Книга Судей

Глава 11

1 Иеффай из семьи Галаада был храбрым воином. Его мать была блудницей и родила его от человека по имени Галаад.

2 У жены Галаада было несколько сыновей. Когда они выросли, они невзлюбили Иеффая и выгнали его из родного города. Они сказали ему: «Ты ничего не получишь в наследство от нашего отца, потому что ты сын другой женщины».

3 И убежал Иеффай от братьев в землю Тов. Там вокруг него собрались преступные люди и следовали за ним.

4 Через некоторое время аммонитяне напали на Израиль.

5 Старейшины Галаада пошли к Иеффаю, так как хотели, чтобы он покинул землю Тов и вернулся в Галаад.

6 Старейшины сказали Иеффаю: «Будь нашим вождём, чтобы мы могли сразиться с аммонитянами».

7 Но Иеффай сказал старейшинам Галаада: «Вы возненавидели меня и выгнали из дома моего отца. Зачем же вы пришли ко мне теперь, когда вы в беде?»

8 Галаадские старейшины ответили Иеффаю: «Мы пришли для того, чтобы ты пошёл с нами, и сразился с аммонитянами, и стал у нас начальником над всеми жителями Галаада».

9 Иеффай сказал старейшинам: «Хорошо, если я вернусь, чтобы сразиться с аммонитянами, и, если Господь поможет мне разбить их, тогда я стану вашим начальником».

10 И галаадские старейшины сказали Иеффаю: «Господь свидетель всему сказанному нами, и мы обещаем делать всё, что ты скажешь нам».

11 Иеффай пошёл с галаадскими старейшинами, и народ сделал его своим вождём и начальником, и Иеффай повторил все свои слова перед Господом в городе Мицфа.

12 Иеффай отправил послов к аммонитскому царю с вопросом: «О чём спор между нами? Почему ты пришёл воевать на нашей земле?»

13 Аммонитский царь ответил послам Иеффая: «Когда народ Израиля шёл из Египта, он забрал мою землю от реки Арнон до реки Иавок и реки Иордан. А теперь отдайте мою землю с миром».

14 Послы передали его слова Иеффаю, и Иеффай снова отправил их к аммонитскому царю

15 с таким ответом: «Вот что говорит Иеффай: „Израиль не взял Моавскую и Аммонитскую землю.

16 Народ Израиля вышел из Египта, пошёл в пустыню к Красному морю и пришёл в Кадес.

17 И израильтяне отправили послов к царю едомскому с просьбой. Они сказали: „Разреши нам пройти через твою землю”. Но едомский царь не разрешил им. Они также отправили послов к моавскому царю. Но и он не позволил пройти через свою землю. И остался народ Израиля в Кадесе.

18 Затем народ Израиля пошёл через пустыню и обошёл Едомскую и Моавскую землю. Израильтяне подошли к восточной границе Моавской земли и разбили лагерь за рекой Арнон. Они не пересекли границу Моава, так как река Арнон и есть граница Моавской земли.

19 Затем народ Израиля отправил послов в город Есевон к Сигону, аморрейскому царю. Послы сказали Сигону: „Позволь народу Израиля пройти по твоей земле. Мы хотим пройти на свою землю”.

20 Но Сигон, аморрейский царь, не доверял израильтянам и не соглашался пропустить Израиль через свою землю. Он собрал свой народ, разбил лагерь в Иааце и сразился с народом Израиля.

21 Но Господь, Бог Израиля, позволил израильтянам разбить Сигона и его войско. Так Израиль получил всю землю, где жили аморреи.

22 Народ Израиля получил землю, которая тянулась от реки Арнон до реки Иавок и от пустыни до реки Иордан. Это была земля аморреев.

23 Это Господь, Бог Израиля, прогнал аморреев с их земли и отдал её народу Израиля, а ты хочешь взять эту землю?

24 Вы живёте на земле, которую вам дал ваш бог Хамос. Так и мы будем жить на земле, которую нам дал Господь, Бог наш!

