рассказали им, как был исцелен бесноватый.

37 И все жители округи герасинской стали просить Христа удалиться от них — так велик был их страх. Он вошел в лодку и отправился назад.

38 Человек, из которого вышли бесы, просил у Иисуса позволения остаться с Ним, но Он отослал его.

39 «Возвращайся к себе домой, — сказал Он ему, — и расскажи там о том, что сделал для тебя Бог». И человек этот пошел, по всему городу рассказывая о том, что сделал Иисус для него.

40 Когда Иисус вернулся на другой берег, там Его встретила большая толпа: все ожидали Его.

41 И пришел к Нему человек по имени Иаир, старейшина синагоги, и, пав к ногам Иисуса, просил Его прийти к нему в дом,

42 потому что умирал его единственный ребенок, девочка лет двенадцати. И когда Он шел с Иаиром, толпы людей теснили Его со всех сторон.

43 Среди них была женщина, двенадцать лет страдавшая кровотечением. [Она истратила на врачей всё, что было у нее], и никто не смог вылечить ее.

44 Подойдя сзади, она прикоснулась к краю Его одежды, и кровотечение тотчас прекратилось.

45 «Кто ко Мне прикоснулся?» — спросил Иисус. Когда все стали отказываться, Петр сказал: «Наставник, толпа со всех сторон теснит Тебя…»

46 «Нет, кто-то прикоснулся ко Мне, — сказал Иисус. — Я почувствовал, что сила изошла от Меня».

47 Женщина поняла, что утаиться ей не удастся. Она с трепетом подошла и, пав ниц перед Иисусом, при всем народе призналась, по какой причине коснулась Его и как тотчас была исцелена.

48 Он же сказал ей: «Дочь Моя, вера твоя спасла тебя. Иди с миром».

49 Он еще говорил эти слова, как пришел некто из дома старейшины синагоги к Иаиру с вестью: «Твоя дочь умерла, не утруждай больше Учителя».

50 Но Иисус, услышав это, сказал ему: «Не бойся. Только верь, и будет она спасена».

51 Придя в дом его, Иисус не позволил войти вместе с Ним никому, кроме Петра, Иоанна, Иакова и родителей девочки.

52 Дом был полон людей, все глубоко скорбели и плакали по умершей. Иисус сказал: «Не плачьте. Она не умерла — она спит».

53 И они стали смеяться над Ним, зная, что девочка мертва.

54 Но Он, взяв ее за руку, громко произнес: «Дитя Мое, встань!»

55 И вернулась к ней жизнь. Она тотчас поднялась, а Иисус велел покормить ее.

56 Родители ее были вне себя от изумления и радости, Он же повелел им никому не говорить о произошедшем.

Вiд Луки

Розділ 8

1 І сталось, що Він після того прохо́див містами та се́лами, проповідуючи та звіщаючи Добру Нови́ну про Боже Царство. Із ним Дванадцять були́,

2 та дехто з жіно́к, що були́ вздоро́влені від злих ду́хів і хвороб: Марія, Магдали́ною звана, що з неї сім де́монів вийшло,

3 і Іва́нна, дружи́на Ху́дзи, урядника Іродового, і Суса́нна, і інших багато, що маєтком своїм їм служили.

4 І, як зібралось багато наро́ду, і з міста до Нього поприхо́дили, то Він промовляти став притчею.

5 „Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зе́рно своє. І, як сіяв, упало одне край дороги, — і було повито́птуване, а птахи небесні його повидзьо́бували.

6 Друге ж упало на ґрунт кам'яни́стий, — і, зійшовши, усохло, не мало бо во́гкости.

7 А інше упало між те́рен, — і вигнався те́рен, і його поглуши́в.

8 Інше ж упало на добру землю, — і, зійшовши, уродило стокро́тно“. Це сказавши, закликав: „Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слухає!“

9 Запитали ж Його Його у́чні, гово́рячи: „Що́ визначає ця притча?“

10 А Він відказав: „Вам дано пізнати таємни́ці Божого Царства, а іншим у при́тчах, щоб „дивились вони — і не бачили, слухали — і не розуміли“.

