До євреївРозділ 6 |
|
1 |
|
2 Науки про хрищення, про поклада́ння рук, про воскресі́ння мертвих та вічний суд. |
|
3 Зробимо й це, коли Бог дозволить. |
|
4 Не можна бо тих, що раз просвітились були, і скуштували небесного да́ру, і стали уча́сниками Духа Святого, |
|
5 і скуштували доброго Божого Слова та сили майбу́тнього віку, |
|
6 та й відпали, знов відновляти покая́нням, коли вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають. |
|
7 Бо земля, що п'є дощ, який падає часто на неї, і родить рослини, добрі для тих, хто їх і виро́щує, — вона благословення від Бога приймає. |
|
8 Але та, що приносить те́рня й будя́ччя, — непотрібна вона та близька́ до прокля́ття, а кінець її — спа́лення. |
|
9 Та ми сподіва́ємось, любі, кращого про вас, що спасі́ння тримаєтеся, хоч говоримо й так. |
|
10 Та не є Бог несправедливий, щоб забути ді́ло ваше та працю любови, яку показали в Ім'я́ Його ви, що святим послужили та служите. |
|
11 Ми ж бажаємо, щоб кожен із вас виявляв таку саму завзятість на певність надії аж до кінця, |
|
12 щоб ви не розлінились, але переймали від тих, хто обі́тниці вспадко́вує вірою та терпеливістю. |
|
13 Бо Бог, обі́тницю давши Авраамові, як не міг ніким вищим покля́стися, поклявся Сам Собою, |
|
14 говорячи: „Поблагословити — Я ко́нче тебе поблагословлю́, та розмножити — розмножу тебе!“ |
|
15 І, терплячи довго отак, Авраа́м оде́ржав обі́тницю. |
|
16 Бо люди клянуться вищим, і клятва на стве́рдження кінчає всяку їхню суперечку. |
|
17 Тому й Бог, хотівши перева́жно показати спадкоє́мцям обі́тниці незмінність волі Своєї, учинив те при помочі клятви, |
|
18 щоб у двох тих незмінних реча́х, що в них не можна сказати неправди Богові, мали потіху міцну ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами, |
|
19 що вони для душі як котви́ця, міцна та безпечна, що аж до сере́дини входить за заслону, |
|
20 куди, як предте́ча, за нас увійшов був Ісус, ставши навіки Первосвящеником за чином Мелхиседе́ковим. |
Послание к евреямГлава 6 |
|
1 |
|
2 учению о крещениях и возложении рук, о воскресении мёртвых и о суде вечном. |
|
3 И мы это сделаем, если только позволит Бог. |
|
4 Ибо невозможно однажды просвещённых и вкусивших дара небесного и ставших общниками Духа Святого |
|
5 и вкусивших доброго Божия слова, как и сил будущего века, |
|
6 и отпавших, опять обновлять к покаянию, если они со своей стороны распинают Сына Божия и выставляют на позор. |
|
7 Ибо земля, многократно пившая сходивший на нее дождь и рождающая зелень полезную для возделывающих её, получает благословение от Бога, |
|
8 а производящая тернии и репейник — негодна и близка к проклятию, и конец её — сожжение. |
|
9 |
|
10 Ибо не неправеден Бог, чтобы забыть дело ваше и любовь, которую вы оказали во имя Его, послужив и служа святым. |
|
11 Но мы желаем, чтобы каждый из вас проявлял до конца ту же ревность для достижения полноты надежды, |
|
12 чтобы вы не обленились, но стали подражателями тех, которые верою и долготерпением наследуют обещания. |
|
13 |
|
14 говоря: истинно, благословляя, благословлю тебя и, умножая, умножу тебя. |
|
15 И так долготерпением Авраам достиг обещания. |
|
16 Ибо люди клянутся большим, и всякому у них спору нерушимый предел есть клятва. |
|
17 Поэтому Бог, желая изобильнее показать наследникам обещания непреложность воли Своей, воспользовался клятвой, |
|
18 чтобы в двух вещах непреложных, в которых невозможно Богу солгать, сильное ободрение имели мы, нашедшие убежище и ухватившиеся за предлежащую надежду, |
|
19 которая для души есть словно якорь, и надёжный, и твёрдый, и проникающий внутрь за завесу, |
|
20 куда предтечею за нас вошел Иисус, став Первосвященником вовек по чину Мелхиседека. |
