1-я книга Царств

Глава 25

1 И умер Самуил, и собрались все Израильтяне, и плакали о нем, и похоронили его в Раме. А Давид встал и пошел в пустыню Фаран.

2 В Маоне был один человек, коего имение было в Кармиле. Человек сей был весьма богат, овец было у него три тысячи и тысяча коз. Он был тогда в Кармиле для стрижения овец своих.

3 Имя человеку сему Навал, а имя жены его Авигаиль. Жена была умна и красива видом, а муж суров и злонравен, и был от рода Халевова.

4 Давид услышал в пустыне, что Навал стрижет овец своих;

5 И послал Давид десять отроков, и сказал Давид отрокам: пойдите в Кармил, и придите к Навалу, и спросите его от имени моего о мире.

6 И скажите так: здравствуй, мир тебе, мир дому твоему, мир всему твоему!

7 Ныне я услышал, что у тебя стригут овец. А когда пастухи твои были с нами, мы их не обижали, и не пропало у них ничего во все время пребывания их в Кармиле.

8 Спроси у отроков твоих, и они скажут тебе. Итак пусть отроки мои найдут благоволение у тебя; ибо мы пришли в доброе время: дай, что найдет рука твоя рабам твоим и сыну твоему Давиду.

9 И пришли отроки Давидовы, и пересказали Навалу все слова сии от имени Давида, и остановились.

10 Навал отвечал рабам Давидовым, и сказал: кто такой Давид, и кто сын Иессеев? Ныне много рабов, убежавших от господ своих.

11 Возьму ли я хлеб мой, и воду мою, и мяса, которые заколол я для стригущих овец моих, и отдам ли людям, о которых я не знаю, откуда они?

12 Отроки Давидовы пошли обратно в путь свой, и пришедши назад, пересказали ему все слова сии.

13 И сказал Давид людям своим: препояшьтесь каждый мечем своим. И препоясался каждый мечем своим, и сам Давид препоясался мечем своим. И пошло вслед Давида около четырех сот человек, а двести остались при обозе.

14 Между тем Авигаиль, жену Навалову, известил один отрок, из отроков их, и сказал: вот, Давид присылал из пустыни нарочных приветствовать господина нашего, но он грубо обошелся с ними.

15 Люди же сии были очень добры для нас; мы не были обижены ими, и ничего не пропало у нас во все время, как мы ходили с ними, находясь в поле.

16 Они были стеною для нас и ночью и днем во все время, как мы, находясь с ними, пасли овец.

17 Итак подумай и рассмотри, что тебе сделать: ибо неминуемо настоит беда господину нашему и всему дому его, а он человек строптивый, ему нельзя говорить.

18 Авигаиль тотчас взяла двести хлебов, и два сосуда вина, и пять изготовленных овец, пять сит сушеных зерен, сто пластов изюма и двести пластов смокв, и положила на ослов.

19 И сказала отрокам своим: идите впереди меня, а я пойду за вами. А мужу своему Навалу не сказала.

20 Когда она ехала на осле и проезжала в тени горы, Давид и люди его шли навстречу ей, и она встретилась с ними.

21 Давид говорил: подлинно, напрасно берег я все, принадлежавшее ему в пустыне, и ничто не пропало из всего имения его; он заплатил мне злом за добро.

22 То и то сделает Бог со врагами Давидовыми, и то и то прибавит, если я из всего принадлежащего ему к утреннему свету оставлю мочащегося к стене.

23 Авигаиль, увидев Давида, тотчас сошла с осла, пала пред Давидом на лице свое, и поклонилась до земли.

24 Потом пала к ногам его, и сказала: на мне вина, господин мой, но пусть раба твоя скажет в уши твои, и выслушай слова рабы твоей.

25 Не обращай, господин мой, внимания своего на строптивого сего человека, на Навала: ибо каково имя его, таков и он. Имя его Навал, и в нем живет глупость. А я, раба твоя, не видала отроков господина моего, которых ты посылал.

26 И ныне, господин мой, жив Господь, и жива душа твоя! Господь не допустит тебя приступить к кровопролитию и мстить за себя своею рукою: да будут таковы, как Навал, враги твои и ищущие зла господину моему.

27 И вот благословение это, которое принесла раба твоя господину моему: позволь отдать отрокам, ходящим вслед господина моего.

28 Прости вину рабы твоей. Ибо устроил Господь господину моему дом твердый, потому что господин мой подвизается на бранях Господних, и ничего злого не найдено в тебе от начала дней твоих.

