НееміяРозділ 2 |
|
1 |
|
2 Та сказав мені цар: „Чому́ обличчя твоє сумне́, — чи ти не хворий? Це не інше що, як тільки сум серця“. І я ве́льми сильно злякався! |
|
3 І сказав я до царя: „Нехай цар живе навіки! Чому́ не буде сумне́ обличчя моє, коли місто дому гробі́в батьків моїх поруйноване, а брами його попа́лені огнем!“ |
|
4 І сказав мені цар: „Чого ж ти просиш?“ І я помолився до Небесного Бога, |
|
5 і сказав цареві: Якщо це цареві вгодне, і якщо раб твій уподо́баний перед обличчям твоїм, то пошли мене до Юдеї, до міста гробі́в батьків моїх, — і я відбуду́ю його“! |
|
6 І сказав мені цар (а цариця сиділа при ньо́му): „Скільки ча́су буде дорога твоя, і коли ти пове́рнешся?“ І сподо́балось це цареві, і він послав мене, а я призна́чив йому час. |
|
7 І сказав я цареві: „Якщо це цареві вгодне, нехай дадуть мені листи́ до намісників Зарі́ччя, щоб прова́дили мене, аж поки не прийду́ до Юдеї, |
|
8 і листа до Асафа, дозо́рця царевого лісу, щоб дав мені де́рева на бру́сся для замко́вих брам, що належать до Божого дому, і для місько́го муру, і для дому, що до нього ввійду́“. І дав мені цар в міру того, як добра була Божа рука надо мною. |
|
9 І прибув я до намісників Заріччя, і дав їм цареві листи́. А цар послав зо мною зверхників ві́йська та верхівці́в. |
|
10 І почув про це хоронянин Санваллат та раб аммоні́тянин Товія, і було їм прикро, дуже прикро, що прийшов чоловік клопота́тися про добро для Ізраїлевих синів. |
|
11 І прийшов я до Єрусалиму, і був там три дні. |
|
12 І встав я вночі, я та трохи людей зо мною, і не розповів я ніко́му, що Бог мій дав до мого серця зробити для Єрусалиму. А худоби не було зо мною, окрім тієї худоби, що я нею їздив. |
|
13 І вийшов я Долинною брамою вночі, і пішов до джерела́ Таннін, і до брами Смітникової. І я докладно огля́нув мури Єрусалиму, що були́ поруйно́вані,а брами його були попа́лені огнем. |
|
14 І перейшов я до Джерельної брами та до царсько́го ставу, та там не було місця для перехо́ду худоби, що була́ підо мною. |
|
15 І йшов я долиною вночі, і докладно оглядав мура. Потім я вернувся, і ввійшов Долинною брамою, і вернувся. |
|
16 А заступники не знали, куди я пішов та що́ я роблю́, а юдеям, і священикам, і шляхті, і заступникам, і решті тих, що робили працю, я доти нічо́го не розповіда́в. |
|
17 I сказав я до них: „Ви бачите біду́, що ми в ній, що Єрусалим зруйно́ваний, а бра́ми його попа́лені огнем. Ідіть, і збудуйте мура Єрусалиму, і вже не бу́демо ми га́ньбою!“ |
|
18 І розповів я їм про руку Бога мого, що вона добра до мене, а також слова царя, які сказав він мені. І сказали вони: „Станемо й збудуємо!“ І зміцнили вони руки свої на добре ді́ло. |
|
19 І почув це хоронянин Санваллат та аммоні́тянин раб Товія, і араб Ґешем, і сміялися з нас, і пого́рджували нами й говорили: „Що це за річ, яку ви робите? Чи проти царя ви бунтуєтесь?“ |
|
20 А я їм відповів і сказав до них: „Небесний Бог — Він дасть нам у́спіх, а ми, Його раби, станемо й збудуємо! А вам нема ані частки, ані права, ані пам'ятки в Єрусалимі!“ |
Книга НеемииГлава 2 |
|
1 |
|
2 спросил: «Отчего на лице твоем печаль? Ты ведь не болен, нет? Видно, точно печаль у тебя на сердце!» Услышав это, я в большом страхе |
|
3 отвечал царю: «Да живет царь вечно! Как мне не печалиться, если город, где гробницы моих праотцев, лежит в запустении, а его ворота сожжены дотла?» |
|
4 Тогда царь спросил: «Так чего ты желаешь?» Я, помолясь Богу Небесному, |
|
5 ответил царю: «Если это угодно царю и если угоден тебе твой слуга, то отправь меня в Иудею, в город, где гробницы моих праотцев, чтобы я отстроил его». |
|
