ПритчиГлава 17 |
|
1 |
|
2 |
|
3 |
|
4 |
|
5 |
|
6 |
|
7 |
|
8 |
|
9 |
|
10 |
|
11 |
|
12 |
|
13 |
|
14 |
|
15 |
|
16 |
|
17 |
|
18 |
|
19 |
|
20 |
|
21 |
|
22 |
|
23 |
|
24 |
|
25 |
|
26 |
|
27 |
|
28 |
ПриповiстiРозділ 17 |
|
1 |
|
2 Раб розумний панує над сином безпутнім, і серед братів він поділить спа́док. |
|
3 Для срі́бла — топи́льна посу́дина, а го́рно — для золота, Господь же серця випробо́вує. |
|
4 Лиходій слухається уст безбожних, слухає неправдомо́в язика лиході́йного. |
|
5 Хто сміється з убогого, той ображає свого Творця, хто радіє з нещастя, — не буде такий без вини. |
|
6 Корона для ста́рших — ону́ки, а пишно́та дітей — їхні батьки́. |
|
7 Не присто́йна безумному мова поважна, а тим більше шляхе́тному — мова брехли́ва. |
|
8 Хабар в о́чах його власника́ — самоцві́т: до всьо́го, до чого пове́рнеться, буде щасти́ти йому́. |
|
9 Хто шукає любови — провину ховає, хто ж про неї повто́рює, розго́нює дру́зів. |
|
10 На розумного більше впливає одне остере́ження, як на глупака́ сто ударів. |
|
11 Злий шукає лише неслухня́ности, та вісник жорстокий на нього пошлеться. |
|
12 Ліпше спітка́ти обезді́тнену ведмедицю, що кидається на люди́ну, аніж нерозумного в глупо́ті його. |
|
13 Хто відплачує злом за добро, — не відступить лихе з його дому. |
|
14 Почин сварки — то про́рив води, тому перед ви́бухом сварки покинь ти її! |
|
15 Хто оправдує несправедливого, і хто засуджує праведного, — оби́два вони Господе́ві оги́дні. |
|
16 На́що ті гроші в руці нерозумного, щоб мудрість купити, як мо́зку нема? |
|
17 Правдивий друг любить за всякого ча́су, в недолі ж він робиться братом. |
|
18 Люди́на, позба́влена розуму, ру́читься, — пору́ку дає за друга свого. |
|
19 Хто сварку кохає, той любить гріх; хто ж підвищує уста свої, той шукає нещастя. |
|
20 Люди́на лукавого серця не зна́йде добра, хто ж лука́вить своїм язико́м, упаде в зло. |
|
21 Хто родить безумного, родить на смуток собі, і не поті́шиться батько безглуздого. |
|
22 Серце радісне добре лікує, а пригно́блений дух сушить ко́сті. |
|
23 Безбожний таємно бере хабара́, щоб зігнути путі правосу́ддя. |
|
24 З обличчям розумного — мудрість, а очі глупця́ — аж на кінці землі. |
|
25 Нерозумний син — смуток для батька, для своєї ж родительки — гі́ркість. |
|
26 Не добре карати справедливого, бити шляхе́тних за щирість! |
|
27 Хто слова́ свої стримує, той знає пізна́ння, і холоднокро́вний — розумна люди́на. |
|
28 І глупа́к, як мовчить, уважається мудрим, а як у́ста свої закриває — розумним. |
ПритчиГлава 17 |
ПриповiстiРозділ 17 |
|
1 |
1 |
|
2 |
2 Раб розумний панує над сином безпутнім, і серед братів він поділить спа́док. |
|
3 |
3 Для срі́бла — топи́льна посу́дина, а го́рно — для золота, Господь же серця випробо́вує. |
|
4 |
4 Лиходій слухається уст безбожних, слухає неправдомо́в язика лиході́йного. |
|
5 |
5 Хто сміється з убогого, той ображає свого Творця, хто радіє з нещастя, — не буде такий без вини. |
|
6 |
6 Корона для ста́рших — ону́ки, а пишно́та дітей — їхні батьки́. |
|
7 |
7 Не присто́йна безумному мова поважна, а тим більше шляхе́тному — мова брехли́ва. |
|
8 |
8 Хабар в о́чах його власника́ — самоцві́т: до всьо́го, до чого пове́рнеться, буде щасти́ти йому́. |
|
9 |
9 Хто шукає любови — провину ховає, хто ж про неї повто́рює, розго́нює дру́зів. |
|
10 |
10 На розумного більше впливає одне остере́ження, як на глупака́ сто ударів. |
|
11 |
11 Злий шукає лише неслухня́ности, та вісник жорстокий на нього пошлеться. |
|
12 |
12 Ліпше спітка́ти обезді́тнену ведмедицю, що кидається на люди́ну, аніж нерозумного в глупо́ті його. |
|
13 |
13 Хто відплачує злом за добро, — не відступить лихе з його дому. |
|
14 |
14 Почин сварки — то про́рив води, тому перед ви́бухом сварки покинь ти її! |
|
15 |
15 Хто оправдує несправедливого, і хто засуджує праведного, — оби́два вони Господе́ві оги́дні. |
|
16 |
16 На́що ті гроші в руці нерозумного, щоб мудрість купити, як мо́зку нема? |
|
17 |
17 Правдивий друг любить за всякого ча́су, в недолі ж він робиться братом. |
|
18 |
18 Люди́на, позба́влена розуму, ру́читься, — пору́ку дає за друга свого. |
|
19 |
19 Хто сварку кохає, той любить гріх; хто ж підвищує уста свої, той шукає нещастя. |
|
20 |
20 Люди́на лукавого серця не зна́йде добра, хто ж лука́вить своїм язико́м, упаде в зло. |
|
21 |
21 Хто родить безумного, родить на смуток собі, і не поті́шиться батько безглуздого. |
|
22 |
22 Серце радісне добре лікує, а пригно́блений дух сушить ко́сті. |
|
23 |
23 Безбожний таємно бере хабара́, щоб зігнути путі правосу́ддя. |
|
24 |
24 З обличчям розумного — мудрість, а очі глупця́ — аж на кінці землі. |
|
25 |
25 Нерозумний син — смуток для батька, для своєї ж родительки — гі́ркість. |
|
26 |
26 Не добре карати справедливого, бити шляхе́тних за щирість! |
|
27 |
27 Хто слова́ свої стримує, той знає пізна́ння, і холоднокро́вний — розумна люди́на. |
|
28 |
28 І глупа́к, як мовчить, уважається мудрим, а як у́ста свої закриває — розумним. |