11 Ось що́ означає ця притча: Зе́рно — це Боже Слово.

12 А котрі́ край дороги, — це ті, хто слухає, але по́тім приходить диявол, і забирає слово з їхнього серця, щоб не ввірували й не спаслися вони.

13 А що на кам'яни́стому ґрунті, — це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю; та кореня не мають вони, вірують доча́сно, — і за час випробо́вування відпадають.

14 А що впало між те́рен, — це ті, хто слухає слово, але, хо́дячи, бувають придушені кло́потами, та багатством, та життєви́ми розко́шами, — і пло́ду вони не дають.

15 А те, що на добрій землі, — це оті, хто як слово почує, береже його в щирому й доброму серці, — і плід приносять вони в терпеливості.

16 А сві́тла засвіченого ніхто не покриває посу́диною, і не ставить під ліжко, але ставить його на світильни́к, щоб бачили світло, хто входить.

17 Немає нічого захо́ваного, що не виявиться, ні таємного, що воно не пізнається, і не ви́йде ная́в.

18 Тож пильнуйте, як слухаєте! Бо хто має, то дасться йому́, хто ж не має, — забереться від нього і те, що, здається йому́, ніби має“.

19 До Нього ж прийшли були мати й брати Його, та через наро́д не могли доступи́тись до Нього.

20 І сповістили Йому: „Твоя мати й брати Твої он стоять о́сторонь, і бажають побачити Тебе“.

21 А Він відповів і промовив до них: „Моя мати й брати Мої — це ті, хто слухає Боже Слово, і виконує!“

22 І сталось, одно́го з тих днів увійшов Він до чо́вна, а з Ним Його у́чні. І сказав Він до них: „Перепли́ньмо на другий бік озера“. І відча́лили.

23 А коли вони пли́вли, Він заснув. І зняла́ся на озері буря велика, аж вода заливати їх стала, і були в небезпе́ці вони.

24 І вони підійшли, і розбудили Його та й сказали: „Учителю, Учителю, гинемо!“ Він же встав, наказав бурі й хвилям, — і вони вщу́хнули, і тиша настала!

25 А до них Він сказав: „Де ж ваша віра?“ І дивувались вони, перестра́шені, і говорили один до одно́го: „Хто ж це такий, що вітра́м і воді Він наказує, а вони Його слухають?“

26 І вони припливли́ до землі Гадари́нської, що навпроти Галілеї.

27 І, як на землю Він вийшов, перестрів Його один чоловік із міста, що довгі ро́ки мав він де́монів, не вдягався в одежу, і мешкав не в домі, а в гроба́х.

28 А коли він Ісуса побачив, то закричав, повали́всь перед Ним, і голосом гучним закликав: „Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всеви́шнього? Благаю Тебе, — не муч мене!“

29 Бо звелів Він нечистому духові вийти з люди́ни. Довгий час він хапа́в був його́, — і в'язали його ланцюга́ми й кайда́нами, і стерегли його, але він розривав ланцюги́, — і демон гнав по пустині його.

30 А Ісус запитався його: „Як тобі на ім'я́?“ І той відказав: „Леґіо́н“, бо багато ввійшло в нього де́монів.

31 І благали Його, щоб Він їм не звелів іти в безо́дню.

32 Пасся ж там на горі гурт великий свине́й. І просилися демони ті, щоб дозволив піти їм у них. І дозволив Він їм.

33 А як де́мони вийшли з того́ чоловіка, то в свиней увійшли. І череда кинулась із кручі до озера, — і потопи́лась.

34 Пастухи ж, як побачили теє, що сталось, повтікали, та в місті й по се́лах звістили.