25 Разве ты лучше моавского царя Валака, сына Сепфора? Ссорился ли он с Израилем, воевал ли он с ним?

26 Израильтяне уже триста лет живут в Есевоне, Ароере, в окружающих их городах и во всех городах вокруг Арнона. Так почему же вы не пытались забрать их всё это время?

27 Израильтяне не сделали тебе ничего плохого, а ты делаешь им зло, выступая войной против них. Так пусть Господь, истинный Судья, решит, кто прав: народ Израиля или аммонитяне”».

28 Но царь аммонитский отказался выслушать послов Иеффая.

29 Затем на Иеффая снизошёл Дух Божий, и Иеффай прошёл через Галаад и Манассию, а из Мицфы Галаадской направился к земле аммонитян.

30 Иеффай дал обет Господу. Он сказал: «Если Ты позволишь мне разбить аммонитян,

31 то, когда я вернусь с победой, первое, что выйдет мне навстречу из ворот моего дома, я отдам Тебе, Господи, и принесу это в жертву всесожжения».

32 Затем Иеффай пошёл и сразился с аммонитянами, и Господь помог ему разбить их.

33 Он уничтожил двадцать городов, от города Ароер и до Минифа, и дальше до города Авел-Керамим. Это было великое поражение аммонитян, и они смирились перед народом Израиля.

34 Иеффай вернулся в Мицфу. И вот навстречу ему с бубном и танцами вышла из дома его дочь. Она была единственной дочерью Иеффая, других детей у него не было.

35 Когда Иеффай увидел, что дочь первая вышла ему навстречу, он разорвал на себе одежду, чтобы показать своё горе, и сказал: «Ах, дочь моя! Ты сразила меня! Ты сделала меня очень несчастным! Я дал обет Господу и не могу изменить его!»

36 И сказала Иеффаю дочь: «Отец, ты дал Господу обет, так сделай со мной то, что обещал. Ведь Господь помог тебе разбить твоих врагов, аммонитян».

37 Затем она сказала отцу: «Только сделай для меня вот что: отпусти меня одну на два месяца. Я пойду в горы и с подругами буду оплакивать то, что никогда не выйду замуж и не буду иметь детей».

38 Иеффай отпустил дочь на два месяца, и она ушла с подругами в горы, и там они горевали о том, что она никогда не выйдет замуж и не будет иметь детей.

39 А через два месяца она вернулась к отцу, и он сделал то, что обещал Господу. Так дочь Иеффая не познала мужчину, а в Израиле появился обычай:

40 каждый год женщины Израиля вспоминают дочь Иеффая и оплакивают её четыре дня в году.

Книга Суддiв

Розділ 11

1 А ґілеадянин Їфта́х був хоробрий воя́к. А він був син блудли́вої жінки, і з нею Ґілеа́д породив Їфта́ха.

2 І породила Ґілеадова жінка йому синів. І повиро́стали сини тієї жінки, та й вигнали Їфтаха, і сказали йому: „Не будеш володіти в домі нашого батька, бо ти син іншої жінки!“

3 І втік Їфта́х перед своїми братами, і осівся в кра́ї Тов. І зібралися до Їфтаха гуля́щі люди, та й виходили з ним.

4 І сталося по часі, і воювали Аммонові сини з Ізраїлем.

5 І сталося, як воювали Аммонові сини з Ізраїлем, то пішли ґілеадські старші́, щоб забрати Їфтаха з кра́ю Тов.

6 І сказали вони до Їфтаха: „Іди ж, і будеш нам провідником, і будемо воювати з Аммоновими сина́ми“.

7 І сказав Їфтах до ґілеадських старши́х: „Чи ж не ви знена́видили мене, і вигнали мене з дому мого батька? І чого ви прийшли до мене тепер, коли ви в біді?“

8 І сказали ґілеадські старші́ до Їфтаха: „Зате ми тепер вернулися до тебе! І ти піди з нами, і бу́демо воювати з Аммоновими синами, і станеш нам головою для всіх ме́шканців ґілеадських“.

