2-а СамуїловаРозділ 13 |
|
1 |
|
2 І вболівав Амнон так, що він аж захво́рів через свою́ сестру́ Тамару, бо вона була дівчина, і Амнонові здавалося трудно щось їй зроби́ти. |
|
3 А Амно́н мав това́риша, а ім'я́ йому́ Йонада́в, син Шім'ї, Давидового брата. І Йонада́в був чоловік дуже хитрий. |
|
4 І він сказав йому: „Чого ти, царе́вичу, такий марни́й щора́нку? Чи ж не розповіси́ мені?“ І сказав йому Амнон: „Я кохаю Тамару, сестру́ брата свого Авесало́ма“. |
|
5 І сказав йому Йонадав: „Ляж на ложі своєму, і вдавай хворого. А коли при́йде твій батько, щоб побачити тебе, то скажи йому: Нехай при́йде сестра моя Тама́ра, і нехай підкріпи́ть мене хлібом, і нехай зробить на моїх оча́х ту ї́жу, щоб я бачив та їв із руки́ її“. |
|
6 І поклався Амнон, і вдавав хворого, а цар прийшов побачити його. І сказав Амнон до царя: „Нехай при́йде сестра моя Тамара, і нехай спече́ на моїх оча́х два млинці́, і я попої́м з її руки“. |
|
7 І послав Давид до Тамари, до дому, говорячи: „Іди до дому твого брата Амнона, і пригото́в йому ї́жу“. |
|
8 І прийшла Тамара до дому свого брата Амнона, а він лежить. І взяла́ вона тіста, і замісила, і пригото́вила на оча́х його, та й спекла млинці. |
|
9 І взяла́ вона сковорі́дку, і виложила перед ним, та він відмовився їсти. І сказав Амнон: „Випровадь від мене всіх людей“. І повихо́дили від нього всі люди. |
|
10 І сказав Амнон: „Принеси їжу до кімна́ти, і я з'їм із твоєї руки“. І взяла́ Тамара млинці́, що пригото́вила, та й прине́сла своєму братові Амнонові до кімна́ти. |
|
11 І вона прине́сла до нього, щоб їв, а він схопи́в її, та й сказав до неї: „Ходи, ляж зо мною, моя се́стро!“ |
|
12 А вона йому відказала: „Ні, брате мій, не безче́сть мене, бо не ро́биться так в Ізраїлі! Не роби цієї гидо́ти |
|
13 I куди я понесу́ свою га́ньбу? А ти станеш, як один із мерзо́тників в Ізраїлі. Ти переговори́ з царем, — і він не відмовить віддати мене тобі“. |
|
14 Та він не хотів слу́хати її голосу. І був він сильніший від неї, — і збезче́стив її, і лежав із нею... |
|
15 І по цьому дуже знена́видів її Амнон великою не́навистю, бо ця не́нависть, якою він зненавидів її, була більша від любови, якою любив її. І сказав до неї Амнон: „Уставай, — іди собі!“ |
|
16 А вона відказав йому: „Через це велике зло, по то́му, що зробив ти зо мною, хочеш ще ви́гнати мене?“ Та він не хотів її слу́хати. |
|
17 І покликав він юнака́ свого, слугу свого, та й сказав: „Ви́женіть оцю від мене геть, і замкни́ за нею двері“. |
|
18 А на ній була квітча́ста ту́ніка, бо так за́вжди вбира́лися царські́ до́чки, панни́. І його слуга ви́провадив її назо́вні, і замкнув за нею двері. |
|
19 А Тама́ра поси́пала по́пелом свою го́лову, а квітча́сту ту́ніку, що була на ній, розде́рла, і поклала руку свою на го́лову свою, і все ходила та голоси́ла... |
|
20 І сказав до неї брат її Авесало́м: „Чи брат твій Амнон був із тобою? А тепер, се́стро моя, мовчи, — брат же твій він! Не бери цієї речі до серця свого́“... І осіла Тамара, зні́вечена, у домі брата свого Авесало́ма. |
|
21 А цар Давид почув про це все, — і сильно розгні́вався! |
|
22 |
|
23 І сталося по двох ро́ках, і мав Авесалом стри́ження ове́ць у Баал-Хацорі, що при Єфремі, — і Авесало́м закли́кав усіх царськи́х синів. |
|