29 Хотя и восстал человек преследовать тебя и искать души твоей, но душа господина моего хранится в хранилище жизни у Господа Бога твоего; а душу врагов твоих Он бросит из пращи, положив в пращу.

30 И когда Господь сделает господину моему все доброе, что Он говорил тебе, и поставит тебя правителем Израиля:

31 Тогда сие не будет тебе упреком и укоризною для сердца господина моего, что он напрасно пролил кровь, и что господин мой мстил за себя. Когда Господь сделает сие добро господину моему, тогда вспомнишь рабу твою.

32 И сказал Давид Авигаили: благословен Господь, Бог Израилев, Который послал тебя сегодня навстречу мне!

33 Благословен разум твой, и благословенна ты, что не допустила меня в сей день приступить к кровопролитию и мстить за себя своею рукою.

34 Но, точно, - жив Господь, Бог Израилев, Который не допустил меня сделать тебе зло! Если бы ты не поспешила и не вышла навстречу мне, то у Навала к свету утреннему не осталось бы мочащегося к стене.

35 И взял Давид из руки ее, что она принесла ему, и сказал ей: пойди с миром в дом твой: вот, я слушаюсь слов твоих и делаю в угодность тебе.

36 И пришла Авигаиль к Навалу; и вот, у него в доме пир, подобный пиру царскому, и сердце Навалово развеселилось в нем, и он был весьма пьян. И не сказала ему Авигаиль ни слова - ни большого, ни малого до света утреннего.

37 Поутру же, когда вышло из Навала вино, рассказала ему жена его все происшествие сие. И обмерло в нем сердце его, и он окаменел.

38 И спустя около десяти дней поразил Господь Навала, и он умер.

39 И услышал Давид, что Навал умер, и сказал: благословен Господь, Который вступился за обиду, нанесенную мне от руки Наваловой, и что раба своего удержал от зла, а злобу Навалову обратил Господь на главу его. И послал Давид и велел поговорить с Авигаилью, что он хочет взять ее себе в жену.

40 И рабы Давидовы пришли к Авигаили в Кармил, и говорили ей, и сказали: Давид послал нас к тебе, чтобы взять тебя в жену ему.

41 Она встала, и поклонилась лицем до земли, и сказала: вот раба твоя отдает себя в служанки, чтоб умывать ноги рабам господина моего.

42 И тотчас встала Авигаиль, и села на осла, и пять служанок ее пошли за нею, и отправилась она вслед посланных от Давида, и сделалась его женою.

43 Давид взял еще за себя Ахиноаму из Изрееля, и обе они были его женами.

44 А Саул дочь свою, Михаль, жену Давидову, отдал Фалтию, сыну Лаишеву, который был родом из Галлима.

1-а Самуїлова

Розділ 25

1 І вмер Самуїл, і зібрався ввесь Ізраїль, та й оплакував його, і поховали його в його домі в Рамі. А Давид устав, і пішов у пустиню Пара́н.

2 І був чоловік у Мао́ні, а оселя його на Карме́лі, і цей чоловік був дуже багатий, і мав три тисячі дрібно́ї худоби та тисячу кіз. І був він на Карме́лі, коли стригли отару його́.

3 А ім'я́ тому чоловікові Нава́л, а ім'я жінці його Авіґа́їл. А жінка та була доброго розуму та вродли́ва, чоловік же той був жорсто́кий та злочинний, із роду Калева.

4 А Давид почув у пустині, що Навал стриже свою отару.

5 І послав Давид десять хлопців. І сказав Давид до тих хлопців: „Вийдіть на Карме́л, і при́йдете до Навала й запитаєте його в моєму йменні про мир,

6 та й скажете так братові моєму: І тобі мир, і дому твоєму мир, і, всьому, що твоє, мир!

7 А тепер почув я, що в тебе стрижуть. Пастухи твої були з нами, — ми не кри́вдили їх, і нічого не пропало їм по всі дні перебува́ння їх на Кармелі.

8 Запитай своїх слуг, і вони розповідять тобі. І нехай зна́йдуть в оча́х твоїх милість мої хлопці, бо доброго дня ми прийшли. Дай же рабам своїм та синові своєму Давидові, що зна́йде рука твоя!“

9 І прийшли Давидові хлопці, і промовили до Навала, в імені Давида, усі ці слова́. І спини́лися.

