2-а Самуїлова

Розділ 13

1 І сталося по тому, — мав Авесало́м, син Давидів, уродли́ву сестру́, а ім'я́ їй Тама́ра. І покохав її Амно́н, син Давидів.

2 І вболівав Амнон так, що він аж захво́рів через свою́ сестру́ Тамару, бо вона була дівчина, і Амнонові здавалося трудно щось їй зроби́ти.

3 А Амно́н мав това́риша, а ім'я́ йому́ Йонада́в, син Шім'ї, Давидового брата. І Йонада́в був чоловік дуже хитрий.

4 І він сказав йому: „Чого ти, царе́вичу, такий марни́й щора́нку? Чи ж не розповіси́ мені?“ І сказав йому Амнон: „Я кохаю Тамару, сестру́ брата свого Авесало́ма“.

5 І сказав йому Йонадав: „Ляж на ложі своєму, і вдавай хворого. А коли при́йде твій батько, щоб побачити тебе, то скажи йому: Нехай при́йде сестра моя Тама́ра, і нехай підкріпи́ть мене хлібом, і нехай зробить на моїх оча́х ту ї́жу, щоб я бачив та їв із руки́ її“.

6 І поклався Амнон, і вдавав хворого, а цар прийшов побачити його. І сказав Амнон до царя: „Нехай при́йде сестра моя Тамара, і нехай спече́ на моїх оча́х два млинці́, і я попої́м з її руки“.

7 І послав Давид до Тамари, до дому, говорячи: „Іди до дому твого брата Амнона, і пригото́в йому ї́жу“.

8 І прийшла Тамара до дому свого брата Амнона, а він лежить. І взяла́ вона тіста, і замісила, і пригото́вила на оча́х його, та й спекла млинці.

9 І взяла́ вона сковорі́дку, і виложила перед ним, та він відмовився їсти. І сказав Амнон: „Випровадь від мене всіх людей“. І повихо́дили від нього всі люди.

10 І сказав Амнон: „Принеси їжу до кімна́ти, і я з'їм із твоєї руки“. І взяла́ Тамара млинці́, що пригото́вила, та й прине́сла своєму братові Амнонові до кімна́ти.

11 І вона прине́сла до нього, щоб їв, а він схопи́в її, та й сказав до неї: „Ходи, ляж зо мною, моя се́стро!“

12 А вона йому відказала: „Ні, брате мій, не безче́сть мене, бо не ро́биться так в Ізраїлі! Не роби цієї гидо́ти

13 I куди я понесу́ свою га́ньбу? А ти станеш, як один із мерзо́тників в Ізраїлі. Ти переговори́ з царем, — і він не відмовить віддати мене тобі“.

14 Та він не хотів слу́хати її голосу. І був він сильніший від неї, — і збезче́стив її, і лежав із нею...

15 І по цьому дуже знена́видів її Амнон великою не́навистю, бо ця не́нависть, якою він зненавидів її, була більша від любови, якою любив її. І сказав до неї Амнон: „Уставай, — іди собі!“

16 А вона відказав йому: „Через це велике зло, по то́му, що зробив ти зо мною, хочеш ще ви́гнати мене?“ Та він не хотів її слу́хати.

17 І покликав він юнака́ свого, слугу свого, та й сказав: „Ви́женіть оцю від мене геть, і замкни́ за нею двері“.

18 А на ній була квітча́ста ту́ніка, бо так за́вжди вбира́лися царські́ до́чки, панни́. І його слуга ви́провадив її назо́вні, і замкнув за нею двері.

19 А Тама́ра поси́пала по́пелом свою го́лову, а квітча́сту ту́ніку, що була на ній, розде́рла, і поклала руку свою на го́лову свою, і все ходила та голоси́ла...

20 І сказав до неї брат її Авесало́м: „Чи брат твій Амнон був із тобою? А тепер, се́стро моя, мовчи, — брат же твій він! Не бери цієї речі до серця свого́“... І осіла Тамара, зні́вечена, у домі брата свого Авесало́ма.