35 І вийшли побачити, що́ сталось. І прийшли до Ісуса й знайшли, що той чоловік, що де́мони вийшли із нього, сидів при нога́х Ісусових вдя́гнений та при умі, — і полякались.

36 Самови́дці ж їм розповіли́, як видужав той біснуватий.

37 І ввесь наро́д Гадари́нського кра́ю став благати Його, щоб пішов Він від них, — великий бо страх обгорнув їх. Він же до чо́вна ввійшов і вернувся.

38 А той чоловік, що де́мони вийшли із нього, став благати Його, щоб бути при Ньому. Та Він відпустив його, кажучи:

39 „Вернися до дому свого́, і розпові́ж, які речі великі вчинив тобі Бог!“ І той пішов, і по ці́лому місту звістив, які речі великі для нього Ісус учинив!

40 А коли повернувся Ісус, то люди Його прийняли́, бо всі чека́ли Його.

41 Аж ось прийшов муж, Яір на ім'я́, що був старши́м синагоги. Він припав до Ісусових ніг, та й став благати Його завітати до дому його.

42 Бо він мав одиначку дочку́, років десь із дванадцять, — і вмирала вона. А коли Він ішов, наро́д тиснув Його.

43 А жінка одна, що дванадцять ро́ків хворою на кровоте́чу була́, що ніхто вздорови́ти не міг її,

44 підійшовши зза́ду, доторкнулась до кра́ю одежі Його, — і хвилі тієї спинилася їй кровоте́ча.

45 А Ісус запитав: „Хто доторкнувся до Мене?“ Коли ж відмовлялися всі, то Петро відказав: „Учителю, наро́д коло Тебе он то́впиться й тисне“.

46 Ісус же промовив: „Доторкнувсь хтось до Мене, бо Я відчув силу, що вийшла з Мене“.

47 А жінка, побачивши, що вона не втаї́лась, трясучи́сь, підійшла та й упала перед Ним, і призналася перед усіма людьми́, чому доторкнулась до Нього, і як хвилі тієї одужала.

48 Він же промовив до неї: „До́чко, твоя віра спасла тебе; іди з ми́ром собі!“

49 Як Він ще промовляв, приходить ось від старшини́ синагоги один та и говорить: „Дочка твоя вмерла, — не турбуй же Вчителя!“

50 Ісус же, почувши, йому відповів: „Не лякайсь, тільки віруй, — і буде спасе́на вона“.

51 Прийшовши ж до дому, не пустив Він ніко́го з Собою ввійти, крім Петра, та Івана, та Якова, та батька дівча́ти, та матері.

52 А всі плакали та голосили за нею. Він же промовив: „Не плачте, — не вмерла вона, але спить!“

53 І насміхалися з Нього, бо знали, що вмерла вона.

54 А Він узяв за руку її та й скрикнув, говорячи: Дівчатко, вставай!“

55 І вернувся їй дух, — і хвилі тієї вона ожила́. І звелів дать їй їсти.

56 І здивувались батьки її. А Він наказав їм ніко́му не розповідати, що́ сталось.