24 І прийшов Авесало́м до царя́ та й сказав: „Ось у раба твого стри́ження, — нехай пі́де цар та раби́ його з твоїм рабом“. |
|
25 І сказав цар до Авесало́ма: „Ні, сину мій, не пі́демо ж ми всі, щоб не бути тобі на тяготу́“. І той сильно просив його, та він не хотів піти, але поблагослови́в його. |
|
26 І сказав Авесало́м: „А як ні, нехай пі́де з нами брат мій Амно́н!“ І сказав йому цар: „Чого вій пі́де з тобою?“ |
|
27 Та Авесало́м сильно просив його, і він послав з ним Амно́на та всіх царськи́х синів. |
|
28 А Авесало́м загада́в юнака́м своїм, говорячи: „Дивіться, як Амнон звеселіє на серці від вина, то скажу вам: Ударте Амнона! — і ви вб'єте його. Не бійтеся, — чи ж не я загадав вам? Будьте міцні та відважнії!“ |
|
29 І зробили Авесаломові юнаки́ Амнонові, як загадав був Авесалом. А царські́ сини повставали, і сіли ве́рхи кожен на мула свого, та й повтіка́ли. |
|
30 І сталося, були вони ще в дорозі, а вістка прийшла́ до Давида така: „Авесалом повбивав усіх царськи́х синів, і не позосталося з них ні одно́го“. |
|
31 І цар устав, і розде́р ша́ти свої, та й упав на землю, і всі слу́ги його стояли при ньому з розде́ртими ша́тами. |
|
32 І відповів Йонадав, син Шім'ї, Давидового брата, та й сказав: „Нехай не каже мій пан: Усіх юнакі́в, царськи́х синів, повбивали, бо помер тільки сам Амно́н. Бо на нака́з Авесалома це було ви́рішене від дня, як той збезче́стив сестру́ його Тамару. |
|
33 А тепер нехай мій пан цар не кладе на своє серце такого, говорячи: Усі царські́ сини повмирали, — бо помер тільки сам Амнон“. |
|
34 І Авесалом утік. А юна́к вартівни́к звів свої очі й побачив, аж ось числе́нний народ іде дорогою, що була́ за ним, від боку гори. |
|
35 І сказав Йонадав до царя: „Ось прийшли царські́ сини, — як слово раба твого, так сталося“. |
|
36 І сталося, як скінчи́в він говорити, аж ось поприхо́дили царські сини, і підне́сли свій голос та й плакали. А також цар та всі слу́ги його плакали ве́льми ре́вним плаче́м... |
|
37 А Авесалом утік, і пішов до Талмая, Амміхурового сина, царя ґешурського. А Давид був у жало́бі за сином своїм усі ті дні. |
|
38 А Авесалом утік, і пішов до Ґешу́ру, і пробув там три ро́ки. |
|
39 І перестав цар Давид гні́ватися на Авесало́ма, бо він був зча́сом поті́шений за Амнона, що помер. |
Вторая книга царствГлава 13 |
|
1 |
|
2 Амнон потерял голову из-за своей сестры Фамарь, да так, что заболел, ведь Фамарь была девушкой, и Амнон не знал, как к ней подступиться. |
|
3 Был у Амнона друг по имени Йонадав, сын Шимы, брата Давида. Йонадав был очень лукавым человеком. |
|
4 Он спросил Амнона: «Что ты чахнешь день ото дня, царевич? Расскажи мне!» Амнон ответил ему: «Я влюбился в Фамарь, сестру моего брата Авессалома». |
|
5 Йонадав посоветовал ему: «Ложись в постель и скажись больным, а когда отец зайдет проведать тебя, попроси его: „Пусть придет сестра моя Фамарь и покормит меня пищей, которую приготовит прямо при мне, а я поем из ее рук“». |
|
6 Амнон лег и сказался больным, а царь зашел проведать его. Амнон попросил царя: «Пусть придет сестра моя Фамарь и прямо при мне испечет две лепешки, а я поем из ее рук». |
|
7 |
|
8 Фамарь отправилась в дом своего брата Амнона. Он лежал, а она у него на глазах замесила тесто, раскатала и испекла лепешки. |
|
9 Она поставила блюдо прямо перед ним, но он не стал есть. «Пусть все выйдут отсюда!» — приказал Амнон, и все вышли. |