10 І відповів Навал Давидовим рабам, і сказав: „Хто такий Давид та хто Єссеїв син? Сьогодні намно́жилося рабів, що вириваються кожен від пана свого!

11 І я візьму́ хліб свій і воду свою та зарізане, що нарізав я для своїх стрижіїв, та й дам лю́дям, яких не знаю, звідки то вони?“

12 І Давидові хлопці пішли назад на свою дорогу, і вернулися, і прийшли, і розповіли́ йому всі ці слова́.

13 А Давид сказав до людей своїх: „Припережіть кожен меча свого!“ І припереза́ли кожен меча свого, і припереза́в і Давид свого меча. І вийшло за Давидом близько чотирьох сотень чоловіка, а дві сотні остались при реча́х.

14 А один хлопець із Навалових слуг доніс Авіґа́їл, Наваловій жінці, говорячи: „Ось Давид послав був із пустині посланців, щоб привітати нашого пана, а він кинувся на них.

15 А ті люди дуже добрі для нас, і не були ми покривджені, і нічого нам не пропало за всі дні, коли ми ходили з ними, як були́ ми на полі.

16 Муром були вони над нами і вночі, і вдень повся́кчас, коли ми були з ними, як ми пасли отари.

17 А тепер пізнай та побач, що́ зробиш, бо дозріло зло на нашого пана та на ввесь дім його. А він негідний, із ним не можна говорити“.

18 Тоді Авіґа́їл поспішно взяла́ двісті хлібів, і два бурдюки́ вина, і п'ятеро приготовлених з отари, і п'ять сеїв пряженого зе́рна, а сто — родзи́нок, та двісті — су́шених фіґ. І склала це на ослів.

19 І сказала вона до своїх слуг: „Ідіть передо мною, а я ось піду́ за вами“.

20 І сталося, як вона їхала на ослі й спускалася в гірсько́му укритті́, аж ось Давид та люди його сходять навпере́йми їй. І вона стрінула їх.

21 А Давид, сказав: „Надармо ж пильнував я все, що належить тому чоловікові в пустині, і зо всього його нічого не пропало. Та він вернув мені злом за добро!

22 Так нехай зробить Бог Давидовим ворогам, і так нехай додасть, якщо я позоставлю до ра́нку зо всього належного йому бодай те, що мочиться до стіни!“

23 А Авіґаїл побачила Давида, і поспішно зійшла з осла, і впала перед Давидом на обличчя своє, та й вклонилася до землі.

24 I впала вона до ніг йому та й сказала: „На мені самій, пане мій, ця провина! І дозволь говорити твоїй невільниці до ушей твоїх, а ти послухай слів своєї невільниці.

25 Нехай же пан мій не кладе свого серця на цього негідного чоловіка, на Навала, бо яке ім'я́ його, такий він: Нава́л ім'я́ йому́, і глупо́та з ним! А я, невільниця твоя, не бачила хлопців мого пана, що ти посилав.

26 А тепер, мій пане, — як живий Господь і як жива душа твоя! — Господь стримає тебе, щоб ти не ввійшов до пролиття́ крови, і щоб рука твоя не допомогла в цьому тобі! А тепер нехай стануть, як Навал, вороги твої та ті, що шукають зла на пана мого!

27 А оце дару́нок, якого прине́сла твоя невільниця своєму панові, буде да́ний хлопцям, що служать моє́му панові.

28 Прости ж провину невільниці своєї, бо конче зробить Господь моєму панові вірний дім, бо пан мій прова́дить ві́йни Господні, і зло не буде зна́йдене в тобі за твоїх днів.

29 І хоч повстане хто гнати тебе, і шукати твоєї душі, то буде душа мого пана зв'я́зана у в'язці живих із Господом, Богом твоїм, а душу ворогів твоїх — нехай Він її кине, як із пра́щі!

30 І станеться, коли Господь зробить моєму панові все добре, що говорив про тебе, і настано́вить тебе володарем над Ізраїлем,

31 то це не буде тобі на спотика́ння та на споку́су серця мого пана, як коли б пролив ти надармо кров, і пан мій пімстився сам. А коли Господь зробить добро моєму панові, то ти згадаєш про свою невільницю!“

32 І сказав Давид до Авіґа́їл: „Благослове́нний Господь, Бог Ізраїлів, що послав тебе на це навпроти мене!