9 І сказав Їфтах до ґілеадських старших: „Якщо ви мене вернете воювати з Аммоновими синами, і Господь дасть їх, щоб були побиті передо мною, то чи я стану вам головою?“.

10 І сказали ґілеадські старші до Їфтаха: „Нехай Господь буде свідком поміж нами, що так, як слово твоє, так зро́бимо“.

11 І пішов Їфтах з ґілеадськими старшими, і народ настанови́в його собі за го́лову та провідника́, а Їфтах промовляв усі свої слова́ перед Господнім лицем у Міцпі.

12 І послав Їфтах послів до царів Аммонових синів, говорячи: „Що тобі до мене, що ти прийшов до мене воювати з моїм кра́єм?“

13 І сказав цар Аммонових синів до Їфтаховнх послів: „Бо Ізраїль забрав мій край, коли він вихо́див з Єгипту, від Арнону й аж до Яббоку та аж до Йорда́ну. А тепер верни ж їх у мирі“.

14 А Їфтах ще послав послів до царя Аммонових синів,

15 і сказав йому: „Так сказав Їфта́х: Не взяв Ізра́їль кра́ю Моавого та краю Аммонових синів,

16 бо коли йшли вони з Єгипту, то Ізраїль ішов по пустині аж до Червоного моря, і прийшов до Каде́шу.

17 І послав Ізраїль послів до едо́мського царя, говорячи: Нехай я перейду́ твоїм кра́єм, — та не послухав едомський цар. І послав він також до царя моа́вського, — та й той не хотів. І осівся Ізраїль у Каде́шу.

18 І пішов він пустинею, і обійшов край едо́мський та край моа́вський, і прийшов зо сходу сонця до моавського кра́ю, та й таборува́ли по тім боці Арно́ну, а в моавські границі не входили, бо Арнон — границя Моава.

19 І послав Ізра́їль послів до Сихо́на, царя аморе́йського, царя хешбо́нського, і сказав йому Ізраїль: „Нехай ми пере́йдемо твоїм краєм аж до місця свого“.

20 І не вірив Сихо́н Ізраїлеві, щоб він ми́рно перейшов його границями. І зібрав Сихон увесь народ свій, та й таборува́ли в Йохці, і воювали з Ізраїлем.

21 І дав Господь, Бог Ізраїля, Сихона та ввесь народ його в Ізраїлеву руку, — вони побили їх. І посів Ізраїль увесь край аморе́янина, ме́шканця того кра́ю.

22 І вони посіли всю аморе́йську країну від Арно́ну й аж до Яббо́ку, і від пустині та аж до Йорда́ну.

23 А тепер Госпо́дь, Бог Ізраїлів, вигнав Аморе́янина перед народом Своїм, Ізраїлем, а ти посядеш його?

24 Отож, що дасть тобі на насліддя Кемош, бог твій, те ти посядеш, а все, де вигнав Господь, Бог наш, перед нами, те ми посядемо.

25 А тепер чи справді ти ліпший від Бала́ка, Ціппорового сина, царя моа́вського? Чи сваритися — сварився він з Ізраїлем? Чи воювати — воював із ними?

26 Коли Ізраїль сидів у Хешбоні та в підлеглих містах його, і в Ар'орі та в підлеглих містах його, і по всіх містах, що над Арноном, три сотні літ, то чому́ не відібрали ви їх за той час?

27 А тобі я не згрішив, а ти робиш зо мною зло, щоб воювати зо мною. Нехай розсудить Господь, що судить сьогодні між Ізраїлевими синами та між синами Аммоновими“.

28 Та цар Аммонових синів не послухався слів Їфтаха, що до нього посилав.

29 І Дух Господній перебував на Їфта́хові, і він перейшов Ґілеа́д та Манасі́ю, і перейшов ґілеа́дську Міцпе́, а з ґілеадської Міцпе перейшов до Аммонових синів.

30 І обіцяв Їфтах обі́тницю Господе́ві й сказав: „Якщо справді даси Ти Аммонових синів у мою ру́ку,

31 то станеться, — виходя́чий, що ви́йде з дверей мого дому навпроти мене, коли я верта́тимусь з ми́ром від Аммонових синів, то буде він для Господа, і я принесу́ його в цілопа́лення“.