Евангелие по Луке Глава 8	Вiд Луки Розділ 8
1 После этого Иисус ходил по городам и селениям, проповедуя и возвещая Благую Весть о Царстве Божием. Его сопровождали двенадцать учеников,	1 І сталось, що Він після того прохо́див містами та се́лами, проповідуючи та звіщаючи Добру Нови́ну про Боже Царство. Із ним Дванадцять були́,
2 а также некоторые женщины, исцеленные от злых духов и разных болезней: Мария, называемая Магдалиной, из которой вышло семь бесов;	2 та дехто з жіно́к, що були́ вздоро́влені від злих ду́хів і хвороб: Марія, Магдали́ною звана, що з неї сім де́монів вийшло,
3 Иоанна, жена Хузы, управляющего у Ирода; Сусанна и многие другие, которые, используя свои собственные средства, служили Иисусу и Его ученикам.	3 і Іва́нна, дружи́на Ху́дзи, урядника Іродового, і Суса́нна, і інших багато, що маєтком своїм їм служили.
4 Люди стекались к Нему из разных городов; и однажды, когда собралась большая толпа народа, Он рассказал такую притчу:	4 І, як зібралось багато наро́ду, і з міста до Нього поприхо́дили, то Він промовляти став притчею.
5 «Вышел сеятель засеять поле семенами. И когда сеял, часть семян упала у дороги, где они были затоптаны, и птицы поднебесные склевали их.	5 „Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зе́рно своє. І, як сіяв, упало одне край дороги, — і було повито́птуване, а птахи небесні його повидзьо́бували.
6 Другие упали на каменистую почву и, как только взошли, засохли из-за недостатка влаги.	6 Друге ж упало на ґрунт кам'яни́стий, — і, зійшовши, усохло, не мало бо во́гкости.
7 Некоторые упали среди колючек, росли вместе с ними, и те заглушили их.	7 А інше упало між те́рен, — і вигнався те́рен, і його поглуши́в.
8 А иные упали в землю добрую, взошли и дали стократный урожай». И, сказав это, Он воскликнул: «У кого есть уши, чтобы слышать, пусть услышит!»	8 Інше ж упало на добру землю, — і, зійшовши, уродило стокро́тно“. Це сказавши, закликав: „Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слухає!“
9 Ученики же спрашивали Его, что могла бы значить эта притча.	9 Запитали ж Його Його у́чні, гово́рячи: „Що́ визначає ця притча?“
10 Иисус ответил: «Вам от Бога дано тайны Царства Его узнать, а для остальных всё в притчах остается, чтобы, как сказано в Писании, смотрели — и не видели, слушали — и не понимали.	10 А Він відказав: „Вам дано пізнати таємни́ці Божого Царства, а іншим у при́тчах, щоб „дивились вони — і не бачили, слухали — і не розуміли“.
11 Вот что значит эта притча: семя — это слово Божие.	11 Ось що́ означає ця притча: Зе́рно — це Боже Слово.
12 С теми, кто слышит слово, бывает, как с зернами при дороге: слышат такие люди слово, потом приходит дьявол и забирает это слово из сердца каждого из них, чтоб не уверовали они и не были спасены.	12 А котрі́ край дороги, — це ті, хто слухає, але по́тім приходить диявол, і забирає слово з їхнього серця, щоб не ввірували й не спаслися вони.
13 Те же, что упали на камень, — это про людей, которые, услышав слово, с радостью принимают его. Но нет у них корня: они становятся верующими на какое-то короткое время, а в дни испытания отступают от веры.	13 А що на кам'яни́стому ґрунті, — це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю; та кореня не мають вони, вірують доча́сно, — і за час випробо́вування відпадають.
14 Среди колючек посеянное — это о тех, кто слышит весть, но идут они своим путем, их духовный рост со временем заглушается заботами, богатством и удовольствиями жизни, так что плод их никогда не созревает.	14 А що впало між те́рен, — це ті, хто слухає слово, але, хо́дячи, бувають придушені кло́потами, та багатством, та життєви́ми розко́шами, — і пло́ду вони не дають.