21 А цар Давид почув про це все, — і сильно розгні́вався!

22 І не говорив Авесало́м з Амноном ні про добре, ні про зле, бо Авесало́м зненавидів Амнона за те, що той збезче́стив сестру́ його Тама́ру.

23 І сталося по двох ро́ках, і мав Авесалом стри́ження ове́ць у Баал-Хацорі, що при Єфремі, — і Авесало́м закли́кав усіх царськи́х синів.

24 І прийшов Авесало́м до царя́ та й сказав: „Ось у раба твого стри́ження, — нехай пі́де цар та раби́ його з твоїм рабом“.

25 І сказав цар до Авесало́ма: „Ні, сину мій, не пі́демо ж ми всі, щоб не бути тобі на тяготу́“. І той сильно просив його, та він не хотів піти, але поблагослови́в його.

26 І сказав Авесало́м: „А як ні, нехай пі́де з нами брат мій Амно́н!“ І сказав йому цар: „Чого вій пі́де з тобою?“

27 Та Авесало́м сильно просив його, і він послав з ним Амно́на та всіх царськи́х синів.

28 А Авесало́м загада́в юнака́м своїм, говорячи: „Дивіться, як Амнон звеселіє на серці від вина, то скажу вам: Ударте Амнона! — і ви вб'єте його. Не бійтеся, — чи ж не я загадав вам? Будьте міцні та відважнії!“

29 І зробили Авесаломові юнаки́ Амнонові, як загадав був Авесалом. А царські́ сини повставали, і сіли ве́рхи кожен на мула свого, та й повтіка́ли.

30 І сталося, були вони ще в дорозі, а вістка прийшла́ до Давида така: „Авесалом повбивав усіх царськи́х синів, і не позосталося з них ні одно́го“.

31 І цар устав, і розде́р ша́ти свої, та й упав на землю, і всі слу́ги його стояли при ньому з розде́ртими ша́тами.

32 І відповів Йонадав, син Шім'ї, Давидового брата, та й сказав: „Нехай не каже мій пан: Усіх юнакі́в, царськи́х синів, повбивали, бо помер тільки сам Амно́н. Бо на нака́з Авесалома це було ви́рішене від дня, як той збезче́стив сестру́ його Тамару.

33 А тепер нехай мій пан цар не кладе на своє серце такого, говорячи: Усі царські́ сини повмирали, — бо помер тільки сам Амнон“.

34 І Авесалом утік. А юна́к вартівни́к звів свої очі й побачив, аж ось числе́нний народ іде дорогою, що була́ за ним, від боку гори.

35 І сказав Йонадав до царя: „Ось прийшли царські́ сини, — як слово раба твого, так сталося“.

36 І сталося, як скінчи́в він говорити, аж ось поприхо́дили царські сини, і підне́сли свій голос та й плакали. А також цар та всі слу́ги його плакали ве́льми ре́вним плаче́м...

37 А Авесалом утік, і пішов до Талмая, Амміхурового сина, царя ґешурського. А Давид був у жало́бі за сином своїм усі ті дні.

38 А Авесалом утік, і пішов до Ґешу́ру, і пробув там три ро́ки.

39 І перестав цар Давид гні́ватися на Авесало́ма, бо він був зча́сом поті́шений за Амнона, що помер.

Вторая хроника царств

Глава 13

1 Некоторое время спустя сын Давуда Амнон влюбился в красавицу Фамарь, сестру Авессалома, сына Давуда.

2 Амнон так страдал, что заболел из-за своей единокровной сестры Фамари, потому что она была девственница, и ему казалось невозможным сделать с ней что-нибудь.

3 У Амнона был друг по имени Ионадав, его двоюродный брат, сын Шимеи, брата Давуда. Ионадав был очень хитёр.