32 І прийшов Їфтах до Аммонових синів воювати з ними, а Господь дав їх у його руку.

33 І він побив їх дуже великою пора́зкою від Ароеру й аж туди, де йти до Мінніту, двадцять міст, і аж до Авел-Кераміму. І впокори́лися Аммонові сини перед синами Ізраїлевими.

34 І прийшов Їфтах до Міцпи́ до свого дому, аж ось виходить навпроти нього дочка́ його з бу́бнами та з та́нцями! А вона була в нього тільки одна, — не було в нього, окрім неї, ані сина, ані дочки́.

35 І сталося, як він побачив її, то розде́р одежу свою та й сказав: „Ах, до́чко моя! Ти справді повалила мене, і ти стала однією з тих, що нещасли́влять мене. Бо я дав Господе́ві обі́та, і не мо́жу відмовитися від нього“.

36 А вона відказала йому: „Ба́тьку мій, ти дав обі́тницю Господе́ві, — зроби мені, як вийшло з твоїх уст, коли Господь зробив тобі пі́мсту на твоїх ворогів, на Аммонових синів“.

37 І сказала вона до свого батька: „Нехай буде мені зро́блена оця річ: відпусти мене на два місяці, і нехай я піду́ й зійду́ на го́ру, і нехай опла́чу дівува́ння своє я та при́ятельки мої“.

38 А він сказав: „Іди!“ І послав її на два місяці. І пішла вона та її при́ятельки, і оплакувала дівува́ння своє.

39 І сталося в кінці двох місяців, і верну́лася вона до ба́тька свого, а він учинив над нею свою обі́тницю, яку обіцяв був, і вона не пізнала мужа. І сталося це звичаєм в Ізраїлі:

40 рік-річно ходять Ізраїлеві до́чки плакати за дочко́ю ґілеадянина Їфтаха, чотири дні в році.

Книга Судей

Глава 11

Книга Суддiв

Розділ 11

1 Иеффай из семьи Галаада был храбрым воином. Его мать была блудницей и родила его от человека по имени Галаад.

1 А ґілеадянин Їфта́х був хоробрий воя́к. А він був син блудли́вої жінки, і з нею Ґілеа́д породив Їфта́ха.

2 У жены Галаада было несколько сыновей. Когда они выросли, они невзлюбили Иеффая и выгнали его из родного города. Они сказали ему: «Ты ничего не получишь в наследство от нашего отца, потому что ты сын другой женщины».

2 І породила Ґілеадова жінка йому синів. І повиро́стали сини тієї жінки, та й вигнали Їфтаха, і сказали йому: „Не будеш володіти в домі нашого батька, бо ти син іншої жінки!“

3 И убежал Иеффай от братьев в землю Тов. Там вокруг него собрались преступные люди и следовали за ним.

3 І втік Їфта́х перед своїми братами, і осівся в кра́ї Тов. І зібралися до Їфтаха гуля́щі люди, та й виходили з ним.

4 Через некоторое время аммонитяне напали на Израиль.

4 І сталося по часі, і воювали Аммонові сини з Ізраїлем.

5 Старейшины Галаада пошли к Иеффаю, так как хотели, чтобы он покинул землю Тов и вернулся в Галаад.

5 І сталося, як воювали Аммонові сини з Ізраїлем, то пішли ґілеадські старші́, щоб забрати Їфтаха з кра́ю Тов.

6 Старейшины сказали Иеффаю: «Будь нашим вождём, чтобы мы могли сразиться с аммонитянами».

6 І сказали вони до Їфтаха: „Іди ж, і будеш нам провідником, і будемо воювати з Аммоновими сина́ми“.

7 Но Иеффай сказал старейшинам Галаада: «Вы возненавидели меня и выгнали из дома моего отца. Зачем же вы пришли ко мне теперь, когда вы в беде?»