15 А семена, упавшие на добрую землю, — это о тех, кто, услышав слово, хранит его в сердце благородном и добром; такие благодаря своей стойкости приносят урожай.	15 А те, що на добрій землі, — це оті, хто як слово почує, береже його в щирому й доброму серці, — і плід приносять вони в терпеливості.
16 Никто, зажегши светильник, не станет накрывать его сосудом или прятать под кроватью. Напротив, его ставят на подставку, чтобы входящие видели свет.	16 А сві́тла засвіченого ніхто не покриває посу́диною, і не ставить під ліжко, але ставить його на світильни́к, щоб бачили світло, хто входить.
17 Ибо нет ничего тайного, что не стало бы явным, и скрытого, что не стало бы известным и не вышло на свет.	17 Немає нічого захо́ваного, що не виявиться, ні таємного, що воно не пізнається, і не ви́йде ная́в.
18 Итак, следите за тем, как вы слушаете, — еще больше будет дано тому, у кого есть внимание к слову, а у того, у кого нет, будет взято и то, что, как ему кажется, у него есть».	18 Тож пильнуйте, як слухаєте! Бо хто має, то дасться йому́, хто ж не має, — забереться від нього і те, що, здається йому́, ніби має“.
19 Когда к Нему пришли Его мать и братья, они не смогли пройти к Нему из-за толпы.	19 До Нього ж прийшли були мати й брати Його, та через наро́д не могли доступи́тись до Нього.
20 Иисусу сказали: «Там, позади всех, стоят Твои мать и братья. Они хотят видеть Тебя».	20 І сповістили Йому: „Твоя мати й брати Твої он стоять о́сторонь, і бажають побачити Тебе“.
21 Но Он ответил им: «Мать Моя и братья Мои — это те, кто слушает слово Божие и повинуется ему».	21 А Він відповів і промовив до них: „Моя мати й брати Мої — це ті, хто слухає Боже Слово, і виконує!“
22 Однажды Иисус сел со Своими учениками в лодку и сказал им: «Переправимся на другой берег». И они отплыли.	22 І сталось, одно́го з тих днів увійшов Він до чо́вна, а з Ним Його у́чні. І сказав Він до них: „Перепли́ньмо на другий бік озера“. І відча́лили.
23 А во время их плавания Он уснул. Между тем поднялась буря, и на озере начался сильный шторм. Вода стала заливать лодку, и их жизнь оказалась в опасности.	23 А коли вони пли́вли, Він заснув. І зняла́ся на озері буря велика, аж вода заливати їх стала, і були в небезпе́ці вони.
24 Подойдя к Иисусу, ученики стали будить Его: «Наставник, Наставник, мы погибаем!» — кричали они. Пробудившись, Он словом Своим усмирил ветер и бушующие волны: они улеглись, и наступила тишина.	24 І вони підійшли, і розбудили Його та й сказали: „Учителю, Учителю, гинемо!“ Він же встав, наказав бурі й хвилям, — і вони вщу́хнули, і тиша настала!
25 «Где ваша вера?» — спросил Он учеников. А они со страхом и удивлением говорили друг другу: «Кто же Он такой, что приказывает ветру и воде, и те повинуются Ему?!»	25 А до них Він сказав: „Де ж ваша віра?“ І дивувались вони, перестра́шені, і говорили один до одно́го: „Хто ж це такий, що вітра́м і воді Він наказує, а вони Його слухають?“
26 И они, переплыв через озеро, оказались в земле герасинской, той, что расположена напротив Галилеи.	26 І вони припливли́ до землі Гадари́нської, що навпроти Галілеї.
27 Как только Иисус сошел на берег, Его встретил некий человек из города, одержимый бесами. Он давно уже не носил никакой одежды и жил не в доме, а в могильных пещерах.	27 І, як на землю Він вийшов, перестрів Його один чоловік із міста, що довгі ро́ки мав він де́монів, не вдягався в одежу, і мешкав не в домі, а в гроба́х.