|
10 А ей он сказал: «Отнеси кушанье в спальню, и я поем из твоих рук». Фамарь взяла испеченные лепешки и принесла в спальню своего брата Амнона. |
|
11 Но когда она поставила еду перед ним, он схватил ее и стал говорить: «Иди сюда, сестра, ложись со мной!» |
|
12 «Нет, брат, не бесчести меня, — отвечала она, — не делается так в Израиле! Не поступай со мной так безумно! |
|
13 Подумай, куда же пойду я с таким бесчестьем? А ты прослывешь в Израиле безумцем. Прошу, лучше поговори с царем, он не откажет тебе в браке со мной». |
|
14 Но он не стал ее слушать, взял ее силой и спал с ней. |
|
15 А после этого стала она Амнону отвратительна, и было это отвращение сильнее влечения, которое он испытывал к ней прежде. И сказал ей Амнон: «Вставай и уходи!» |
|
16 «Нет, — ответила она, — прогнать меня теперь — это еще хуже того зла, которое ты уже сотворил». Но Амнон не стал ее слушать, |
|
17 а позвал мальчика, что прислуживал ему, и приказал: «Прогони ее от меня прочь и запри за ней дверь». |
|
18 Слуга вывел ее наружу и запер за ней дверь. А на ней было богато украшенное платье — такие одежды носили царские дочери в девичестве. |
|
19 Фамарь посыпала голову прахом и разорвала свое богатое платье. Она обхватила голову и шла, рыдая. |
|
20 |
|
21 Когда царь Давид услышал, что произошло, он сильно разгневался. |
|
22 Авессалом же ничего не сказал Амнону — ни худого, ни доброго, но возненавидел Амнона за то, что тот обесчестил его сестру Фамарь. |
|
23 |
|
24 Он пришел к царю и попросил: «У меня, твоего слуги, стрижка овец — прошу, пусть царь со слугами отправится на праздник вместе со мной, своим слугой». |
|
25 Царь ответил Авессалому: «Нет, сын мой, если все мы пойдем, то будем тебе только в тягость». Как ни упрашивал его Авессалом, тот не соглашался пойти, но отпустил его с благословением. |
|
26 Тогда Авессалом сказал: «Раз так, то прошу, чтобы пошел с нами брат мой Амнон». Царь спросил: «А ему зачем идти с тобой?» |
|
27 Но Авессалом упросил Давида, и тот отпустил с ним Амнона и других царских сыновей. |
|
28 Авессалом приказал своим слугам: «Смотрите, как только Амнон напьется вина и опьянеет, я велю вам сразить Амнона; убейте его без страха — так я вам приказываю. Крепитесь и мужайтесь!» |
|
29 И слуги Авессалома поступили с Амноном, как приказал Авессалом. Тогда все царские сыновья вскочили на своих мулов и обратились в бегство. |
|
30 |
|
31 Царь встал, разодрал свои одежды и пал на землю, и все его слуги стояли, разодрав одежды. |
|
32 Но Йонадав, сын Шимы, брата Давида, сказал: «Нет, пусть мой владыка не думает, что погибли все юноши, царские сыновья: убит только Амнон. Ведь Авессалом замышлял это с того самого дня, как Амнон обесчестил сестру его Фамарь. |
|
33 И пусть владыка мой царь не расстраивается, пусть не думает, будто погибли все царские сыновья, — нет, погиб только Амнон». |
|
34 |
|
35 Йонадав сказал царю: «Вот и царские сыновья прибыли — всё именно так, как сказал я, твой слуга». |
|
36 Едва он закончил говорить, как прибыли царские сыновья и подняли громкий плач, и царь и его слуги тоже зарыдали во весь голос. |
|
37 |
|
38 Сбежав в Гешур, Авессалом оставался там. |
|
39 Царь Давид тогда не стал преследовать Авессалома, потому что утихло его горе по Амнону. |
