ЕздраРозділ 9 |
|
1 |
|
2 бо побрали з їхніх дочо́к собі та своїм сина́м, змішалося святе насіння з наро́дами цих країв, а рука зве́рхників та предста́вників була́ перша в цьому спроневі́ренні“. |
|
3 А коли я почув це слово, то розде́р я одежу свою та плаща́ свого, і рвав воло́сся з голови своєї та з бороди своєї, і сидів остовпі́лий... |
|
4 І зібра́лися до ме́не всі тремтя́чі перед словами Бога Ізраїлевого за спроневі́рення пове́рненців, а я сидів остовпі́лий аж до жертви вечірньої. |
|
5 А за вечірньої жертви встав я з упоко́рення свого, і, роздерши шату свою та плаща́ свого, упав я на коліна свої, і простягну́в ру́ки свої до Господа, Бога мого... |
|
6 І сказав я: „Боже мій, соро́млюся я та стидаюся підне́сти, Боже мій, обличчя своє до Те́бе, бо беззако́ння наші помно́жилися понад голову, а наша провина виросла аж до неба! |
|
7 Від днів наших батьків ми в великій провині аж до дня цього, а за наші беззако́ння були́ ві́ддані ми, наші царі, наші священики в руку царів цих краї́в на меча́, на поло́н, і на грабі́ж, і на посоро́млення обличчя, як цього дня. |
|
8 А тепер на малу́ хвилю ста́лася нам милість від Господа, Бога нашого, щоб позоста́вити нам оста́нок, і дати нам затверди́тися на місці святині Його, щоб освітити очі наші, Боже наш, і дати нам трохи ожити в нашій неволі! |
|
9 Бо раби ми, та в нашій неволі не покинув нас Бог наш, і прихилив до нас милість перед пе́рськими царями, щоб дати нам ожити, щоб підне́сти дім нашого Бога й щоб відбудува́ти руїни його, та щоб дати нам за́хист в Юдеї та в Єрусалимі. |
|
10 А тепер що ска́жемо, Боже наш, по цьо́му? Бо ми поки́нули заповіді Твої, |
|
11 які Ти наказа́в через Своїх рабів пророків, говорячи: Цей Край, що ви йдете посісти, він край нечистий через нечистість наро́ду цих країв, через їхні гидо́ти, що напо́внили його від кра́ю до кра́ю своєю нечи́стістю. |
|
12 А тепер дочо́к своїх не давайте їхнім синам, а їхніх дочо́к не беріть для своїх синів, і не питайте їх про мир та про добро їх аж навіки, щоб ви стали сильні, та спожива́ли добро цієї землі, і віддали́ на спа́док вашим синам аж навіки. |
|
13 А по то́му всьому, що прийшло на нас за наші злі чи́ни та за нашу велику провину, — бо Ти, Боже наш, стримав кару більше від гріха́ нашого, і дав нам таку рештку, — |
|
14 чи зно́ву ми лама́тимемо заповіді Твої, і бу́демо посвоя́чуватися з оцими мерзо́тними наро́дами? Чи ж Ти не розгні́ваєшся на нас аж до ви́гублення нас, так що ніхто не позоста́вся б і не врятува́вся? |
|
15 Господи, Боже Ізраїлів, Ти праведний, бо ми позоста́лися останком, як цього дня. Ось ми в провині своїй перед лицем Твоїм, бо не всто́яти нам за це перед лицем Твоїм!“ |
Книга ЕздрыГлава 9 |
|
1 |
|
2 Потому что берут дочерей их за себя и за сыновей своих, и смешивается святое семя с иноземными народами. И притом рука главных и начальствующих первая в сем беззаконии. |
|
3 |
|
4 И собрались ко мне все, убоявшиеся слов Бога Израилева о преступлении переселенцев. И я сидел в изумлении до вечерней жертвы. |
|
5 |
|
6 и сказал: Боже мой, стыжусь и боюсь поднять лице мое к Тебе, Боже мой, потому что беззакония наши превысили голову, и вина наша возросла до небес. |
|
7 Со дней отцев наших мы в великой вине до сего дня. За беззакония свои мы, цари наши, священники наши, преданы были в руки иноземных царей, под меч, в плен, на разграбление и посрамление, как это и ныне видно. |
|
8 |
|
9 Мы рабы, но и в рабстве нашем не оставил нас Бог наш. Он преклонил к нам милость царей Персидских, и они дали нам ожить, восстановить дом Бога нашего и поднять его из развалин его, и позволили нам иметь стены в Иудее и в Иерусалиме. |
|
10 |
|
11 Которые Ты заповедал чрез рабов Твоих пророков, говоря: земля, которую идете взять в наследственное владение, есть земля нечистая, она осквернена нечистотою иноземных народов, их мерзостями, которые наполнили ее скверною своею от края до края. |
|
12 Итак дочерей своих не отдавайте за сыновей их, и дочерей их не берите за сыновей своих, и не ищите мира их и счастия их во век, чтобы вам быть сильными, и питаться добром земли и передать ее в наследство сыновьям своим на век. |
|
13 |
|
14 Неужели мы опять станем нарушать заповеди Твои и вступать в родство с сими мерзкими народами? Не прогневаешься ли Ты на нас так, что истребишь без остатка, никому не дав уцелеть? |
|
15 Иегова, Боже Израилев, Ты праведен; ибо до сего дня мы сохраняемы, и есть остаток; се мы пред лицем Твоим во грехах своих, хотя за все сие не надлежало стоять пред лицем Твоим. |