4 Он спросил Амнона: – Почему, о царский сын, ты чахнешь день ото дня? Не скажешь ли мне?Амнон сказал ему: – Я люблю Фамарь, сестру своего брата Авессалома.

5 – Ложись в постель и притворись больным, – сказал Ионадав. – Когда твой отец придёт проведать тебя, скажи ему: «Пусть моя сестра Фамарь придёт ко мне и даст мне чего-нибудь поесть. Пусть она приготовит еду у меня на глазах, чтобы я мог видеть её и поесть у неё из рук».

6 Амнон лёг и притворился больным. И когда царь пришёл проведать его, Амнон сказал ему: – Пусть моя сестра Фамарь придёт и приготовит у меня на глазах пару лепёшек, чтобы я мог поесть у неё из рук.

7 Давуд послал во дворец сказать Фамари: – Ступай в дом твоего брата Амнона и приготовь для него еду.

8 Фамарь пошла в дом своего брата Амнона, где он лежал. Она взяла тесто, замесила его, сделала на глазах у Амнона лепёшки и испекла их.

9 Потом она взяла сковороду и выложила перед ним лепёшки, но он отказался есть. – Пусть все выйдут отсюда, – сказал Амнон. И все вышли.

10 Тогда Амнон сказал Фамари: – Принеси еду сюда, в мою спальню, чтобы я мог поесть из твоих рук. И Фамарь взяла лепёшки, которые она приготовила, и принесла их своему брату Амнону в его спальню.

11 Но когда она поднесла их к нему, чтобы он поел, он схватил её и сказал: – Сестра, иди, ложись со мной!

12 – Нет, брат! – сказала она ему. – Не принуждай меня. Нельзя творить в Исраиле такого зла! Не делай этого безумия.

13 А я, куда я денусь с моим позором? Ты же будешь в Исраиле как один из безумных. Прошу тебя, поговори с царём, он не откажется выдать меня за тебя замуж.

14 Но он не стал её слушать и, так как был сильнее, изнасиловал её.

15 После этого Амнон возненавидел её лютой ненавистью. И возненавидел он её сильнее, чем прежде любил. Амнон сказал ей: – Вставай и убирайся отсюда!

16 – Нет! – сказала она ему. – Прогнать меня – это большее зло, чем то, что ты уже сделал со мной. Но он не стал слушать её.

17 Он позвал юношу, который служил ему, и сказал: – Выгони её вон отсюда и запри за ней дверь.

18 И слуга выставил её и запер за ней дверь. (А на ней была богато украшенная одежда, которую носили в то время незамужние царские дочери.)

19 Фамарь посыпала голову пеплом и разорвала свою богатую одежду. Она взялась руками за голову и, рыдая, пошла прочь.

20 Её брат Авессалом сказал ей: – С тобой был твой брат Амнон? Но теперь, сестра, молчи. Он – твой брат. Не сокрушайся об этом. И Фамарь жила в доме своего брата Авессалома как брошенная женщина.

21 Когда обо всем этом услышал царь Давуд, он страшно разгневался, но не наказал своего сына Амнона, потому что любил его – ведь он был его первенцем.

22 Авессалом не сказал Амнону ни слова, ни плохого, ни хорошего. Он ненавидел Амнона, потому что тот обесчестил его сестру Фамарь.

23 Два года спустя, когда у Авессалома была стрижка овец в Баал-Хацоре, что рядом с границей земли Ефраима, он пригласил туда всех царских сыновей.

24 Авессалом пришёл к царю и сказал: – У твоего раба идёт стрижка овец. Не пойдут ли со мной царь и его приближённые?

25 – Нет, мой сын, – ответил царь. – Все мы не пойдём, чтобы не быть тебе обузой. И хотя Авессалом упрашивал его, он отказался идти, но дал ему своё благословение.

26 Тогда Авессалом сказал: – Если нет, то позволь пойти с нами моему брату Амнону. Царь спросил его: – Зачем ему идти с тобой?

27 Но Авессалом упрашивал его, и он отпустил с ним Амнона и всех остальных своих сыновей. Авессалом приготовил царский пир.

