LamentationsChapter 4 |
|
1 HOW is the fine gold rejected! how is the lovely color faded! the stones of the sanctuary are thrown down at the head of every street. |
|
2 The precious sons of Zion, who were better than precious stones, how are they esteemed as earthen pots, the work of the hands of the potter! |
|
3 The women uncover their breasts like jackals, they give suck to their young ones; the daughters of my people have become like wounds that cannot be healed and like ostriches in the wilderness. |
|
4 The tongue of the suckling child cleaves to the roof of his mouth for thirst; the children ask bread, but no one breaks the loaf and gives it to them. |
|
5 Those that fed on delicacies are destitute in the streets; those who were reared in scarlet sleep in dunghills. |
|
6 For the iniquity of the daughter of my people is greater than the sin of Sodom, that was overthrown as in a moment and no hands were weary in destroying it. |
|
7 Her Nazarites were purer than snow, they were whiter than milk; their cheeks were more ruddy than rubies, and their form more beautiful than sapphires. |
|
8 But now their visage is blacker than charcoal; they are not recognized in the streets; their skin is shriveled on their bones; it has dried up and it has become like a stick. |
|
9 Those who were slain by the sword are better than those who are slain with hunger; for these pine away, like those who are wounded and thrown in the field. |
|
10 The hands of compassionate women have cooked their own children; they were their food in the destruction of the daughter of my people. |
|
11 The LORD has accomplished his fury; he has poured out his fierce anger and has kindled a fire in Zion, and it has devoured the foundations thereof. |
|
12 The kings of the earth did not believe, nor all the inhabitants of the world, that the enemy and the oppressor could come and enter into the gates of Jerusalem. |
|
13 It happened for the sins of her prophets and the iniquities of her priests, who have shed in the midst of her the blood of the righteous. |
|
14 Her princes wander in her streets, they wallow in blood, so that no one could touch their garments. |
|
15 Separate yourselves from them, call them unclean; depart, depart, do not touch them; for they have caused provocations and are troubled; among the Gentiles the people said, They shall no more sojourn there. |
|
16 Our eyes have become dull waiting for help; our watchmen have watched in vain for a nation that could not save. |
|
17 The presence of the LORD has divided them; he will no more regard them; they did not respect the persons of priests, they did not have compassion on the elders. |
|
18 They hunt for the little people and for those who walk in the streets; our end is near, our days are finished, for our time is come. |
|
19 Our pursuers were swifter than the eagles of the air; they chased us upon the mountains, they laid in wait for us in the wilderness. |
|
20 Our very spirit, the anointed of the LORD, was taken in their pits, of whom we had said, Under his shadow we shall live among the Gentiles. |
|
21 Rejoice and be glad, O daughter of Edom that dwells in the land of Uz; the cup also shall pass to you; you shall become drunken you shall be harassed. |
|
22 Your iniquities have come to an end, O daughter of Zion; God will no more carry you away into captivity; but your iniquities will be punished, O daughter of Edom; your sins are well uncovered. |
Плач ЄремiїРозділ 4 |
|
1 |
|
2 Кошто́вні сіонські сини, щирим золотом важені, як тепер ось за гли́няний по́суд полі́чені, за чин рук ганча́рських! |
|
3 На́віть шакали витя́гують пе́рса, годують своїх молодя́т, а до́ня народу мого жорсто́ка, мов струсі в пустині: |
|
4 язик сосунця́ до його піднебі́ння від спра́ги прилип. Хліба жадають собі немовля́та, — й немає ніко́го, хто б їм відломи́в. |
|
5 Ті, що їли присма́ки, — на вулицях з голоду мліють; ті, що ви́плекані на пурпу́рі, — тепер смітники́ обійма́ють. |
|
6 І більшою стала вина доньки люду мого́ за про́гріх Содо́му, що був переве́рнений вмить, — і не торка́лися руки до нього. |
|