2-а СамуїловаРозділ 13 |
Вторая книга царствГлава 13 |
|
1 |
1 |
|
2 І вболівав Амнон так, що він аж захво́рів через свою́ сестру́ Тамару, бо вона була дівчина, і Амнонові здавалося трудно щось їй зроби́ти. |
2 Амнон потерял голову из-за своей сестры Фамарь, да так, что заболел, ведь Фамарь была девушкой, и Амнон не знал, как к ней подступиться. |
|
3 А Амно́н мав това́риша, а ім'я́ йому́ Йонада́в, син Шім'ї, Давидового брата. І Йонада́в був чоловік дуже хитрий. |
3 Был у Амнона друг по имени Йонадав, сын Шимы, брата Давида. Йонадав был очень лукавым человеком. |
|
4 І він сказав йому: „Чого ти, царе́вичу, такий марни́й щора́нку? Чи ж не розповіси́ мені?“ І сказав йому Амнон: „Я кохаю Тамару, сестру́ брата свого Авесало́ма“. |
4 Он спросил Амнона: «Что ты чахнешь день ото дня, царевич? Расскажи мне!» Амнон ответил ему: «Я влюбился в Фамарь, сестру моего брата Авессалома». |
|
5 І сказав йому Йонадав: „Ляж на ложі своєму, і вдавай хворого. А коли при́йде твій батько, щоб побачити тебе, то скажи йому: Нехай при́йде сестра моя Тама́ра, і нехай підкріпи́ть мене хлібом, і нехай зробить на моїх оча́х ту ї́жу, щоб я бачив та їв із руки́ її“. |
5 Йонадав посоветовал ему: «Ложись в постель и скажись больным, а когда отец зайдет проведать тебя, попроси его: „Пусть придет сестра моя Фамарь и покормит меня пищей, которую приготовит прямо при мне, а я поем из ее рук“». |
|
6 І поклався Амнон, і вдавав хворого, а цар прийшов побачити його. І сказав Амнон до царя: „Нехай при́йде сестра моя Тамара, і нехай спече́ на моїх оча́х два млинці́, і я попої́м з її руки“. |
6 Амнон лег и сказался больным, а царь зашел проведать его. Амнон попросил царя: «Пусть придет сестра моя Фамарь и прямо при мне испечет две лепешки, а я поем из ее рук». |
|
7 І послав Давид до Тамари, до дому, говорячи: „Іди до дому твого брата Амнона, і пригото́в йому ї́жу“. |
7 |
|
8 І прийшла Тамара до дому свого брата Амнона, а він лежить. І взяла́ вона тіста, і замісила, і пригото́вила на оча́х його, та й спекла млинці. |
8 Фамарь отправилась в дом своего брата Амнона. Он лежал, а она у него на глазах замесила тесто, раскатала и испекла лепешки. |
|
9 І взяла́ вона сковорі́дку, і виложила перед ним, та він відмовився їсти. І сказав Амнон: „Випровадь від мене всіх людей“. І повихо́дили від нього всі люди. |
9 Она поставила блюдо прямо перед ним, но он не стал есть. «Пусть все выйдут отсюда!» — приказал Амнон, и все вышли. |
|
10 І сказав Амнон: „Принеси їжу до кімна́ти, і я з'їм із твоєї руки“. І взяла́ Тамара млинці́, що пригото́вила, та й прине́сла своєму братові Амнонові до кімна́ти. |
10 А ей он сказал: «Отнеси кушанье в спальню, и я поем из твоих рук». Фамарь взяла испеченные лепешки и принесла в спальню своего брата Амнона. |
|
11 І вона прине́сла до нього, щоб їв, а він схопи́в її, та й сказав до неї: „Ходи, ляж зо мною, моя се́стро!“ |
11 Но когда она поставила еду перед ним, он схватил ее и стал говорить: «Иди сюда, сестра, ложись со мной!» |
|
12 А вона йому відказала: „Ні, брате мій, не безче́сть мене, бо не ро́биться так в Ізраїлі! Не роби цієї гидо́ти |
12 «Нет, брат, не бесчести меня, — отвечала она, — не делается так в Израиле! Не поступай со мной так безумно! |
|