28 Авессалом приказал своим людям: – Смотрите, когда Амнон развеселится от вина, и когда я скажу вам: «Поразите Амнона», убейте его. Не бойтесь. Разве не я сам даю вам такой приказ? Будьте мужественны и храбры!

29 И люди Авессалома сделали с Амноном так, как приказал Авессалом. А все царские сыновья поднялись, сели на своих мулов и бежали.

30 Пока они были в пути, к Давуду пришла весть: «Авессалом поразил всех царских сыновей, никого из них не осталось в живых».

31 Царь поднялся, в горечи разорвал на себе одежду и бросился на землю, и все его слуги, которые стояли рядом, тоже разорвали свои одежды.

32 Но племянник Давуда, сын его брата Шимея, Ионадав, сказал: – Пусть мой господин не думает, что убили всех царских сыновей, умер только Амнон. Так было решено Авессаломом с того дня, когда Амнон изнасиловал его единокровную сестру Фамарь.

33 Пусть господин мой царь не тревожится вестью, что все сыновья царя умерли. Умер только Амнон.

34 Тем временем Авессалом бежал. А юноша, который стоял в дозоре, поднял глаза и увидел множество людей, спускающихся по Хоронаимской дороге со склона холма. Дозорный пошёл и доложил царю о том, что видел.

35 Ионадав сказал царю: – Ну вот, это идут царские сыновья. Всё произошло точно так, как сказал твой раб.

36 Когда он закончил говорить, с громким плачем вошли царские сыновья. И сам царь, и все его слуги тоже горько плакали.

37 Авессалом же бежал и пришёл к Талмаю, сыну Аммихуда, царю Гешура за Иорданом. А царь Давуд день за днём оплакивал своего сына.

38 Бежав и добравшись до Гешура, Авессалом оставался там три года.

39 А сердце царя тосковало по Авессалому, потому что он уже утешился после смерти Амнона.

2-а Самуїлова

Розділ 13

Вторая хроника царств

Глава 13

1 І сталося по тому, — мав Авесало́м, син Давидів, уродли́ву сестру́, а ім'я́ їй Тама́ра. І покохав її Амно́н, син Давидів.

1 Некоторое время спустя сын Давуда Амнон влюбился в красавицу Фамарь, сестру Авессалома, сына Давуда.

2 І вболівав Амнон так, що він аж захво́рів через свою́ сестру́ Тамару, бо вона була дівчина, і Амнонові здавалося трудно щось їй зроби́ти.

2 Амнон так страдал, что заболел из-за своей единокровной сестры Фамари, потому что она была девственница, и ему казалось невозможным сделать с ней что-нибудь.

3 А Амно́н мав това́риша, а ім'я́ йому́ Йонада́в, син Шім'ї, Давидового брата. І Йонада́в був чоловік дуже хитрий.

3 У Амнона был друг по имени Ионадав, его двоюродный брат, сын Шимеи, брата Давуда. Ионадав был очень хитёр.

4 І він сказав йому: „Чого ти, царе́вичу, такий марни́й щора́нку? Чи ж не розповіси́ мені?“ І сказав йому Амнон: „Я кохаю Тамару, сестру́ брата свого Авесало́ма“.

4 Он спросил Амнона: – Почему, о царский сын, ты чахнешь день ото дня? Не скажешь ли мне?Амнон сказал ему: – Я люблю Фамарь, сестру своего брата Авессалома.

5 І сказав йому Йонадав: „Ляж на ложі своєму, і вдавай хворого. А коли при́йде твій батько, щоб побачити тебе, то скажи йому: Нехай при́йде сестра моя Тама́ра, і нехай підкріпи́ть мене хлібом, і нехай зробить на моїх оча́х ту ї́жу, щоб я бачив та їв із руки́ її“.