33 І благословенний розум твій, і благословенна ти, що стримала мене цього дня, щоб я не пішов на пролиття́ крови, і щоб рука моя не відімстила за мене.

34 Але — живий Господь, Бог Ізраїлів, що стримав мене зробити тобі зло, бо коли б ти була не поспішила, і не прийшла назустріч мені, то до світла ра́нку Навалові не зоставлено б навіть те, що мочиться до стіни!“

35 І взяв Давид із руки її те, що вона прине́сла йому, а їй сказав: „Іди з миром до свого дому! Бачиш, — я послу́хався голосу твого, і простив тобі!“

36 І прийшла Авіґаїл до Навала, аж ось у нього прийняття́ в його домі, немов прийняття́ царське́! А Навалове серце було веселе в ньому, і він був дуже п'я́ний. І вона не розповіла́ йому нічого, — ані малого, ані великого аж до світла ра́нку.

37 І сталося, вранці, коли Навал ви́тверезився, то жінка його розповіла́ йому про цю справу. І завмерло йому серце в його сере́дині, і він став, як камінь.

38 І сталося днів через десять, і вра́зив Господь Навала, і той помер.

39 І почув Давид, що Навал помер, і сказав: „Благословенний Госпо́дь, що розсудив справу обра́зи моєї від Навала, а раба Свого стримав від зла, — зло Навала звернув Господь на його го́лову!“ І Давид послав, і говорив про Авіґа́їл, щоб узяти її собі за жінку.

40 І прийшли Давидові раби до Авіґа́їл на Карме́л, і промовляли до неї, говорячи: „Давид послав нас до тебе, щоб узяти тебе йому за жінку“.

41 А вона встала, і вклонилася лицем до землі, та й сказала: „Ось твоя служни́ця готова стати невільницею, щоб мити но́ги рабів пана мого!“

42 І Авіґаїл поспішно встала, і сіла на осла, а п'ятеро служанок її йшли при нога́х її. І пішла вона за Давидовими посланця́ми, та й стала йому за жінку.

43 А Ахіноам узяв Давид з Їзреелу, і вони оби́дві стали йому за жінок

44 А Саул віддав дочку́ свою Мелхо́лу, Давидову жінку, Палтієві, Лаїшевому синові, що з Ґалліму.

1-я книга Царств

Глава 25

1-а Самуїлова

Розділ 25

1 И умер Самуил, и собрались все Израильтяне, и плакали о нем, и похоронили его в Раме. А Давид встал и пошел в пустыню Фаран.

1 І вмер Самуїл, і зібрався ввесь Ізраїль, та й оплакував його, і поховали його в його домі в Рамі. А Давид устав, і пішов у пустиню Пара́н.

2 В Маоне был один человек, коего имение было в Кармиле. Человек сей был весьма богат, овец было у него три тысячи и тысяча коз. Он был тогда в Кармиле для стрижения овец своих.

2 І був чоловік у Мао́ні, а оселя його на Карме́лі, і цей чоловік був дуже багатий, і мав три тисячі дрібно́ї худоби та тисячу кіз. І був він на Карме́лі, коли стригли отару його́.

3 Имя человеку сему Навал, а имя жены его Авигаиль. Жена была умна и красива видом, а муж суров и злонравен, и был от рода Халевова.

3 А ім'я́ тому чоловікові Нава́л, а ім'я жінці його Авіґа́їл. А жінка та була доброго розуму та вродли́ва, чоловік же той був жорсто́кий та злочинний, із роду Калева.

4 Давид услышал в пустыне, что Навал стрижет овец своих;

4 А Давид почув у пустині, що Навал стриже свою отару.

5 И послал Давид десять отроков, и сказал Давид отрокам: пойдите в Кармил, и придите к Навалу, и спросите его от имени моего о мире.

5 І послав Давид десять хлопців. І сказав Давид до тих хлопців: „Вийдіть на Карме́л, і при́йдете до Навала й запитаєте його в моєму йменні про мир,

6 И скажите так: здравствуй, мир тебе, мир дому твоему, мир всему твоему!

6 та й скажете так братові моєму: І тобі мир, і дому твоєму мир, і, всьому, що твоє, мир!

7 Ныне я услышал, что у тебя стригут овец. А когда пастухи твои были с нами, мы их не обижали, и не пропало у них ничего во все время пребывания их в Кармиле.

7 А тепер почув я, що в тебе стрижуть. Пастухи твої були з нами, — ми не кри́вдили їх, і нічого не пропало їм по всі дні перебува́ння їх на Кармелі.