13 I куди я понесу́ свою га́ньбу? А ти станеш, як один із мерзо́тників в Ізраїлі. Ти переговори́ з царем, — і він не відмовить віддати мене тобі“. |
13 Подумай, куда же пойду я с таким бесчестьем? А ты прослывешь в Израиле безумцем. Прошу, лучше поговори с царем, он не откажет тебе в браке со мной». |
|
14 Та він не хотів слу́хати її голосу. І був він сильніший від неї, — і збезче́стив її, і лежав із нею... |
14 Но он не стал ее слушать, взял ее силой и спал с ней. |
|
15 І по цьому дуже знена́видів її Амнон великою не́навистю, бо ця не́нависть, якою він зненавидів її, була більша від любови, якою любив її. І сказав до неї Амнон: „Уставай, — іди собі!“ |
15 А после этого стала она Амнону отвратительна, и было это отвращение сильнее влечения, которое он испытывал к ней прежде. И сказал ей Амнон: «Вставай и уходи!» |
|
16 А вона відказав йому: „Через це велике зло, по то́му, що зробив ти зо мною, хочеш ще ви́гнати мене?“ Та він не хотів її слу́хати. |
16 «Нет, — ответила она, — прогнать меня теперь — это еще хуже того зла, которое ты уже сотворил». Но Амнон не стал ее слушать, |
|
17 І покликав він юнака́ свого, слугу свого, та й сказав: „Ви́женіть оцю від мене геть, і замкни́ за нею двері“. |
17 а позвал мальчика, что прислуживал ему, и приказал: «Прогони ее от меня прочь и запри за ней дверь». |
|
18 А на ній була квітча́ста ту́ніка, бо так за́вжди вбира́лися царські́ до́чки, панни́. І його слуга ви́провадив її назо́вні, і замкнув за нею двері. |
18 Слуга вывел ее наружу и запер за ней дверь. А на ней было богато украшенное платье — такие одежды носили царские дочери в девичестве. |
|
19 А Тама́ра поси́пала по́пелом свою го́лову, а квітча́сту ту́ніку, що була на ній, розде́рла, і поклала руку свою на го́лову свою, і все ходила та голоси́ла... |
19 Фамарь посыпала голову прахом и разорвала свое богатое платье. Она обхватила голову и шла, рыдая. |
|
20 І сказав до неї брат її Авесало́м: „Чи брат твій Амнон був із тобою? А тепер, се́стро моя, мовчи, — брат же твій він! Не бери цієї речі до серця свого́“... І осіла Тамара, зні́вечена, у домі брата свого Авесало́ма. |
20 |
|
21 А цар Давид почув про це все, — і сильно розгні́вався! |
21 Когда царь Давид услышал, что произошло, он сильно разгневался. |
|
22 |
22 Авессалом же ничего не сказал Амнону — ни худого, ни доброго, но возненавидел Амнона за то, что тот обесчестил его сестру Фамарь. |
|
23 І сталося по двох ро́ках, і мав Авесалом стри́ження ове́ць у Баал-Хацорі, що при Єфремі, — і Авесало́м закли́кав усіх царськи́х синів. |
23 |
|
24 І прийшов Авесало́м до царя́ та й сказав: „Ось у раба твого стри́ження, — нехай пі́де цар та раби́ його з твоїм рабом“. |
24 Он пришел к царю и попросил: «У меня, твоего слуги, стрижка овец — прошу, пусть царь со слугами отправится на праздник вместе со мной, своим слугой». |
|
25 І сказав цар до Авесало́ма: „Ні, сину мій, не пі́демо ж ми всі, щоб не бути тобі на тяготу́“. І той сильно просив його, та він не хотів піти, але поблагослови́в його. |
25 Царь ответил Авессалому: «Нет, сын мой, если все мы пойдем, то будем тебе только в тягость». Как ни упрашивал его Авессалом, тот не соглашался пойти, но отпустил его с благословением. |
|
26 І сказав Авесало́м: „А як ні, нехай пі́де з нами брат мій Амно́н!“ І сказав йому цар: „Чого вій пі́де з тобою?“ |