5 – Ложись в постель и притворись больным, – сказал Ионадав. – Когда твой отец придёт проведать тебя, скажи ему: «Пусть моя сестра Фамарь придёт ко мне и даст мне чего-нибудь поесть. Пусть она приготовит еду у меня на глазах, чтобы я мог видеть её и поесть у неё из рук».

6 І поклався Амнон, і вдавав хворого, а цар прийшов побачити його. І сказав Амнон до царя: „Нехай при́йде сестра моя Тамара, і нехай спече́ на моїх оча́х два млинці́, і я попої́м з її руки“.

6 Амнон лёг и притворился больным. И когда царь пришёл проведать его, Амнон сказал ему: – Пусть моя сестра Фамарь придёт и приготовит у меня на глазах пару лепёшек, чтобы я мог поесть у неё из рук.

7 І послав Давид до Тамари, до дому, говорячи: „Іди до дому твого брата Амнона, і пригото́в йому ї́жу“.

7 Давуд послал во дворец сказать Фамари: – Ступай в дом твоего брата Амнона и приготовь для него еду.

8 І прийшла Тамара до дому свого брата Амнона, а він лежить. І взяла́ вона тіста, і замісила, і пригото́вила на оча́х його, та й спекла млинці.

8 Фамарь пошла в дом своего брата Амнона, где он лежал. Она взяла тесто, замесила его, сделала на глазах у Амнона лепёшки и испекла их.

9 І взяла́ вона сковорі́дку, і виложила перед ним, та він відмовився їсти. І сказав Амнон: „Випровадь від мене всіх людей“. І повихо́дили від нього всі люди.

9 Потом она взяла сковороду и выложила перед ним лепёшки, но он отказался есть. – Пусть все выйдут отсюда, – сказал Амнон. И все вышли.

10 І сказав Амнон: „Принеси їжу до кімна́ти, і я з'їм із твоєї руки“. І взяла́ Тамара млинці́, що пригото́вила, та й прине́сла своєму братові Амнонові до кімна́ти.

10 Тогда Амнон сказал Фамари: – Принеси еду сюда, в мою спальню, чтобы я мог поесть из твоих рук. И Фамарь взяла лепёшки, которые она приготовила, и принесла их своему брату Амнону в его спальню.

11 І вона прине́сла до нього, щоб їв, а він схопи́в її, та й сказав до неї: „Ходи, ляж зо мною, моя се́стро!“

11 Но когда она поднесла их к нему, чтобы он поел, он схватил её и сказал: – Сестра, иди, ложись со мной!

12 А вона йому відказала: „Ні, брате мій, не безче́сть мене, бо не ро́биться так в Ізраїлі! Не роби цієї гидо́ти

12 – Нет, брат! – сказала она ему. – Не принуждай меня. Нельзя творить в Исраиле такого зла! Не делай этого безумия.

13 I куди я понесу́ свою га́ньбу? А ти станеш, як один із мерзо́тників в Ізраїлі. Ти переговори́ з царем, — і він не відмовить віддати мене тобі“.

13 А я, куда я денусь с моим позором? Ты же будешь в Исраиле как один из безумных. Прошу тебя, поговори с царём, он не откажется выдать меня за тебя замуж.

14 Та він не хотів слу́хати її голосу. І був він сильніший від неї, — і збезче́стив її, і лежав із нею...

14 Но он не стал её слушать и, так как был сильнее, изнасиловал её.

15 І по цьому дуже знена́видів її Амнон великою не́навистю, бо ця не́нависть, якою він зненавидів її, була більша від любови, якою любив її. І сказав до неї Амнон: „Уставай, — іди собі!“

15 После этого Амнон возненавидел её лютой ненавистью. И возненавидел он её сильнее, чем прежде любил. Амнон сказал ей: – Вставай и убирайся отсюда!

16 А вона відказав йому: „Через це велике зло, по то́му, що зробив ти зо мною, хочеш ще ви́гнати мене?“ Та він не хотів її слу́хати.