8 Спроси у отроков твоих, и они скажут тебе. Итак пусть отроки мои найдут благоволение у тебя; ибо мы пришли в доброе время: дай, что найдет рука твоя рабам твоим и сыну твоему Давиду.

8 Запитай своїх слуг, і вони розповідять тобі. І нехай зна́йдуть в оча́х твоїх милість мої хлопці, бо доброго дня ми прийшли. Дай же рабам своїм та синові своєму Давидові, що зна́йде рука твоя!“

9 И пришли отроки Давидовы, и пересказали Навалу все слова сии от имени Давида, и остановились.

9 І прийшли Давидові хлопці, і промовили до Навала, в імені Давида, усі ці слова́. І спини́лися.

10 Навал отвечал рабам Давидовым, и сказал: кто такой Давид, и кто сын Иессеев? Ныне много рабов, убежавших от господ своих.

10 І відповів Навал Давидовим рабам, і сказав: „Хто такий Давид та хто Єссеїв син? Сьогодні намно́жилося рабів, що вириваються кожен від пана свого!

11 Возьму ли я хлеб мой, и воду мою, и мяса, которые заколол я для стригущих овец моих, и отдам ли людям, о которых я не знаю, откуда они?

11 І я візьму́ хліб свій і воду свою та зарізане, що нарізав я для своїх стрижіїв, та й дам лю́дям, яких не знаю, звідки то вони?“

12 Отроки Давидовы пошли обратно в путь свой, и пришедши назад, пересказали ему все слова сии.

12 І Давидові хлопці пішли назад на свою дорогу, і вернулися, і прийшли, і розповіли́ йому всі ці слова́.

13 И сказал Давид людям своим: препояшьтесь каждый мечем своим. И препоясался каждый мечем своим, и сам Давид препоясался мечем своим. И пошло вслед Давида около четырех сот человек, а двести остались при обозе.

13 А Давид сказав до людей своїх: „Припережіть кожен меча свого!“ І припереза́ли кожен меча свого, і припереза́в і Давид свого меча. І вийшло за Давидом близько чотирьох сотень чоловіка, а дві сотні остались при реча́х.

14 Между тем Авигаиль, жену Навалову, известил один отрок, из отроков их, и сказал: вот, Давид присылал из пустыни нарочных приветствовать господина нашего, но он грубо обошелся с ними.

14 А один хлопець із Навалових слуг доніс Авіґа́їл, Наваловій жінці, говорячи: „Ось Давид послав був із пустині посланців, щоб привітати нашого пана, а він кинувся на них.

15 Люди же сии были очень добры для нас; мы не были обижены ими, и ничего не пропало у нас во все время, как мы ходили с ними, находясь в поле.

15 А ті люди дуже добрі для нас, і не були ми покривджені, і нічого нам не пропало за всі дні, коли ми ходили з ними, як були́ ми на полі.

16 Они были стеною для нас и ночью и днем во все время, как мы, находясь с ними, пасли овец.

16 Муром були вони над нами і вночі, і вдень повся́кчас, коли ми були з ними, як ми пасли отари.

17 Итак подумай и рассмотри, что тебе сделать: ибо неминуемо настоит беда господину нашему и всему дому его, а он человек строптивый, ему нельзя говорить.

17 А тепер пізнай та побач, що́ зробиш, бо дозріло зло на нашого пана та на ввесь дім його. А він негідний, із ним не можна говорити“.

18 Авигаиль тотчас взяла двести хлебов, и два сосуда вина, и пять изготовленных овец, пять сит сушеных зерен, сто пластов изюма и двести пластов смокв, и положила на ослов.

18 Тоді Авіґа́їл поспішно взяла́ двісті хлібів, і два бурдюки́ вина, і п'ятеро приготовлених з отари, і п'ять сеїв пряженого зе́рна, а сто — родзи́нок, та двісті — су́шених фіґ. І склала це на ослів.

19 И сказала отрокам своим: идите впереди меня, а я пойду за вами. А мужу своему Навалу не сказала.

19 І сказала вона до своїх слуг: „Ідіть передо мною, а я ось піду́ за вами“.

20 Когда она ехала на осле и проезжала в тени горы, Давид и люди его шли навстречу ей, и она встретилась с ними.

20 І сталося, як вона їхала на ослі й спускалася в гірсько́му укритті́, аж ось Давид та люди його сходять навпере́йми їй. І вона стрінула їх.