26 Тогда Авессалом сказал: «Раз так, то прошу, чтобы пошел с нами брат мой Амнон». Царь спросил: «А ему зачем идти с тобой?» |
|
27 Та Авесало́м сильно просив його, і він послав з ним Амно́на та всіх царськи́х синів. |
27 Но Авессалом упросил Давида, и тот отпустил с ним Амнона и других царских сыновей. |
|
28 А Авесало́м загада́в юнака́м своїм, говорячи: „Дивіться, як Амнон звеселіє на серці від вина, то скажу вам: Ударте Амнона! — і ви вб'єте його. Не бійтеся, — чи ж не я загадав вам? Будьте міцні та відважнії!“ |
28 Авессалом приказал своим слугам: «Смотрите, как только Амнон напьется вина и опьянеет, я велю вам сразить Амнона; убейте его без страха — так я вам приказываю. Крепитесь и мужайтесь!» |
|
29 І зробили Авесаломові юнаки́ Амнонові, як загадав був Авесалом. А царські́ сини повставали, і сіли ве́рхи кожен на мула свого, та й повтіка́ли. |
29 И слуги Авессалома поступили с Амноном, как приказал Авессалом. Тогда все царские сыновья вскочили на своих мулов и обратились в бегство. |
|
30 І сталося, були вони ще в дорозі, а вістка прийшла́ до Давида така: „Авесалом повбивав усіх царськи́х синів, і не позосталося з них ні одно́го“. |
30 |
|
31 І цар устав, і розде́р ша́ти свої, та й упав на землю, і всі слу́ги його стояли при ньому з розде́ртими ша́тами. |
31 Царь встал, разодрал свои одежды и пал на землю, и все его слуги стояли, разодрав одежды. |
|
32 І відповів Йонадав, син Шім'ї, Давидового брата, та й сказав: „Нехай не каже мій пан: Усіх юнакі́в, царськи́х синів, повбивали, бо помер тільки сам Амно́н. Бо на нака́з Авесалома це було ви́рішене від дня, як той збезче́стив сестру́ його Тамару. |
32 Но Йонадав, сын Шимы, брата Давида, сказал: «Нет, пусть мой владыка не думает, что погибли все юноши, царские сыновья: убит только Амнон. Ведь Авессалом замышлял это с того самого дня, как Амнон обесчестил сестру его Фамарь. |
|
33 А тепер нехай мій пан цар не кладе на своє серце такого, говорячи: Усі царські́ сини повмирали, — бо помер тільки сам Амнон“. |
33 И пусть владыка мой царь не расстраивается, пусть не думает, будто погибли все царские сыновья, — нет, погиб только Амнон». |
|
34 І Авесалом утік. А юна́к вартівни́к звів свої очі й побачив, аж ось числе́нний народ іде дорогою, що була́ за ним, від боку гори. |
34 |
|
35 І сказав Йонадав до царя: „Ось прийшли царські́ сини, — як слово раба твого, так сталося“. |
35 Йонадав сказал царю: «Вот и царские сыновья прибыли — всё именно так, как сказал я, твой слуга». |
|
36 І сталося, як скінчи́в він говорити, аж ось поприхо́дили царські сини, і підне́сли свій голос та й плакали. А також цар та всі слу́ги його плакали ве́льми ре́вним плаче́м... |
36 Едва он закончил говорить, как прибыли царские сыновья и подняли громкий плач, и царь и его слуги тоже зарыдали во весь голос. |
|
37 А Авесалом утік, і пішов до Талмая, Амміхурового сина, царя ґешурського. А Давид був у жало́бі за сином своїм усі ті дні. |
37 |
|
38 А Авесалом утік, і пішов до Ґешу́ру, і пробув там три ро́ки. |
38 Сбежав в Гешур, Авессалом оставался там. |
|
39 І перестав цар Давид гні́ватися на Авесало́ма, бо він був зча́сом поті́шений за Амнона, що помер. |
39 Царь Давид тогда не стал преследовать Авессалома, потому что утихло его горе по Амнону. |