7 І сказав Їфтах до ґілеадських старши́х: „Чи ж не ви знена́видили мене, і вигнали мене з дому мого батька? І чого ви прийшли до мене тепер, коли ви в біді?“

8 Галаадские старейшины ответили Иеффаю: «Мы пришли для того, чтобы ты пошёл с нами, и сразился с аммонитянами, и стал у нас начальником над всеми жителями Галаада».

8 І сказали ґілеадські старші́ до Їфтаха: „Зате ми тепер вернулися до тебе! І ти піди з нами, і бу́демо воювати з Аммоновими синами, і станеш нам головою для всіх ме́шканців ґілеадських“.

9 Иеффай сказал старейшинам: «Хорошо, если я вернусь, чтобы сразиться с аммонитянами, и, если Господь поможет мне разбить их, тогда я стану вашим начальником».

9 І сказав Їфтах до ґілеадських старших: „Якщо ви мене вернете воювати з Аммоновими синами, і Господь дасть їх, щоб були побиті передо мною, то чи я стану вам головою?“.

10 И галаадские старейшины сказали Иеффаю: «Господь свидетель всему сказанному нами, и мы обещаем делать всё, что ты скажешь нам».

10 І сказали ґілеадські старші до Їфтаха: „Нехай Господь буде свідком поміж нами, що так, як слово твоє, так зро́бимо“.

11 Иеффай пошёл с галаадскими старейшинами, и народ сделал его своим вождём и начальником, и Иеффай повторил все свои слова перед Господом в городе Мицфа.

11 І пішов Їфтах з ґілеадськими старшими, і народ настанови́в його собі за го́лову та провідника́, а Їфтах промовляв усі свої слова́ перед Господнім лицем у Міцпі.

12 Иеффай отправил послов к аммонитскому царю с вопросом: «О чём спор между нами? Почему ты пришёл воевать на нашей земле?»

12 І послав Їфтах послів до царів Аммонових синів, говорячи: „Що тобі до мене, що ти прийшов до мене воювати з моїм кра́єм?“

13 Аммонитский царь ответил послам Иеффая: «Когда народ Израиля шёл из Египта, он забрал мою землю от реки Арнон до реки Иавок и реки Иордан. А теперь отдайте мою землю с миром».

13 І сказав цар Аммонових синів до Їфтаховнх послів: „Бо Ізраїль забрав мій край, коли він вихо́див з Єгипту, від Арнону й аж до Яббоку та аж до Йорда́ну. А тепер верни ж їх у мирі“.

14 Послы передали его слова Иеффаю, и Иеффай снова отправил их к аммонитскому царю

14 А Їфтах ще послав послів до царя Аммонових синів,

15 с таким ответом: «Вот что говорит Иеффай: „Израиль не взял Моавскую и Аммонитскую землю.

15 і сказав йому: „Так сказав Їфта́х: Не взяв Ізра́їль кра́ю Моавого та краю Аммонових синів,

16 Народ Израиля вышел из Египта, пошёл в пустыню к Красному морю и пришёл в Кадес.

16 бо коли йшли вони з Єгипту, то Ізраїль ішов по пустині аж до Червоного моря, і прийшов до Каде́шу.

17 И израильтяне отправили послов к царю едомскому с просьбой. Они сказали: „Разреши нам пройти через твою землю”. Но едомский царь не разрешил им. Они также отправили послов к моавскому царю. Но и он не позволил пройти через свою землю. И остался народ Израиля в Кадесе.

17 І послав Ізраїль послів до едо́мського царя, говорячи: Нехай я перейду́ твоїм кра́єм, — та не послухав едомський цар. І послав він також до царя моа́вського, — та й той не хотів. І осівся Ізраїль у Каде́шу.

18 Затем народ Израиля пошёл через пустыню и обошёл Едомскую и Моавскую землю. Израильтяне подошли к восточной границе Моавской земли и разбили лагерь за рекой Арнон. Они не пересекли границу Моава, так как река Арнон и есть граница Моавской земли.