До євреївРозділ 6 |
Послание к евреямГлава 6 |
|
1 |
1 |
|
2 Науки про хрищення, про поклада́ння рук, про воскресі́ння мертвих та вічний суд. |
2 учению о крещениях и возложении рук, о воскресении мёртвых и о суде вечном. |
|
3 Зробимо й це, коли Бог дозволить. |
3 И мы это сделаем, если только позволит Бог. |
|
4 Не можна бо тих, що раз просвітились були, і скуштували небесного да́ру, і стали уча́сниками Духа Святого, |
4 Ибо невозможно однажды просвещённых и вкусивших дара небесного и ставших общниками Духа Святого |
|
5 і скуштували доброго Божого Слова та сили майбу́тнього віку, |
5 и вкусивших доброго Божия слова, как и сил будущего века, |
|
6 та й відпали, знов відновляти покая́нням, коли вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають. |
6 и отпавших, опять обновлять к покаянию, если они со своей стороны распинают Сына Божия и выставляют на позор. |
|
7 Бо земля, що п'є дощ, який падає часто на неї, і родить рослини, добрі для тих, хто їх і виро́щує, — вона благословення від Бога приймає. |
7 Ибо земля, многократно пившая сходивший на нее дождь и рождающая зелень полезную для возделывающих её, получает благословение от Бога, |
|
8 Але та, що приносить те́рня й будя́ччя, — непотрібна вона та близька́ до прокля́ття, а кінець її — спа́лення. |
8 а производящая тернии и репейник — негодна и близка к проклятию, и конец её — сожжение. |
|
9 Та ми сподіва́ємось, любі, кращого про вас, що спасі́ння тримаєтеся, хоч говоримо й так. |
9 |
|
10 Та не є Бог несправедливий, щоб забути ді́ло ваше та працю любови, яку показали в Ім'я́ Його ви, що святим послужили та служите. |
10 Ибо не неправеден Бог, чтобы забыть дело ваше и любовь, которую вы оказали во имя Его, послужив и служа святым. |
|
11 Ми ж бажаємо, щоб кожен із вас виявляв таку саму завзятість на певність надії аж до кінця, |
11 Но мы желаем, чтобы каждый из вас проявлял до конца ту же ревность для достижения полноты надежды, |
|
12 щоб ви не розлінились, але переймали від тих, хто обі́тниці вспадко́вує вірою та терпеливістю. |
12 чтобы вы не обленились, но стали подражателями тех, которые верою и долготерпением наследуют обещания. |
|
13 Бо Бог, обі́тницю давши Авраамові, як не міг ніким вищим покля́стися, поклявся Сам Собою, |
13 |
|
14 говорячи: „Поблагословити — Я ко́нче тебе поблагословлю́, та розмножити — розмножу тебе!“ |
14 говоря: истинно, благословляя, благословлю тебя и, умножая, умножу тебя. |
|
15 І, терплячи довго отак, Авраа́м оде́ржав обі́тницю. |
15 И так долготерпением Авраам достиг обещания. |
|
16 Бо люди клянуться вищим, і клятва на стве́рдження кінчає всяку їхню суперечку. |
16 Ибо люди клянутся большим, и всякому у них спору нерушимый предел есть клятва. |
|
17 Тому й Бог, хотівши перева́жно показати спадкоє́мцям обі́тниці незмінність волі Своєї, учинив те при помочі клятви, |
17 Поэтому Бог, желая изобильнее показать наследникам обещания непреложность воли Своей, воспользовался клятвой, |
|
18 щоб у двох тих незмінних реча́х, що в них не можна сказати неправди Богові, мали потіху міцну ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами, |
18 чтобы в двух вещах непреложных, в которых невозможно Богу солгать, сильное ободрение имели мы, нашедшие убежище и ухватившиеся за предлежащую надежду, |
|
19 що вони для душі як котви́ця, міцна та безпечна, що аж до сере́дини входить за заслону, |
19 которая для души есть словно якорь, и надёжный, и твёрдый, и проникающий внутрь за завесу, |
|
20 куди, як предте́ча, за нас увійшов був Ісус, ставши навіки Первосвящеником за чином Мелхиседе́ковим. |
20 куда предтечею за нас вошел Иисус, став Первосвященником вовек по чину Мелхиседека. |