Книга Неемии

Глава 2

1 В месяце нисане, в двадцатый год правления царя Артаксеркса, царю принесли вино. Когда я подал царю вино, он увидел, что я опечален,

2 и спросил меня: «Ты болен? Почему ты так печален? Я думаю, твоё сердце полно печали». Тогда я очень испугался.

3 Но, несмотря на то что я очень боялся, я сказал царю: «Пусть царь живёт вечно! Я печален, потому что город, где похоронены мои предки, лежит в развалинах, а ворота этого города уничтожены огнём».

4 Тогда царь сказал мне: «Чего ты хочешь от меня?» Прежде чем ответить, я помолился Богу Небесному,

5 а затем я ответил царю: «Если это угодно царю и если я буду у тебя в милости, пожалуйста, пошли меня в иудейский город, где похоронены мои предки. Я хочу пойти туда и заново отстроить тот город».

6 Царь и царица, которая сидела рядом с ним, спросили меня: «Долгим ли будет твой путь? Когда ты вернёшься?» Царь был рад послать меня, и я назначил определённое время.

7 Я также сказал царю: «Если царю угодно, пожалуйста, дай мне письма, чтобы я показал начальникам области к западу от реки Евфрат. Мне нужны эти письма, чтобы эти начальники дали мне разрешение беспрепятственно пройти через их земли в Иудею.

8 Мне также нужны брёвна для тяжёлых деревянных балок для ворот и стен вокруг храма и моего дома. И ещё мне нужно письмо от тебя к Асафу, начальнику, который отвечает за твои леса». Царь дал мне письма и всё, о чём я просил. Он сделал это, потому что Бог был добр ко мне.

9 Тогда я отправился к начальникам этой земли, располагавшейся к западу от реки Евфрат, и передал им письма от царя. Артаксеркс также послал со мной военачальников и всадников.

10 Санаваллат из Хорона и Товия из Аммона слышали о том, что я делал. Они были очень расстроены и рассержены тем, что кто-то пришёл, чтобы помочь народу Израиля.

11 Прибыв в Иерусалим, я оставался там на протяжении трёх дней. Затем ночью я вышел вместе с несколькими людьми. Я никому ничего не сказал о том, что Бог положил мне на сердце и что я должен был сделать для Иерусалима. У меня не было никаких лошадей, кроме той, на которой я ехал.

12

13 Пока было темно, я проехал через ворота Долины. Я повернул свою лошадь к источнику Дракона и проскакал до Пепельных ворот. Я осматривал ту стену Иерусалима, которая была разрушена, и ворота, которые сгорели.

14 Затем я поехал к воротам Источника и к Царскому пруду. Но, когда я подъехал ближе, я увидел, что там не было достаточно места, чтобы проехать на лошади.

15 В темноте я поднялся по долине, осматривая стену. И наконец я вернулся, и прошёл через ворота Долины.

16 Начальники и важные люди Израиля не знали, куда я ходил и что делал. Я ещё ничего не сказал евреям, священникам, царской семье, приближённым или другим людям, которые должны были работать на строительстве.

17 Затем я сказал всем этим людям: «Вы видите, какое мы терпим бедствие. Иерусалим — груда развалин, а его ворота сожжены. Давайте пойдём и заново построим стену Иерусалима, и тогда нам больше нечего будет стыдиться».

18 Я также рассказал людям о том, как Бог был добр ко мне, и передал им всё, что сказал мне царь. Тогда эти люди ответили: «Давайте начнём строительство!» Затем мы начали это доброе дело.

19 Но Санаваллат из Хорона, Товия, аммонитский слуга, и Гешем, аравитянин, услышали, что мы снова строим. Они стали язвительно насмехаться над нами. Они говорили: «Что вы делаете? Вы восстаёте против царя?»

20 Но я сказал этим людям: «Бог Небесный поможет нам успешно завершить начатое. Мы — слуги Божьи, и мы построим этот город заново! Вы не можете помочь нам в этом деле, так как никто из вашей семьи не жил здесь, в Иерусалиме. Вы не владеете этой землёй, у вас нет права здесь находиться!»