7 Її можновла́дці чистіші від снігу були́, біліші від молока, їхнє тіло червоне, мов пе́рли, їхній вигляд — сапфі́р, — |
|
8 а тепер їхній вигляд чорніший за са́жу, не розпізнаю́ть їх на вулицях, їхня шкіра стягнулась на їхній кості́, зробилась сухою, як дерево. |
|
9 Забитим мечем стало ліпше, ніж повби́ваним голодом, що гинуть проко́лені, за браком плоді́в польови́х. |
|
10 Руки жінок милосе́рдних варили своїх діточо́к, які стали пожи́вою їм під час руйнува́ння дочки́ мого лю́ду. |
|
11 Закінчи́в Господь лю́тість Свою, вилив жар Свого гніву, — і запали́в на Сіоні огонь, і поже́р він осно́ви його́! |
|
12 Не вірили зе́мні царі та всі ме́шканці ці́лого світу, що вві́йде противник та ворог до брам Єрусалиму. |
|
13 Усе ста́лося це за провини пророків його́, за неправду свяще́нства його, що кров праведників серед нього лили́. |
|
14 По вулицях бродять, немов ті сліпці́, поплямо́вані кров'ю, так що люди не можуть діткну́тись до о́дягу їхнього. |
|
15 „Уступі́ться, нечисті!“ кричали до них, „уступі́ться, збо́чуйте, не дото́ркуйтеся!“ І повтікали вони й мандрува́ли, і казали між лю́дьми: „Ме́шкати в нас більш не бу́дуть!“ |
|
16 Господнє лице розпоро́шило їх, не ди́виться більше на них, — бо вони не зверта́ли уваги на обли́ччя священиків, до стари́х вони ласки не мали. |
|
17 Уже прогляділи ми очі свої, даре́мно чека́вши на поміч собі, — на варті своїй ми чекали наро́ду, який нас не спас. |
|
18 Чатують вони наші кро́ки, щоб ходи́ти не могли ми по пло́щах своїх. Кінець наш набли́зився, спо́внилися наші дні, бо прийшов нам кінець. |
|
19 Гноби́телі наші скоріші були за орлів піднебе́сних, — вони уганя́лись за нами по го́рах, на нас чатува́ли в пустині. |
|
20 Попав в ями живу́щий наш Дух, Господній пома́занець, що ми говорили про ньо́го: „Ми бу́демо жити в тіні́ його серед наро́дів“. |
|
21 Веселися та тішся, о до́чко Едому, що сидиш в краю Уц, — також над тобою пере́йде злий ке́ліх, уп'єшся й ого́лишся й ти! |
|
22 Скінчи́лася кара твоя, до́чко Сіону, — не буде Він більше тебе виганяти, — та твоє беззако́ння скарає Він, до́чко Едому, відкриє провини твої! |
LamentationsChapter 4 |
Плач ЄремiїРозділ 4 |
|
1 HOW is the fine gold rejected! how is the lovely color faded! the stones of the sanctuary are thrown down at the head of every street. |
1 |
|
2 The precious sons of Zion, who were better than precious stones, how are they esteemed as earthen pots, the work of the hands of the potter! |
2 Кошто́вні сіонські сини, щирим золотом важені, як тепер ось за гли́няний по́суд полі́чені, за чин рук ганча́рських! |
|
3 The women uncover their breasts like jackals, they give suck to their young ones; the daughters of my people have become like wounds that cannot be healed and like ostriches in the wilderness. |
3 На́віть шакали витя́гують пе́рса, годують своїх молодя́т, а до́ня народу мого жорсто́ка, мов струсі в пустині: |
|
4 The tongue of the suckling child cleaves to the roof of his mouth for thirst; the children ask bread, but no one breaks the loaf and gives it to them. |
4 язик сосунця́ до його піднебі́ння від спра́ги прилип. Хліба жадають собі немовля́та, — й немає ніко́го, хто б їм відломи́в. |
|
5 Those that fed on delicacies are destitute in the streets; those who were reared in scarlet sleep in dunghills. |
5 Ті, що їли присма́ки, — на вулицях з голоду мліють; ті, що ви́плекані на пурпу́рі, — тепер смітники́ обійма́ють. |
|
6 For the iniquity of the daughter of my people is greater than the sin of Sodom, that was overthrown as in a moment and no hands were weary in destroying it. |
6 І більшою стала вина доньки люду мого́ за про́гріх Содо́му, що був переве́рнений вмить, — і не торка́лися руки до нього. |
|
7 Her Nazarites were purer than snow, they were whiter than milk; their cheeks were more ruddy than rubies, and their form more beautiful than sapphires. |
7 Її можновла́дці чистіші від снігу були́, біліші від молока, їхнє тіло червоне, мов пе́рли, їхній вигляд — сапфі́р, — |
|
8 But now their visage is blacker than charcoal; they are not recognized in the streets; their skin is shriveled on their bones; it has dried up and it has become like a stick. |