28 Увидев Иисуса, он с воплем упал к ногам Его и закричал: «Ну что Тебе нужно от меня, Иисус, Сын Бога Всевышнего? Молю Тебя, не мучь меня!»	28 А коли він Ісуса побачив, то закричав, повали́всь перед Ним, і голосом гучним закликав: „Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всеви́шнього? Благаю Тебе, — не муч мене!“
29 Он так кричал, потому что Иисус уже повелел нечистому духу выйти из этого человека. (Очень много раз дух овладевал им, и хотя пытались держать его под стражей, в цепях и кандалах, он разрывал их и убегал, гонимый бесом, в места пустынные.)	29 Бо звелів Він нечистому духові вийти з люди́ни. Довгий час він хапа́в був його́, — і в'язали його ланцюга́ми й кайда́нами, і стерегли його, але він розривав ланцюги́, — і демон гнав по пустині його.
30 Иисус спросил его: «Как тебя зовут?» Тот ответил: «Легион», так как в него вошло много бесов.	30 А Ісус запитався його: „Як тобі на ім'я́?“ І той відказав: „Леґіо́н“, бо багато ввійшло в нього де́монів.
31 И они просили Его не отсылать их в бездну.	31 І благали Його, щоб Він їм не звелів іти в безо́дню.
32 Там же, на горе, паслось большое стадо свиней; бесы просили у Иисуса позволения войти в этих свиней, и Он позволил.	32 Пасся ж там на горі гурт великий свине́й. І просилися демони ті, щоб дозволив піти їм у них. І дозволив Він їм.
33 Оставив человека, бесы вошли в свиней, и стадо ринулось с кручи в озеро и утонуло.	33 А як де́мони вийшли з того́ чоловіка, то в свиней увійшли. І череда кинулась із кручі до озера, — і потопи́лась.
34 Увидев всё это, свинопасы бросились бежать и рассказали о происшедшем в городе и окрестностях.	34 Пастухи ж, як побачили теє, що сталось, повтікали, та в місті й по се́лах звістили.
35 Тогда люди вышли, чтобы своими глазами увидеть случившееся. Когда пришли они к Иисусу и увидели человека, из которого вышли бесы, сидящим у ног Иисуса, одетым и в здравом уме, они испугались.	35 І вийшли побачити, що́ сталось. І прийшли до Ісуса й знайшли, що той чоловік, що де́мони вийшли із нього, сидів при нога́х Ісусових вдя́гнений та при умі, — і полякались.
36 А очевидцы рассказали им, как был исцелен бесноватый.	36 Самови́дці ж їм розповіли́, як видужав той біснуватий.
37 И все жители округи герасинской стали просить Христа удалиться от них — так велик был их страх. Он вошел в лодку и отправился назад.	37 І ввесь наро́д Гадари́нського кра́ю став благати Його, щоб пішов Він від них, — великий бо страх обгорнув їх. Він же до чо́вна ввійшов і вернувся.
38 Человек, из которого вышли бесы, просил у Иисуса позволения остаться с Ним, но Он отослал его.	38 А той чоловік, що де́мони вийшли із нього, став благати Його, щоб бути при Ньому. Та Він відпустив його, кажучи:
39 «Возвращайся к себе домой, — сказал Он ему, — и расскажи там о том, что сделал для тебя Бог». И человек этот пошел, по всему городу рассказывая о том, что сделал Иисус для него.	39 „Вернися до дому свого́, і розпові́ж, які речі великі вчинив тобі Бог!“ І той пішов, і по ці́лому місту звістив, які речі великі для нього Ісус учинив!
40 Когда Иисус вернулся на другой берег, там Его встретила большая толпа: все ожидали Его.	40 А коли повернувся Ісус, то люди Його прийняли́, бо всі чека́ли Його.
41 И пришел к Нему человек по имени Иаир, старейшина синагоги, и, пав к ногам Иисуса, просил Его прийти к нему в дом,	41 Аж ось прийшов муж, Яір на ім'я́, що був старши́м синагоги. Він припав до Ісусових ніг, та й став благати Його завітати до дому його.