Неемія

Розділ 2

1 І сталося в місяці ніса́ні, двадцятого року царя Артаксе́ркса, було раз вино перед ним. І взяв я те вино й дав цареві. І я, здавалося, не був сумни́й перед ним.

2 Та сказав мені цар: „Чому́ обличчя твоє сумне́, — чи ти не хворий? Це не інше що, як тільки сум серця“. І я ве́льми сильно злякався!

3 І сказав я до царя: „Нехай цар живе навіки! Чому́ не буде сумне́ обличчя моє, коли місто дому гробі́в батьків моїх поруйноване, а брами його попа́лені огнем!“

4 І сказав мені цар: „Чого ж ти просиш?“ І я помолився до Небесного Бога,

5 і сказав цареві: Якщо це цареві вгодне, і якщо раб твій уподо́баний перед обличчям твоїм, то пошли мене до Юдеї, до міста гробі́в батьків моїх, — і я відбуду́ю його“!

6 І сказав мені цар (а цариця сиділа при ньо́му): „Скільки ча́су буде дорога твоя, і коли ти пове́рнешся?“ І сподо́балось це цареві, і він послав мене, а я призна́чив йому час.

7 І сказав я цареві: „Якщо це цареві вгодне, нехай дадуть мені листи́ до намісників Зарі́ччя, щоб прова́дили мене, аж поки не прийду́ до Юдеї,

8 і листа до Асафа, дозо́рця царевого лісу, щоб дав мені де́рева на бру́сся для замко́вих брам, що належать до Божого дому, і для місько́го муру, і для дому, що до нього ввійду́“. І дав мені цар в міру того, як добра була Божа рука надо мною.

9 І прибув я до намісників Заріччя, і дав їм цареві листи́. А цар послав зо мною зверхників ві́йська та верхівці́в.

10 І почув про це хоронянин Санваллат та раб аммоні́тянин Товія, і було їм прикро, дуже прикро, що прийшов чоловік клопота́тися про добро для Ізраїлевих синів.

11 І прийшов я до Єрусалиму, і був там три дні.

12 І встав я вночі, я та трохи людей зо мною, і не розповів я ніко́му, що Бог мій дав до мого серця зробити для Єрусалиму. А худоби не було зо мною, окрім тієї худоби, що я нею їздив.

13 І вийшов я Долинною брамою вночі, і пішов до джерела́ Таннін, і до брами Смітникової. І я докладно огля́нув мури Єрусалиму, що були́ поруйно́вані,а брами його були попа́лені огнем.

14 І перейшов я до Джерельної брами та до царсько́го ставу, та там не було місця для перехо́ду худоби, що була́ підо мною.

15 І йшов я долиною вночі, і докладно оглядав мура. Потім я вернувся, і ввійшов Долинною брамою, і вернувся.

16 А заступники не знали, куди я пішов та що́ я роблю́, а юдеям, і священикам, і шляхті, і заступникам, і решті тих, що робили працю, я доти нічо́го не розповіда́в.

17 I сказав я до них: „Ви бачите біду́, що ми в ній, що Єрусалим зруйно́ваний, а бра́ми його попа́лені огнем. Ідіть, і збудуйте мура Єрусалиму, і вже не бу́демо ми га́ньбою!“

18 І розповів я їм про руку Бога мого, що вона добра до мене, а також слова царя, які сказав він мені. І сказали вони: „Станемо й збудуємо!“ І зміцнили вони руки свої на добре ді́ло.

19 І почув це хоронянин Санваллат та аммоні́тянин раб Товія, і араб Ґешем, і сміялися з нас, і пого́рджували нами й говорили: „Що це за річ, яку ви робите? Чи проти царя ви бунтуєтесь?“

20 А я їм відповів і сказав до них: „Небесний Бог — Він дасть нам у́спіх, а ми, Його раби, станемо й збудуємо! А вам нема ані частки, ані права, ані пам'ятки в Єрусалимі!“

Книга Неемии

Глава 2

Неемія

Розділ 2

1 В месяце нисане, в двадцатый год правления царя Артаксеркса, царю принесли вино. Когда я подал царю вино, он увидел, что я опечален,

1 І сталося в місяці ніса́ні, двадцятого року царя Артаксе́ркса, було раз вино перед ним. І взяв я те вино й дав цареві. І я, здавалося, не був сумни́й перед ним.