21 Давид говорил: подлинно, напрасно берег я все, принадлежавшее ему в пустыне, и ничто не пропало из всего имения его; он заплатил мне злом за добро.

21 А Давид, сказав: „Надармо ж пильнував я все, що належить тому чоловікові в пустині, і зо всього його нічого не пропало. Та він вернув мені злом за добро!

22 То и то сделает Бог со врагами Давидовыми, и то и то прибавит, если я из всего принадлежащего ему к утреннему свету оставлю мочащегося к стене.

22 Так нехай зробить Бог Давидовим ворогам, і так нехай додасть, якщо я позоставлю до ра́нку зо всього належного йому бодай те, що мочиться до стіни!“

23 Авигаиль, увидев Давида, тотчас сошла с осла, пала пред Давидом на лице свое, и поклонилась до земли.

23 А Авіґаїл побачила Давида, і поспішно зійшла з осла, і впала перед Давидом на обличчя своє, та й вклонилася до землі.

24 Потом пала к ногам его, и сказала: на мне вина, господин мой, но пусть раба твоя скажет в уши твои, и выслушай слова рабы твоей.

24 I впала вона до ніг йому та й сказала: „На мені самій, пане мій, ця провина! І дозволь говорити твоїй невільниці до ушей твоїх, а ти послухай слів своєї невільниці.

25 Не обращай, господин мой, внимания своего на строптивого сего человека, на Навала: ибо каково имя его, таков и он. Имя его Навал, и в нем живет глупость. А я, раба твоя, не видала отроков господина моего, которых ты посылал.

25 Нехай же пан мій не кладе свого серця на цього негідного чоловіка, на Навала, бо яке ім'я́ його, такий він: Нава́л ім'я́ йому́, і глупо́та з ним! А я, невільниця твоя, не бачила хлопців мого пана, що ти посилав.

26 И ныне, господин мой, жив Господь, и жива душа твоя! Господь не допустит тебя приступить к кровопролитию и мстить за себя своею рукою: да будут таковы, как Навал, враги твои и ищущие зла господину моему.

26 А тепер, мій пане, — як живий Господь і як жива душа твоя! — Господь стримає тебе, щоб ти не ввійшов до пролиття́ крови, і щоб рука твоя не допомогла в цьому тобі! А тепер нехай стануть, як Навал, вороги твої та ті, що шукають зла на пана мого!

27 И вот благословение это, которое принесла раба твоя господину моему: позволь отдать отрокам, ходящим вслед господина моего.

27 А оце дару́нок, якого прине́сла твоя невільниця своєму панові, буде да́ний хлопцям, що служать моє́му панові.

28 Прости вину рабы твоей. Ибо устроил Господь господину моему дом твердый, потому что господин мой подвизается на бранях Господних, и ничего злого не найдено в тебе от начала дней твоих.

28 Прости ж провину невільниці своєї, бо конче зробить Господь моєму панові вірний дім, бо пан мій прова́дить ві́йни Господні, і зло не буде зна́йдене в тобі за твоїх днів.

29 Хотя и восстал человек преследовать тебя и искать души твоей, но душа господина моего хранится в хранилище жизни у Господа Бога твоего; а душу врагов твоих Он бросит из пращи, положив в пращу.

29 І хоч повстане хто гнати тебе, і шукати твоєї душі, то буде душа мого пана зв'я́зана у в'язці живих із Господом, Богом твоїм, а душу ворогів твоїх — нехай Він її кине, як із пра́щі!

30 И когда Господь сделает господину моему все доброе, что Он говорил тебе, и поставит тебя правителем Израиля:

30 І станеться, коли Господь зробить моєму панові все добре, що говорив про тебе, і настано́вить тебе володарем над Ізраїлем,

31 Тогда сие не будет тебе упреком и укоризною для сердца господина моего, что он напрасно пролил кровь, и что господин мой мстил за себя. Когда Господь сделает сие добро господину моему, тогда вспомнишь рабу твою.

31 то це не буде тобі на спотика́ння та на споку́су серця мого пана, як коли б пролив ти надармо кров, і пан мій пімстився сам. А коли Господь зробить добро моєму панові, то ти згадаєш про свою невільницю!“

32 И сказал Давид Авигаили: благословен Господь, Бог Израилев, Который послал тебя сегодня навстречу мне!