6 Царь, сидя рядом с царицей, спросил меня: «Как долго продлится твое путешествие и когда ты вернешься?» Значит, царю было угодно отпустить меня. Я назвал срок |
|
7 и попросил царя: «Если угодно царю, пусть мне дадут письма к наместникам областей за Евфратом, чтобы они позволили мне прибыть в Иудею, |
|
8 и письмо к Асафу, хранителю царских лесов, чтобы он выделил мне бревен для строительства ворот крепости, что возле Храма, для городской стены и того дома, где мне жить». Всё это царь дал мне, поскольку благодеющая рука Бога моего была надо мной. |
|
9 |
|
10 Услышав об этом, Санваллат из Хорона и Товия, слуга аммонитян, пришли в негодование, ведь появился человек, желающий добра израильтянам. |
|
11 |
|
12 встал среди ночи, взял с собой несколько человек и никому не сказал, что Бог положил мне на сердце сделать для Иерусалима. Из животных при мне был только осёл, на котором я ехал верхом. |
|
13 Выехав ночью через Долинные ворота, я отправился к Драконьему источнику и Мусорным воротам: я осматривал разрушенные стены Иерусалима и городские ворота, уничтоженные огнем. |
|
14 Оттуда я проехал к воротам Источника и к Царскому пруду, но дальше осёл, на котором я ехал верхом, пройти не мог. |
|
15 Тогда я поднялся вверх по долине Кедрон, осматривая стену, а потом вернулся обратно и снова проехал через Долинные ворота. |
|
16 Начальники не знали, куда я ходил и что делал: ни простым иудеям, ни священникам, ни знати, ни начальникам, никому из тех, кому предстояла работа, я пока ничего не рассказывал. |
|
17 |
|
18 Я поведал им о благодеющей мне руке Бога моего, пересказал и слова, что говорил мне царь. Тогда они твердо решили и укрепились в этом благом намерении: «Непременно будем строить!» |
|
19 |
|
20 Но я сказал им в ответ: «Бог Небесный дарует нам успех в строительстве, за которое мы, слуги Его, принялись! Вашей же доли нет в Иерусалиме, нет у вас права на это, не будет и памяти о вас». |
НееміяРозділ 2 |
Книга НеемииГлава 2 |
|
1 |
1 |
|
2 Та сказав мені цар: „Чому́ обличчя твоє сумне́, — чи ти не хворий? Це не інше що, як тільки сум серця“. І я ве́льми сильно злякався! |
2 спросил: «Отчего на лице твоем печаль? Ты ведь не болен, нет? Видно, точно печаль у тебя на сердце!» Услышав это, я в большом страхе |
|
3 І сказав я до царя: „Нехай цар живе навіки! Чому́ не буде сумне́ обличчя моє, коли місто дому гробі́в батьків моїх поруйноване, а брами його попа́лені огнем!“ |
3 отвечал царю: «Да живет царь вечно! Как мне не печалиться, если город, где гробницы моих праотцев, лежит в запустении, а его ворота сожжены дотла?» |
|
4 І сказав мені цар: „Чого ж ти просиш?“ І я помолився до Небесного Бога, |
4 Тогда царь спросил: «Так чего ты желаешь?» Я, помолясь Богу Небесному, |
|
5 і сказав цареві: Якщо це цареві вгодне, і якщо раб твій уподо́баний перед обличчям твоїм, то пошли мене до Юдеї, до міста гробі́в батьків моїх, — і я відбуду́ю його“! |
5 ответил царю: «Если это угодно царю и если угоден тебе твой слуга, то отправь меня в Иудею, в город, где гробницы моих праотцев, чтобы я отстроил его». |
|
6 І сказав мені цар (а цариця сиділа при ньо́му): „Скільки ча́су буде дорога твоя, і коли ти пове́рнешся?“ І сподо́балось це цареві, і він послав мене, а я призна́чив йому час. |
6 Царь, сидя рядом с царицей, спросил меня: «Как долго продлится твое путешествие и когда ты вернешься?» Значит, царю было угодно отпустить меня. Я назвал срок |
|
7 І сказав я цареві: „Якщо це цареві вгодне, нехай дадуть мені листи́ до намісників Зарі́ччя, щоб прова́дили мене, аж поки не прийду́ до Юдеї, |
7 и попросил царя: «Если угодно царю, пусть мне дадут письма к наместникам областей за Евфратом, чтобы они позволили мне прибыть в Иудею, |
|