ЕздраРозділ 9 |
Книга ЕздрыГлава 9 |
|
1 |
1 |
|
2 бо побрали з їхніх дочо́к собі та своїм сина́м, змішалося святе насіння з наро́дами цих країв, а рука зве́рхників та предста́вників була́ перша в цьому спроневі́ренні“. |
2 Потому что берут дочерей их за себя и за сыновей своих, и смешивается святое семя с иноземными народами. И притом рука главных и начальствующих первая в сем беззаконии. |
|
3 А коли я почув це слово, то розде́р я одежу свою та плаща́ свого, і рвав воло́сся з голови своєї та з бороди своєї, і сидів остовпі́лий... |
3 |
|
4 І зібра́лися до ме́не всі тремтя́чі перед словами Бога Ізраїлевого за спроневі́рення пове́рненців, а я сидів остовпі́лий аж до жертви вечірньої. |
4 И собрались ко мне все, убоявшиеся слов Бога Израилева о преступлении переселенцев. И я сидел в изумлении до вечерней жертвы. |
|
5 А за вечірньої жертви встав я з упоко́рення свого, і, роздерши шату свою та плаща́ свого, упав я на коліна свої, і простягну́в ру́ки свої до Господа, Бога мого... |
5 |
|
6 І сказав я: „Боже мій, соро́млюся я та стидаюся підне́сти, Боже мій, обличчя своє до Те́бе, бо беззако́ння наші помно́жилися понад голову, а наша провина виросла аж до неба! |
6 и сказал: Боже мой, стыжусь и боюсь поднять лице мое к Тебе, Боже мой, потому что беззакония наши превысили голову, и вина наша возросла до небес. |
|
7 Від днів наших батьків ми в великій провині аж до дня цього, а за наші беззако́ння були́ ві́ддані ми, наші царі, наші священики в руку царів цих краї́в на меча́, на поло́н, і на грабі́ж, і на посоро́млення обличчя, як цього дня. |
7 Со дней отцев наших мы в великой вине до сего дня. За беззакония свои мы, цари наши, священники наши, преданы были в руки иноземных царей, под меч, в плен, на разграбление и посрамление, как это и ныне видно. |
|
8 А тепер на малу́ хвилю ста́лася нам милість від Господа, Бога нашого, щоб позоста́вити нам оста́нок, і дати нам затверди́тися на місці святині Його, щоб освітити очі наші, Боже наш, і дати нам трохи ожити в нашій неволі! |
8 |
|
9 Бо раби ми, та в нашій неволі не покинув нас Бог наш, і прихилив до нас милість перед пе́рськими царями, щоб дати нам ожити, щоб підне́сти дім нашого Бога й щоб відбудува́ти руїни його, та щоб дати нам за́хист в Юдеї та в Єрусалимі. |
9 Мы рабы, но и в рабстве нашем не оставил нас Бог наш. Он преклонил к нам милость царей Персидских, и они дали нам ожить, восстановить дом Бога нашего и поднять его из развалин его, и позволили нам иметь стены в Иудее и в Иерусалиме. |
|
10 А тепер що ска́жемо, Боже наш, по цьо́му? Бо ми поки́нули заповіді Твої, |
10 |
|
11 які Ти наказа́в через Своїх рабів пророків, говорячи: Цей Край, що ви йдете посісти, він край нечистий через нечистість наро́ду цих країв, через їхні гидо́ти, що напо́внили його від кра́ю до кра́ю своєю нечи́стістю. |
11 Которые Ты заповедал чрез рабов Твоих пророков, говоря: земля, которую идете взять в наследственное владение, есть земля нечистая, она осквернена нечистотою иноземных народов, их мерзостями, которые наполнили ее скверною своею от края до края. |
|
12 А тепер дочо́к своїх не давайте їхнім синам, а їхніх дочо́к не беріть для своїх синів, і не питайте їх про мир та про добро їх аж навіки, щоб ви стали сильні, та спожива́ли добро цієї землі, і віддали́ на спа́док вашим синам аж навіки. |
12 Итак дочерей своих не отдавайте за сыновей их, и дочерей их не берите за сыновей своих, и не ищите мира их и счастия их во век, чтобы вам быть сильными, и питаться добром земли и передать ее в наследство сыновьям своим на век. |
|
13 А по то́му всьому, що прийшло на нас за наші злі чи́ни та за нашу велику провину, — бо Ти, Боже наш, стримав кару більше від гріха́ нашого, і дав нам таку рештку, — |
13 |
|
14 чи зно́ву ми лама́тимемо заповіді Твої, і бу́демо посвоя́чуватися з оцими мерзо́тними наро́дами? Чи ж Ти не розгні́ваєшся на нас аж до ви́гублення нас, так що ніхто не позоста́вся б і не врятува́вся? |
14 Неужели мы опять станем нарушать заповеди Твои и вступать в родство с сими мерзкими народами? Не прогневаешься ли Ты на нас так, что истребишь без остатка, никому не дав уцелеть? |
|
15 Господи, Боже Ізраїлів, Ти праведний, бо ми позоста́лися останком, як цього дня. Ось ми в провині своїй перед лицем Твоїм, бо не всто́яти нам за це перед лицем Твоїм!“ |
15 Иегова, Боже Израилев, Ты праведен; ибо до сего дня мы сохраняемы, и есть остаток; се мы пред лицем Твоим во грехах своих, хотя за все сие не надлежало стоять пред лицем Твоим. |