Вторая хроника царств

Глава 12

1 Вечный послал к Давуду пророка Нафана. Он пришёл к нему и сказал: – В одном городе было два человека, один богатый, а другой бедный.

2 У богача было очень много мелкого и крупного скота,

3 а у бедняка не было ничего, кроме одной маленькой овечки, которую он купил. Он заботился о ней, и она выросла у него вместе с его детьми. Она ела из его тарелки, пила из его чаши и даже спала у него на груди. Она была у него как дочь.

4 К богачу пришёл путник, но богач пожалел взять что-либо из своего мелкого или крупного скота, чтобы приготовить пищу для пришедшего к нему путника. Вместо этого он взял овечку бедняка и приготовил её для того, кто пришёл к нему.

5 Давуд разгневался и сказал Нафану: – Верно, как и то, что жив Вечный, – человек, который сделал это, заслуживает смерти!

6 Он должен заплатить за овечку четырёхкратно, потому что он сделал это и не имел сострадания.

7 И Нафан сказал Давуду: – Ты тот человек! Вот что говорит Вечный, Бог Исраила: «Я помазал тебя царём над Исраилом и избавил тебя от руки Шаула.

8 Я отдал тебе дом твоего господина и жён твоего господина отдал в твои объятия. Я дал тебе весь Исраил и Иудею. И если бы всего этого было слишком мало, Я дал бы тебе ещё больше.

9 Так почему же ты пренебрёг словом Вечного, сделав зло в Его глазах? Ты поразил хетта Урию мечом и взял его жену себе в жёны. Ты убил его мечом аммонитян.

10 Поэтому меч никогда не отступит от твоего дома, так как ты пренебрёг Мной и взял себе в жёны жену хетта Урии».

11 Так говорит Вечный: «Я наведу на тебя беду из твоего же дома. У тебя на глазах Я возьму твоих жён и отдам их тому, кто находится рядом с тобой, и он будет спать с твоими жёнами так, что все будут об этом знать.

12 Ты сделал это тайно, а Я сделаю это на виду у всего Исраила».

13 И Давуд сказал Нафану: – Я согрешил перед Вечным. Нафан ответил: – И Вечный снял с тебя твой грех. Ты не умрёшь.

14 Но так как сделав это, ты дал повод врагам Вечного насмехаться над Ним, то умрёт твой новорождённый сын.

15 После этого Нафан ушёл к себе домой. Вечный поразил ребёнка, которого жена Урии родила Давуду, и он заболел.

16 Давуд молился Всевышнему о ребёнке. Он постился и проводил ночи в своей комнате лёжа на земле.

17 Старейшины его дома стояли рядом с ним, пытаясь поднять его с земли, но он отказывался и не ел с ними никакой пищи.

18 На седьмой день ребёнок умер. Слуги Давуда боялись сказать ему, что ребёнок мёртв, так как они думали: «Когда ребёнок был ещё жив, мы говорили с Давудом, но он не слушал нас. Как же нам сказать ему, что ребёнок умер? Он может что-нибудь сделать с собой».

19 Давуд заметил, что его слуги перешёптываются, и понял, что ребёнок умер. – Умер ребёнок? – спросил он. – Да, – ответили они, – умер.

20 Тогда Давуд поднялся с земли. Вымывшись, умастившись благовониями и переодевшись, он пошёл в дом Вечного и помолился. Затем Давуд пошёл в свой дом, где по его приказу ему подали пищу, и поел.

21 Слуги спросили его: – Почему ты поступаешь таким образом? Когда ребёнок был жив, ты постился и плакал. Теперь ребёнок мёртв, а ты встал и ешь!

22 Он ответил: – Когда ребёнок ещё был жив, я постился и плакал. Я думал: «Кто знает? Вдруг Вечный будет милостив ко мне, и ребёнок останется жив».

23 Но теперь он умер, и зачем мне поститься? Разве я могу его вернуть? Я пойду к нему, а он ко мне не вернётся.

24 Затем Давуд утешил свою жену Вирсавию, вошёл к ней и лёг с ней. И она забеременела и родила сына. Он назвал его Сулейманом. Вечный полюбил его

25 и повелел пророку Нафану назвать его Иедидия («возлюбленный Вечным»).

26 Тем временем Иоав воевал против аммонитской столицы Раббы и взял царскую крепость.

27 Он послал к Давуду вестников, говоря: – Я воевал с Раббой и захватил источники воды в этом городе.

28 Итак, собери оставшихся воинов, осади город и возьми его. Иначе я сам возьму город, и он будет назван моим именем.

29 Давуд собрал всё войско, пошёл на Раббу и, сразившись, взял её.

30 Он снял золотую корону с головы их идола Молоха – корона весила тридцать шесть килограммов и была украшена драгоценным камнем – и возложил её на свою голову. Давуд взял в городе богатую добычу.

31 Он вывел жителей, которые были в нём, заставив их работать пилами, железными кирками и топорами, а также изготавливать кирпичи. Он поступил так со всеми аммонитскими городами. После этого Давуд со всем своим войском вернулся в Иерусалим.

2-а Самуїлова

Розділ 12

1 І послав Господь Ната́на до Давида, а він прийшов до нього та й сказав йому: „Два чолові́ки були́ в одно́му місті, — один замо́жний, а один убогий.

2 У замо́жного було дуже багато худоби дрібно́ї та худоби великої.

3 А вбогий нічого не мав, окрім однієї мало́ї овечки, яку він набув та утри́мував при житті. І росла вона з ним та з синами його ра́зом, — із кавалка хліба його їла й з келіха його пила́, та на лоні його лежала, і була́ йому як дочка́.