16 – Нет! – сказала она ему. – Прогнать меня – это большее зло, чем то, что ты уже сделал со мной. Но он не стал слушать её.

17 І покликав він юнака́ свого, слугу свого, та й сказав: „Ви́женіть оцю від мене геть, і замкни́ за нею двері“.

17 Он позвал юношу, который служил ему, и сказал: – Выгони её вон отсюда и запри за ней дверь.

18 А на ній була квітча́ста ту́ніка, бо так за́вжди вбира́лися царські́ до́чки, панни́. І його слуга ви́провадив її назо́вні, і замкнув за нею двері.

18 И слуга выставил её и запер за ней дверь. (А на ней была богато украшенная одежда, которую носили в то время незамужние царские дочери.)

19 А Тама́ра поси́пала по́пелом свою го́лову, а квітча́сту ту́ніку, що була на ній, розде́рла, і поклала руку свою на го́лову свою, і все ходила та голоси́ла...

19 Фамарь посыпала голову пеплом и разорвала свою богатую одежду. Она взялась руками за голову и, рыдая, пошла прочь.

20 І сказав до неї брат її Авесало́м: „Чи брат твій Амнон був із тобою? А тепер, се́стро моя, мовчи, — брат же твій він! Не бери цієї речі до серця свого́“... І осіла Тамара, зні́вечена, у домі брата свого Авесало́ма.

20 Её брат Авессалом сказал ей: – С тобой был твой брат Амнон? Но теперь, сестра, молчи. Он – твой брат. Не сокрушайся об этом. И Фамарь жила в доме своего брата Авессалома как брошенная женщина.

21 А цар Давид почув про це все, — і сильно розгні́вався!

21 Когда обо всем этом услышал царь Давуд, он страшно разгневался, но не наказал своего сына Амнона, потому что любил его – ведь он был его первенцем.

22 І не говорив Авесало́м з Амноном ні про добре, ні про зле, бо Авесало́м зненавидів Амнона за те, що той збезче́стив сестру́ його Тама́ру.

22 Авессалом не сказал Амнону ни слова, ни плохого, ни хорошего. Он ненавидел Амнона, потому что тот обесчестил его сестру Фамарь.

23 І сталося по двох ро́ках, і мав Авесалом стри́ження ове́ць у Баал-Хацорі, що при Єфремі, — і Авесало́м закли́кав усіх царськи́х синів.

23 Два года спустя, когда у Авессалома была стрижка овец в Баал-Хацоре, что рядом с границей земли Ефраима, он пригласил туда всех царских сыновей.

24 І прийшов Авесало́м до царя́ та й сказав: „Ось у раба твого стри́ження, — нехай пі́де цар та раби́ його з твоїм рабом“.

24 Авессалом пришёл к царю и сказал: – У твоего раба идёт стрижка овец. Не пойдут ли со мной царь и его приближённые?

25 І сказав цар до Авесало́ма: „Ні, сину мій, не пі́демо ж ми всі, щоб не бути тобі на тяготу́“. І той сильно просив його, та він не хотів піти, але поблагослови́в його.

25 – Нет, мой сын, – ответил царь. – Все мы не пойдём, чтобы не быть тебе обузой. И хотя Авессалом упрашивал его, он отказался идти, но дал ему своё благословение.

26 І сказав Авесало́м: „А як ні, нехай пі́де з нами брат мій Амно́н!“ І сказав йому цар: „Чого вій пі́де з тобою?“

26 Тогда Авессалом сказал: – Если нет, то позволь пойти с нами моему брату Амнону. Царь спросил его: – Зачем ему идти с тобой?

27 Та Авесало́м сильно просив його, і він послав з ним Амно́на та всіх царськи́х синів.

27 Но Авессалом упрашивал его, и он отпустил с ним Амнона и всех остальных своих сыновей. Авессалом приготовил царский пир.