8 і листа до Асафа, дозо́рця царевого лісу, щоб дав мені де́рева на бру́сся для замко́вих брам, що належать до Божого дому, і для місько́го муру, і для дому, що до нього ввійду́“. І дав мені цар в міру того, як добра була Божа рука надо мною. |
8 и письмо к Асафу, хранителю царских лесов, чтобы он выделил мне бревен для строительства ворот крепости, что возле Храма, для городской стены и того дома, где мне жить». Всё это царь дал мне, поскольку благодеющая рука Бога моего была надо мной. |
|
9 І прибув я до намісників Заріччя, і дав їм цареві листи́. А цар послав зо мною зверхників ві́йська та верхівці́в. |
9 |
|
10 І почув про це хоронянин Санваллат та раб аммоні́тянин Товія, і було їм прикро, дуже прикро, що прийшов чоловік клопота́тися про добро для Ізраїлевих синів. |
10 Услышав об этом, Санваллат из Хорона и Товия, слуга аммонитян, пришли в негодование, ведь появился человек, желающий добра израильтянам. |
|
11 І прийшов я до Єрусалиму, і був там три дні. |
11 |
|
12 І встав я вночі, я та трохи людей зо мною, і не розповів я ніко́му, що Бог мій дав до мого серця зробити для Єрусалиму. А худоби не було зо мною, окрім тієї худоби, що я нею їздив. |
12 встал среди ночи, взял с собой несколько человек и никому не сказал, что Бог положил мне на сердце сделать для Иерусалима. Из животных при мне был только осёл, на котором я ехал верхом. |
|
13 І вийшов я Долинною брамою вночі, і пішов до джерела́ Таннін, і до брами Смітникової. І я докладно огля́нув мури Єрусалиму, що були́ поруйно́вані,а брами його були попа́лені огнем. |
13 Выехав ночью через Долинные ворота, я отправился к Драконьему источнику и Мусорным воротам: я осматривал разрушенные стены Иерусалима и городские ворота, уничтоженные огнем. |
|
14 І перейшов я до Джерельної брами та до царсько́го ставу, та там не було місця для перехо́ду худоби, що була́ підо мною. |
14 Оттуда я проехал к воротам Источника и к Царскому пруду, но дальше осёл, на котором я ехал верхом, пройти не мог. |
|
15 І йшов я долиною вночі, і докладно оглядав мура. Потім я вернувся, і ввійшов Долинною брамою, і вернувся. |
15 Тогда я поднялся вверх по долине Кедрон, осматривая стену, а потом вернулся обратно и снова проехал через Долинные ворота. |
|
16 А заступники не знали, куди я пішов та що́ я роблю́, а юдеям, і священикам, і шляхті, і заступникам, і решті тих, що робили працю, я доти нічо́го не розповіда́в. |
16 Начальники не знали, куда я ходил и что делал: ни простым иудеям, ни священникам, ни знати, ни начальникам, никому из тех, кому предстояла работа, я пока ничего не рассказывал. |
|
17 I сказав я до них: „Ви бачите біду́, що ми в ній, що Єрусалим зруйно́ваний, а бра́ми його попа́лені огнем. Ідіть, і збудуйте мура Єрусалиму, і вже не бу́демо ми га́ньбою!“ |
17 |
|
18 І розповів я їм про руку Бога мого, що вона добра до мене, а також слова царя, які сказав він мені. І сказали вони: „Станемо й збудуємо!“ І зміцнили вони руки свої на добре ді́ло. |
18 Я поведал им о благодеющей мне руке Бога моего, пересказал и слова, что говорил мне царь. Тогда они твердо решили и укрепились в этом благом намерении: «Непременно будем строить!» |
|
19 І почув це хоронянин Санваллат та аммоні́тянин раб Товія, і араб Ґешем, і сміялися з нас, і пого́рджували нами й говорили: „Що це за річ, яку ви робите? Чи проти царя ви бунтуєтесь?“ |
19 |
|
20 А я їм відповів і сказав до них: „Небесний Бог — Він дасть нам у́спіх, а ми, Його раби, станемо й збудуємо! А вам нема ані частки, ані права, ані пам'ятки в Єрусалимі!“ |
20 Но я сказал им в ответ: «Бог Небесный дарует нам успех в строительстве, за которое мы, слуги Его, принялись! Вашей же доли нет в Иерусалиме, нет у вас права на это, не будет и памяти о вас». |