18 І пішов він пустинею, і обійшов край едо́мський та край моа́вський, і прийшов зо сходу сонця до моавського кра́ю, та й таборува́ли по тім боці Арно́ну, а в моавські границі не входили, бо Арнон — границя Моава.

19 Затем народ Израиля отправил послов в город Есевон к Сигону, аморрейскому царю. Послы сказали Сигону: „Позволь народу Израиля пройти по твоей земле. Мы хотим пройти на свою землю”.

19 І послав Ізра́їль послів до Сихо́на, царя аморе́йського, царя хешбо́нського, і сказав йому Ізраїль: „Нехай ми пере́йдемо твоїм краєм аж до місця свого“.

20 Но Сигон, аморрейский царь, не доверял израильтянам и не соглашался пропустить Израиль через свою землю. Он собрал свой народ, разбил лагерь в Иааце и сразился с народом Израиля.

20 І не вірив Сихо́н Ізраїлеві, щоб він ми́рно перейшов його границями. І зібрав Сихон увесь народ свій, та й таборува́ли в Йохці, і воювали з Ізраїлем.

21 Но Господь, Бог Израиля, позволил израильтянам разбить Сигона и его войско. Так Израиль получил всю землю, где жили аморреи.

21 І дав Господь, Бог Ізраїля, Сихона та ввесь народ його в Ізраїлеву руку, — вони побили їх. І посів Ізраїль увесь край аморе́янина, ме́шканця того кра́ю.

22 Народ Израиля получил землю, которая тянулась от реки Арнон до реки Иавок и от пустыни до реки Иордан. Это была земля аморреев.

22 І вони посіли всю аморе́йську країну від Арно́ну й аж до Яббо́ку, і від пустині та аж до Йорда́ну.

23 Это Господь, Бог Израиля, прогнал аморреев с их земли и отдал её народу Израиля, а ты хочешь взять эту землю?

23 А тепер Госпо́дь, Бог Ізраїлів, вигнав Аморе́янина перед народом Своїм, Ізраїлем, а ти посядеш його?

24 Вы живёте на земле, которую вам дал ваш бог Хамос. Так и мы будем жить на земле, которую нам дал Господь, Бог наш!

24 Отож, що дасть тобі на насліддя Кемош, бог твій, те ти посядеш, а все, де вигнав Господь, Бог наш, перед нами, те ми посядемо.

25 Разве ты лучше моавского царя Валака, сына Сепфора? Ссорился ли он с Израилем, воевал ли он с ним?

25 А тепер чи справді ти ліпший від Бала́ка, Ціппорового сина, царя моа́вського? Чи сваритися — сварився він з Ізраїлем? Чи воювати — воював із ними?

26 Израильтяне уже триста лет живут в Есевоне, Ароере, в окружающих их городах и во всех городах вокруг Арнона. Так почему же вы не пытались забрать их всё это время?

26 Коли Ізраїль сидів у Хешбоні та в підлеглих містах його, і в Ар'орі та в підлеглих містах його, і по всіх містах, що над Арноном, три сотні літ, то чому́ не відібрали ви їх за той час?

27 Израильтяне не сделали тебе ничего плохого, а ты делаешь им зло, выступая войной против них. Так пусть Господь, истинный Судья, решит, кто прав: народ Израиля или аммонитяне”».

27 А тобі я не згрішив, а ти робиш зо мною зло, щоб воювати зо мною. Нехай розсудить Господь, що судить сьогодні між Ізраїлевими синами та між синами Аммоновими“.

28 Но царь аммонитский отказался выслушать послов Иеффая.

28 Та цар Аммонових синів не послухався слів Їфтаха, що до нього посилав.

29 Затем на Иеффая снизошёл Дух Божий, и Иеффай прошёл через Галаад и Манассию, а из Мицфы Галаадской направился к земле аммонитян.

29 І Дух Господній перебував на Їфта́хові, і він перейшов Ґілеа́д та Манасі́ю, і перейшов ґілеа́дську Міцпе́, а з ґілеадської Міцпе перейшов до Аммонових синів.