28 А Авесало́м загада́в юнака́м своїм, говорячи: „Дивіться, як Амнон звеселіє на серці від вина, то скажу вам: Ударте Амнона! — і ви вб'єте його. Не бійтеся, — чи ж не я загадав вам? Будьте міцні та відважнії!“

28 Авессалом приказал своим людям: – Смотрите, когда Амнон развеселится от вина, и когда я скажу вам: «Поразите Амнона», убейте его. Не бойтесь. Разве не я сам даю вам такой приказ? Будьте мужественны и храбры!

29 І зробили Авесаломові юнаки́ Амнонові, як загадав був Авесалом. А царські́ сини повставали, і сіли ве́рхи кожен на мула свого, та й повтіка́ли.

29 И люди Авессалома сделали с Амноном так, как приказал Авессалом. А все царские сыновья поднялись, сели на своих мулов и бежали.

30 І сталося, були вони ще в дорозі, а вістка прийшла́ до Давида така: „Авесалом повбивав усіх царськи́х синів, і не позосталося з них ні одно́го“.

30 Пока они были в пути, к Давуду пришла весть: «Авессалом поразил всех царских сыновей, никого из них не осталось в живых».

31 І цар устав, і розде́р ша́ти свої, та й упав на землю, і всі слу́ги його стояли при ньому з розде́ртими ша́тами.

31 Царь поднялся, в горечи разорвал на себе одежду и бросился на землю, и все его слуги, которые стояли рядом, тоже разорвали свои одежды.

32 І відповів Йонадав, син Шім'ї, Давидового брата, та й сказав: „Нехай не каже мій пан: Усіх юнакі́в, царськи́х синів, повбивали, бо помер тільки сам Амно́н. Бо на нака́з Авесалома це було ви́рішене від дня, як той збезче́стив сестру́ його Тамару.

32 Но племянник Давуда, сын его брата Шимея, Ионадав, сказал: – Пусть мой господин не думает, что убили всех царских сыновей, умер только Амнон. Так было решено Авессаломом с того дня, когда Амнон изнасиловал его единокровную сестру Фамарь.

33 А тепер нехай мій пан цар не кладе на своє серце такого, говорячи: Усі царські́ сини повмирали, — бо помер тільки сам Амнон“.

33 Пусть господин мой царь не тревожится вестью, что все сыновья царя умерли. Умер только Амнон.

34 І Авесалом утік. А юна́к вартівни́к звів свої очі й побачив, аж ось числе́нний народ іде дорогою, що була́ за ним, від боку гори.

34 Тем временем Авессалом бежал. А юноша, который стоял в дозоре, поднял глаза и увидел множество людей, спускающихся по Хоронаимской дороге со склона холма. Дозорный пошёл и доложил царю о том, что видел.

35 І сказав Йонадав до царя: „Ось прийшли царські́ сини, — як слово раба твого, так сталося“.

35 Ионадав сказал царю: – Ну вот, это идут царские сыновья. Всё произошло точно так, как сказал твой раб.

36 І сталося, як скінчи́в він говорити, аж ось поприхо́дили царські сини, і підне́сли свій голос та й плакали. А також цар та всі слу́ги його плакали ве́льми ре́вним плаче́м...

36 Когда он закончил говорить, с громким плачем вошли царские сыновья. И сам царь, и все его слуги тоже горько плакали.

37 А Авесалом утік, і пішов до Талмая, Амміхурового сина, царя ґешурського. А Давид був у жало́бі за сином своїм усі ті дні.

37 Авессалом же бежал и пришёл к Талмаю, сыну Аммихуда, царю Гешура за Иорданом. А царь Давуд день за днём оплакивал своего сына.

38 А Авесалом утік, і пішов до Ґешу́ру, і пробув там три ро́ки.

38 Бежав и добравшись до Гешура, Авессалом оставался там три года.

39 І перестав цар Давид гні́ватися на Авесало́ма, бо він був зча́сом поті́шений за Амнона, що помер.

39 А сердце царя тосковало по Авессалому, потому что он уже утешился после смерти Амнона.

1.0x