2 и спросил меня: «Ты болен? Почему ты так печален? Я думаю, твоё сердце полно печали». Тогда я очень испугался.

2 Та сказав мені цар: „Чому́ обличчя твоє сумне́, — чи ти не хворий? Це не інше що, як тільки сум серця“. І я ве́льми сильно злякався!

3 Но, несмотря на то что я очень боялся, я сказал царю: «Пусть царь живёт вечно! Я печален, потому что город, где похоронены мои предки, лежит в развалинах, а ворота этого города уничтожены огнём».

3 І сказав я до царя: „Нехай цар живе навіки! Чому́ не буде сумне́ обличчя моє, коли місто дому гробі́в батьків моїх поруйноване, а брами його попа́лені огнем!“

4 Тогда царь сказал мне: «Чего ты хочешь от меня?» Прежде чем ответить, я помолился Богу Небесному,

4 І сказав мені цар: „Чого ж ти просиш?“ І я помолився до Небесного Бога,

5 а затем я ответил царю: «Если это угодно царю и если я буду у тебя в милости, пожалуйста, пошли меня в иудейский город, где похоронены мои предки. Я хочу пойти туда и заново отстроить тот город».

5 і сказав цареві: Якщо це цареві вгодне, і якщо раб твій уподо́баний перед обличчям твоїм, то пошли мене до Юдеї, до міста гробі́в батьків моїх, — і я відбуду́ю його“!

6 Царь и царица, которая сидела рядом с ним, спросили меня: «Долгим ли будет твой путь? Когда ты вернёшься?» Царь был рад послать меня, и я назначил определённое время.

6 І сказав мені цар (а цариця сиділа при ньо́му): „Скільки ча́су буде дорога твоя, і коли ти пове́рнешся?“ І сподо́балось це цареві, і він послав мене, а я призна́чив йому час.

7 Я также сказал царю: «Если царю угодно, пожалуйста, дай мне письма, чтобы я показал начальникам области к западу от реки Евфрат. Мне нужны эти письма, чтобы эти начальники дали мне разрешение беспрепятственно пройти через их земли в Иудею.

7 І сказав я цареві: „Якщо це цареві вгодне, нехай дадуть мені листи́ до намісників Зарі́ччя, щоб прова́дили мене, аж поки не прийду́ до Юдеї,

8 Мне также нужны брёвна для тяжёлых деревянных балок для ворот и стен вокруг храма и моего дома. И ещё мне нужно письмо от тебя к Асафу, начальнику, который отвечает за твои леса». Царь дал мне письма и всё, о чём я просил. Он сделал это, потому что Бог был добр ко мне.

8 і листа до Асафа, дозо́рця царевого лісу, щоб дав мені де́рева на бру́сся для замко́вих брам, що належать до Божого дому, і для місько́го муру, і для дому, що до нього ввійду́“. І дав мені цар в міру того, як добра була Божа рука надо мною.

9 Тогда я отправился к начальникам этой земли, располагавшейся к западу от реки Евфрат, и передал им письма от царя. Артаксеркс также послал со мной военачальников и всадников.

9 І прибув я до намісників Заріччя, і дав їм цареві листи́. А цар послав зо мною зверхників ві́йська та верхівці́в.

10 Санаваллат из Хорона и Товия из Аммона слышали о том, что я делал. Они были очень расстроены и рассержены тем, что кто-то пришёл, чтобы помочь народу Израиля.

10 І почув про це хоронянин Санваллат та раб аммоні́тянин Товія, і було їм прикро, дуже прикро, що прийшов чоловік клопота́тися про добро для Ізраїлевих синів.