32 І сказав Давид до Авіґа́їл: „Благослове́нний Господь, Бог Ізраїлів, що послав тебе на це навпроти мене!

33 Благословен разум твой, и благословенна ты, что не допустила меня в сей день приступить к кровопролитию и мстить за себя своею рукою.

33 І благословенний розум твій, і благословенна ти, що стримала мене цього дня, щоб я не пішов на пролиття́ крови, і щоб рука моя не відімстила за мене.

34 Но, точно, - жив Господь, Бог Израилев, Который не допустил меня сделать тебе зло! Если бы ты не поспешила и не вышла навстречу мне, то у Навала к свету утреннему не осталось бы мочащегося к стене.

34 Але — живий Господь, Бог Ізраїлів, що стримав мене зробити тобі зло, бо коли б ти була не поспішила, і не прийшла назустріч мені, то до світла ра́нку Навалові не зоставлено б навіть те, що мочиться до стіни!“

35 И взял Давид из руки ее, что она принесла ему, и сказал ей: пойди с миром в дом твой: вот, я слушаюсь слов твоих и делаю в угодность тебе.

35 І взяв Давид із руки її те, що вона прине́сла йому, а їй сказав: „Іди з миром до свого дому! Бачиш, — я послу́хався голосу твого, і простив тобі!“

36 И пришла Авигаиль к Навалу; и вот, у него в доме пир, подобный пиру царскому, и сердце Навалово развеселилось в нем, и он был весьма пьян. И не сказала ему Авигаиль ни слова - ни большого, ни малого до света утреннего.

36 І прийшла Авіґаїл до Навала, аж ось у нього прийняття́ в його домі, немов прийняття́ царське́! А Навалове серце було веселе в ньому, і він був дуже п'я́ний. І вона не розповіла́ йому нічого, — ані малого, ані великого аж до світла ра́нку.

37 Поутру же, когда вышло из Навала вино, рассказала ему жена его все происшествие сие. И обмерло в нем сердце его, и он окаменел.

37 І сталося, вранці, коли Навал ви́тверезився, то жінка його розповіла́ йому про цю справу. І завмерло йому серце в його сере́дині, і він став, як камінь.

38 И спустя около десяти дней поразил Господь Навала, и он умер.

38 І сталося днів через десять, і вра́зив Господь Навала, і той помер.

39 И услышал Давид, что Навал умер, и сказал: благословен Господь, Который вступился за обиду, нанесенную мне от руки Наваловой, и что раба своего удержал от зла, а злобу Навалову обратил Господь на главу его. И послал Давид и велел поговорить с Авигаилью, что он хочет взять ее себе в жену.

39 І почув Давид, що Навал помер, і сказав: „Благословенний Госпо́дь, що розсудив справу обра́зи моєї від Навала, а раба Свого стримав від зла, — зло Навала звернув Господь на його го́лову!“ І Давид послав, і говорив про Авіґа́їл, щоб узяти її собі за жінку.

40 И рабы Давидовы пришли к Авигаили в Кармил, и говорили ей, и сказали: Давид послал нас к тебе, чтобы взять тебя в жену ему.

40 І прийшли Давидові раби до Авіґа́їл на Карме́л, і промовляли до неї, говорячи: „Давид послав нас до тебе, щоб узяти тебе йому за жінку“.

41 Она встала, и поклонилась лицем до земли, и сказала: вот раба твоя отдает себя в служанки, чтоб умывать ноги рабам господина моего.

41 А вона встала, і вклонилася лицем до землі, та й сказала: „Ось твоя служни́ця готова стати невільницею, щоб мити но́ги рабів пана мого!“

42 И тотчас встала Авигаиль, и села на осла, и пять служанок ее пошли за нею, и отправилась она вслед посланных от Давида, и сделалась его женою.

42 І Авіґаїл поспішно встала, і сіла на осла, а п'ятеро служанок її йшли при нога́х її. І пішла вона за Давидовими посланця́ми, та й стала йому за жінку.

43 Давид взял еще за себя Ахиноаму из Изрееля, и обе они были его женами.

43 А Ахіноам узяв Давид з Їзреелу, і вони оби́дві стали йому за жінок

44 А Саул дочь свою, Михаль, жену Давидову, отдал Фалтию, сыну Лаишеву, который был родом из Галлима.

44 А Саул віддав дочку́ свою Мелхо́лу, Давидову жінку, Палтієві, Лаїшевому синові, що з Ґалліму.

1.0x