30 Иеффай дал обет Господу. Он сказал: «Если Ты позволишь мне разбить аммонитян,

30 І обіцяв Їфтах обі́тницю Господе́ві й сказав: „Якщо справді даси Ти Аммонових синів у мою ру́ку,

31 то, когда я вернусь с победой, первое, что выйдет мне навстречу из ворот моего дома, я отдам Тебе, Господи, и принесу это в жертву всесожжения».

31 то станеться, — виходя́чий, що ви́йде з дверей мого дому навпроти мене, коли я верта́тимусь з ми́ром від Аммонових синів, то буде він для Господа, і я принесу́ його в цілопа́лення“.

32 Затем Иеффай пошёл и сразился с аммонитянами, и Господь помог ему разбить их.

32 І прийшов Їфтах до Аммонових синів воювати з ними, а Господь дав їх у його руку.

33 Он уничтожил двадцать городов, от города Ароер и до Минифа, и дальше до города Авел-Керамим. Это было великое поражение аммонитян, и они смирились перед народом Израиля.

33 І він побив їх дуже великою пора́зкою від Ароеру й аж туди, де йти до Мінніту, двадцять міст, і аж до Авел-Кераміму. І впокори́лися Аммонові сини перед синами Ізраїлевими.

34 Иеффай вернулся в Мицфу. И вот навстречу ему с бубном и танцами вышла из дома его дочь. Она была единственной дочерью Иеффая, других детей у него не было.

34 І прийшов Їфтах до Міцпи́ до свого дому, аж ось виходить навпроти нього дочка́ його з бу́бнами та з та́нцями! А вона була в нього тільки одна, — не було в нього, окрім неї, ані сина, ані дочки́.

35 Когда Иеффай увидел, что дочь первая вышла ему навстречу, он разорвал на себе одежду, чтобы показать своё горе, и сказал: «Ах, дочь моя! Ты сразила меня! Ты сделала меня очень несчастным! Я дал обет Господу и не могу изменить его!»

35 І сталося, як він побачив її, то розде́р одежу свою та й сказав: „Ах, до́чко моя! Ти справді повалила мене, і ти стала однією з тих, що нещасли́влять мене. Бо я дав Господе́ві обі́та, і не мо́жу відмовитися від нього“.

36 И сказала Иеффаю дочь: «Отец, ты дал Господу обет, так сделай со мной то, что обещал. Ведь Господь помог тебе разбить твоих врагов, аммонитян».

36 А вона відказала йому: „Ба́тьку мій, ти дав обі́тницю Господе́ві, — зроби мені, як вийшло з твоїх уст, коли Господь зробив тобі пі́мсту на твоїх ворогів, на Аммонових синів“.

37 Затем она сказала отцу: «Только сделай для меня вот что: отпусти меня одну на два месяца. Я пойду в горы и с подругами буду оплакивать то, что никогда не выйду замуж и не буду иметь детей».

37 І сказала вона до свого батька: „Нехай буде мені зро́блена оця річ: відпусти мене на два місяці, і нехай я піду́ й зійду́ на го́ру, і нехай опла́чу дівува́ння своє я та при́ятельки мої“.

38 Иеффай отпустил дочь на два месяца, и она ушла с подругами в горы, и там они горевали о том, что она никогда не выйдет замуж и не будет иметь детей.

38 А він сказав: „Іди!“ І послав її на два місяці. І пішла вона та її при́ятельки, і оплакувала дівува́ння своє.

39 А через два месяца она вернулась к отцу, и он сделал то, что обещал Господу. Так дочь Иеффая не познала мужчину, а в Израиле появился обычай:

39 І сталося в кінці двох місяців, і верну́лася вона до ба́тька свого, а він учинив над нею свою обі́тницю, яку обіцяв був, і вона не пізнала мужа. І сталося це звичаєм в Ізраїлі:

40 каждый год женщины Израиля вспоминают дочь Иеффая и оплакивают её четыре дня в году.

40 рік-річно ходять Ізраїлеві до́чки плакати за дочко́ю ґілеадянина Їфтаха, чотири дні в році.

1.0x