42 потому что умирал его единственный ребенок, девочка лет двенадцати. И когда Он шел с Иаиром, толпы людей теснили Его со всех сторон.	42 Бо він мав одиначку дочку́, років десь із дванадцять, — і вмирала вона. А коли Він ішов, наро́д тиснув Його.
43 Среди них была женщина, двенадцать лет страдавшая кровотечением. [Она истратила на врачей всё, что было у нее], и никто не смог вылечить ее.	43 А жінка одна, що дванадцять ро́ків хворою на кровоте́чу була́, що ніхто вздорови́ти не міг її,
44 Подойдя сзади, она прикоснулась к краю Его одежды, и кровотечение тотчас прекратилось.	44 підійшовши зза́ду, доторкнулась до кра́ю одежі Його, — і хвилі тієї спинилася їй кровоте́ча.
45 «Кто ко Мне прикоснулся?» — спросил Иисус. Когда все стали отказываться, Петр сказал: «Наставник, толпа со всех сторон теснит Тебя…»	45 А Ісус запитав: „Хто доторкнувся до Мене?“ Коли ж відмовлялися всі, то Петро відказав: „Учителю, наро́д коло Тебе он то́впиться й тисне“.
46 «Нет, кто-то прикоснулся ко Мне, — сказал Иисус. — Я почувствовал, что сила изошла от Меня».	46 Ісус же промовив: „Доторкнувсь хтось до Мене, бо Я відчув силу, що вийшла з Мене“.
47 Женщина поняла, что утаиться ей не удастся. Она с трепетом подошла и, пав ниц перед Иисусом, при всем народе призналась, по какой причине коснулась Его и как тотчас была исцелена.	47 А жінка, побачивши, що вона не втаї́лась, трясучи́сь, підійшла та й упала перед Ним, і призналася перед усіма людьми́, чому доторкнулась до Нього, і як хвилі тієї одужала.
48 Он же сказал ей: «Дочь Моя, вера твоя спасла тебя. Иди с миром».	48 Він же промовив до неї: „До́чко, твоя віра спасла тебе; іди з ми́ром собі!“
49 Он еще говорил эти слова, как пришел некто из дома старейшины синагоги к Иаиру с вестью: «Твоя дочь умерла, не утруждай больше Учителя».	49 Як Він ще промовляв, приходить ось від старшини́ синагоги один та и говорить: „Дочка твоя вмерла, — не турбуй же Вчителя!“
50 Но Иисус, услышав это, сказал ему: «Не бойся. Только верь, и будет она спасена».	50 Ісус же, почувши, йому відповів: „Не лякайсь, тільки віруй, — і буде спасе́на вона“.
51 Придя в дом его, Иисус не позволил войти вместе с Ним никому, кроме Петра, Иоанна, Иакова и родителей девочки.	51 Прийшовши ж до дому, не пустив Він ніко́го з Собою ввійти, крім Петра, та Івана, та Якова, та батька дівча́ти, та матері.
52 Дом был полон людей, все глубоко скорбели и плакали по умершей. Иисус сказал: «Не плачьте. Она не умерла — она спит».	52 А всі плакали та голосили за нею. Він же промовив: „Не плачте, — не вмерла вона, але спить!“
53 И они стали смеяться над Ним, зная, что девочка мертва.	53 І насміхалися з Нього, бо знали, що вмерла вона.
54 Но Он, взяв ее за руку, громко произнес: «Дитя Мое, встань!»	54 А Він узяв за руку її та й скрикнув, говорячи: Дівчатко, вставай!“
55 И вернулась к ней жизнь. Она тотчас поднялась, а Иисус велел покормить ее.	55 І вернувся їй дух, — і хвилі тієї вона ожила́. І звелів дать їй їсти.
56 Родители ее были вне себя от изумления и радости, Он же повелел им никому не говорить о произошедшем.	56 І здивувались батьки її. А Він наказав їм ніко́му не розповідати, що́ сталось.

⚡ 1.0x

Ветхий
завет

Новый
завет

Евангелие по Луке

Глава 8

Вiд Луки

Розділ 8

Евангелие по Луке

Глава 8

Вiд Луки

Розділ 8

Ветхий завет

Новый завет

Евангелие по Луке

Глава 8

Вiд Луки

Розділ 8

Евангелие по Луке

Глава 8

Вiд Луки

Розділ 8

Ветхий
завет

Новый
завет