11 Прибыв в Иерусалим, я оставался там на протяжении трёх дней. Затем ночью я вышел вместе с несколькими людьми. Я никому ничего не сказал о том, что Бог положил мне на сердце и что я должен был сделать для Иерусалима. У меня не было никаких лошадей, кроме той, на которой я ехал.

11 І прийшов я до Єрусалиму, і був там три дні.

12

12 І встав я вночі, я та трохи людей зо мною, і не розповів я ніко́му, що Бог мій дав до мого серця зробити для Єрусалиму. А худоби не було зо мною, окрім тієї худоби, що я нею їздив.

13 Пока было темно, я проехал через ворота Долины. Я повернул свою лошадь к источнику Дракона и проскакал до Пепельных ворот. Я осматривал ту стену Иерусалима, которая была разрушена, и ворота, которые сгорели.

13 І вийшов я Долинною брамою вночі, і пішов до джерела́ Таннін, і до брами Смітникової. І я докладно огля́нув мури Єрусалиму, що були́ поруйно́вані,а брами його були попа́лені огнем.

14 Затем я поехал к воротам Источника и к Царскому пруду. Но, когда я подъехал ближе, я увидел, что там не было достаточно места, чтобы проехать на лошади.

14 І перейшов я до Джерельної брами та до царсько́го ставу, та там не було місця для перехо́ду худоби, що була́ підо мною.

15 В темноте я поднялся по долине, осматривая стену. И наконец я вернулся, и прошёл через ворота Долины.

15 І йшов я долиною вночі, і докладно оглядав мура. Потім я вернувся, і ввійшов Долинною брамою, і вернувся.

16 Начальники и важные люди Израиля не знали, куда я ходил и что делал. Я ещё ничего не сказал евреям, священникам, царской семье, приближённым или другим людям, которые должны были работать на строительстве.

16 А заступники не знали, куди я пішов та що́ я роблю́, а юдеям, і священикам, і шляхті, і заступникам, і решті тих, що робили працю, я доти нічо́го не розповіда́в.

17 Затем я сказал всем этим людям: «Вы видите, какое мы терпим бедствие. Иерусалим — груда развалин, а его ворота сожжены. Давайте пойдём и заново построим стену Иерусалима, и тогда нам больше нечего будет стыдиться».

17 I сказав я до них: „Ви бачите біду́, що ми в ній, що Єрусалим зруйно́ваний, а бра́ми його попа́лені огнем. Ідіть, і збудуйте мура Єрусалиму, і вже не бу́демо ми га́ньбою!“

18 Я также рассказал людям о том, как Бог был добр ко мне, и передал им всё, что сказал мне царь. Тогда эти люди ответили: «Давайте начнём строительство!» Затем мы начали это доброе дело.

18 І розповів я їм про руку Бога мого, що вона добра до мене, а також слова царя, які сказав він мені. І сказали вони: „Станемо й збудуємо!“ І зміцнили вони руки свої на добре ді́ло.

19 Но Санаваллат из Хорона, Товия, аммонитский слуга, и Гешем, аравитянин, услышали, что мы снова строим. Они стали язвительно насмехаться над нами. Они говорили: «Что вы делаете? Вы восстаёте против царя?»

19 І почув це хоронянин Санваллат та аммоні́тянин раб Товія, і араб Ґешем, і сміялися з нас, і пого́рджували нами й говорили: „Що це за річ, яку ви робите? Чи проти царя ви бунтуєтесь?“

20 Но я сказал этим людям: «Бог Небесный поможет нам успешно завершить начатое. Мы — слуги Божьи, и мы построим этот город заново! Вы не можете помочь нам в этом деле, так как никто из вашей семьи не жил здесь, в Иерусалиме. Вы не владеете этой землёй, у вас нет права здесь находиться!»

20 А я їм відповів і сказав до них: „Небесний Бог — Він дасть нам у́спіх, а ми, Його раби, станемо й збудуємо! А вам нема ані частки, ані права, ані пам'ятки в Єрусалимі!“

1.0x