8 а тепер їхній вигляд чорніший за са́жу, не розпізнаю́ть їх на вулицях, їхня шкіра стягнулась на їхній кості́, зробилась сухою, як дерево. |
|
9 Those who were slain by the sword are better than those who are slain with hunger; for these pine away, like those who are wounded and thrown in the field. |
9 Забитим мечем стало ліпше, ніж повби́ваним голодом, що гинуть проко́лені, за браком плоді́в польови́х. |
|
10 The hands of compassionate women have cooked their own children; they were their food in the destruction of the daughter of my people. |
10 Руки жінок милосе́рдних варили своїх діточо́к, які стали пожи́вою їм під час руйнува́ння дочки́ мого лю́ду. |
|
11 The LORD has accomplished his fury; he has poured out his fierce anger and has kindled a fire in Zion, and it has devoured the foundations thereof. |
11 Закінчи́в Господь лю́тість Свою, вилив жар Свого гніву, — і запали́в на Сіоні огонь, і поже́р він осно́ви його́! |
|
12 The kings of the earth did not believe, nor all the inhabitants of the world, that the enemy and the oppressor could come and enter into the gates of Jerusalem. |
12 Не вірили зе́мні царі та всі ме́шканці ці́лого світу, що вві́йде противник та ворог до брам Єрусалиму. |
|
13 It happened for the sins of her prophets and the iniquities of her priests, who have shed in the midst of her the blood of the righteous. |
13 Усе ста́лося це за провини пророків його́, за неправду свяще́нства його, що кров праведників серед нього лили́. |
|
14 Her princes wander in her streets, they wallow in blood, so that no one could touch their garments. |
14 По вулицях бродять, немов ті сліпці́, поплямо́вані кров'ю, так що люди не можуть діткну́тись до о́дягу їхнього. |
|
15 Separate yourselves from them, call them unclean; depart, depart, do not touch them; for they have caused provocations and are troubled; among the Gentiles the people said, They shall no more sojourn there. |
15 „Уступі́ться, нечисті!“ кричали до них, „уступі́ться, збо́чуйте, не дото́ркуйтеся!“ І повтікали вони й мандрува́ли, і казали між лю́дьми: „Ме́шкати в нас більш не бу́дуть!“ |
|
16 Our eyes have become dull waiting for help; our watchmen have watched in vain for a nation that could not save. |
16 Господнє лице розпоро́шило їх, не ди́виться більше на них, — бо вони не зверта́ли уваги на обли́ччя священиків, до стари́х вони ласки не мали. |
|
17 The presence of the LORD has divided them; he will no more regard them; they did not respect the persons of priests, they did not have compassion on the elders. |
17 Уже прогляділи ми очі свої, даре́мно чека́вши на поміч собі, — на варті своїй ми чекали наро́ду, який нас не спас. |
|
18 They hunt for the little people and for those who walk in the streets; our end is near, our days are finished, for our time is come. |
18 Чатують вони наші кро́ки, щоб ходи́ти не могли ми по пло́щах своїх. Кінець наш набли́зився, спо́внилися наші дні, бо прийшов нам кінець. |
|
19 Our pursuers were swifter than the eagles of the air; they chased us upon the mountains, they laid in wait for us in the wilderness. |
19 Гноби́телі наші скоріші були за орлів піднебе́сних, — вони уганя́лись за нами по го́рах, на нас чатува́ли в пустині. |
|
20 Our very spirit, the anointed of the LORD, was taken in their pits, of whom we had said, Under his shadow we shall live among the Gentiles. |
20 Попав в ями живу́щий наш Дух, Господній пома́занець, що ми говорили про ньо́го: „Ми бу́демо жити в тіні́ його серед наро́дів“. |
|
21 Rejoice and be glad, O daughter of Edom that dwells in the land of Uz; the cup also shall pass to you; you shall become drunken you shall be harassed. |
21 Веселися та тішся, о до́чко Едому, що сидиш в краю Уц, — також над тобою пере́йде злий ке́ліх, уп'єшся й ого́лишся й ти! |
|
22 Your iniquities have come to an end, O daughter of Zion; God will no more carry you away into captivity; but your iniquities will be punished, O daughter of Edom; your sins are well uncovered. |
22 Скінчи́лася кара твоя, до́чко Сіону, — не буде Він більше тебе виганяти, — та твоє беззако́ння скарає Він, до́чко Едому, відкриє провини твої! |