4 І прийшов до багатого чоловіка подоро́жній, та той жалував узяти з худоби своєї дрібно́ї чи з худоби своєї великої, щоб споряди́ти їжу для подоро́жнього, що до нього прийшов, — і він узяв овечку того вбогого чоловіка, і споряди́в її для чоловіка, що до нього прийшов“.

5 І сильно запала́в Давидів гнів на того чоловіка, і він сказав до Ната́на: „Як живий Господь, — вартий смерти той чоловік, що чинить таке́.

6 А овечку він опла́тить чотирикро́тно, за те, що зробив таку річ, і за те, що не змилосе́рдився“.

7 І сказав Ната́н до Давида: „Ти́ той чоловік! Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Я пома́зав тебе над Ізраїлем, і Я спас тебе з Сау́лової руки.

8 І дав тобі дім твого пана, та жіно́к пана твого на лоно твоє, і дав тобі дім Ізраїля та Юди, а якщо цього мало, то додам тобі ще цього та того.

9 І чому ти знева́жив Господнє слово, і вчинив це зло в оча́х Його? Хіттеянина Урію вбив ти мече́м, а його дружи́ну взяв собі за жінку. А його вбив мечем Аммонових синів.

10 А тепер не відсту́пить меч від твого дому аж навіки за те, що знева́жив ти Мене́, і взяв дружи́ну хіттеяника Урії, щоб була тобі за жінку.

11 Так сказав Господь: Ось Я наведу́ на тебе зло з твого дому, і заберу́ жінок твоїх на оча́х твоїх, і дам ближньому твоєму, а він покладе́ться з жінка́ми твоїми при світлі цього сонця.

12 Хоч ти вчинив потає́мно, а Я зроблю́ цю річ перед усім Ізраїлем та перед сонцем“.

13 І сказав Давид до Ната́на: „Згрішив я перед Господом!“ А Ната́н сказав до Давида: „І Господь зняв твій гріх, — не помреш!

14 Та що ти спонука́в знева́ження Господа цією річчю, то син твій, наро́джений тобі, конче помре“.

15 І пішов Ната́н до свого дому, а Господь ура́зив дитя, що Давидові породи́ла Урієва жінка, і воно захво́ріло.

16 А Давид молив Бога за дитинку, і по́стив Давид, і вхо́див до кімна́ти, і ночував, поклавшись на землю.

17 I прийшли старші́ його дому до нього, щоб підня́ти його з землі, та він не хотів, і не підкріпи́вся з ними хлібом.

18 І сталося сьо́мого дня, — і поме́рло те дитя, а Давидові слу́ги боялися доне́сти йому, що померло те дитя, бо казали: „Ось як була́ та дити́на живою, говорили ми до нього, та не слухав він нашого голосу; а як ми скажемо до нього: „Померло це дитя“, то ще вчинить щось лихе“.

19 А Давид побачив, що слу́ги його шепо́чуться поміж собою, — і зрозумів Давид, що поме́рло те дитя. І сказав Давид до своїх слуг: „Чи не поме́рло те дитя?“ А ті відказали: „Поме́рло“.

20 І звівся Давид із землі, і помився, і намасти́вся, і змінив свою оде́жу, і ввійшов до Господнього до́му та й поклони́вся. Потому ввійшов до свого до́му, і захотів їсти, — і поклали йому хліба, і він їв.

21 І сказали йому слу́ги його: ,Що́ це за річ, яку ти вчинив? Коли те дитя жило́, ти по́стив та плакав; а як поме́рло те дитя, ти встав та й їв хліб?“

22 А він відказав: „Коли те дитя ще жило́, я по́стив та плакав, бо казав: Хто знає, може Господь учинить мені милість, і буде жити дитя те?

23 А тепер, — поме́рло воно. На́що то я б по́стив? Чи змо́жу ще повернути його? Я піду́ до нього, а воно не ве́рнеться до мене“.

24 І потішив Давид жінку свою Вірсаві́ю, і прийшов до неї, і ліг із нею. І вона вроди́ла сина, а він назвав ім'я́ йому: Соломо́н. І Госпо́дь полюбив його,

25 і послав пророка Ната́на, і той назвав ім'я́ йому: Єдід'я, ради Господа.

26 А Йоа́в воював з Раббо́ю аммоні́тян, і здобув царське́ місто.

27 І послав Йоав послів до Давида, і сказав: „Воював я з Раббою, і здобув я місто води.

28 А тепер збери́ решту наро́ду, і табору́й біля міста, та здобудь його, щоб не здобу́в те місто я, і щоб не було воно на́зване моїм ім'я́м“.

29 І зібрав Давид увесь наро́д, і пішов до Рабби, і воював із нею, та й здобув її.

30 І взяв він коро́ну з голови їхнього царя, а вага її — тала́нт золота, та дорогий ка́мінь, і Давид поклав її́ на свою го́лову. І він виніс дуже багато здо́бичі з того міста.

31 А наро́д, що був у ньому, він повиво́див, і поклав їх під пи́лку, і під залі́зні доло́та та під залізні сокири, і позаганя́в їх до цегельня́ної пе́чі. І так робив він усім аммонітським міста́м. І вернувся Давид та ввесь наро́д до Єрусалиму.

Вторая хроника царств

Глава 12

2-а Самуїлова

Розділ 12

1 Вечный послал к Давуду пророка Нафана. Он пришёл к нему и сказал: – В одном городе было два человека, один богатый, а другой бедный.

1 І послав Господь Ната́на до Давида, а він прийшов до нього та й сказав йому: „Два чолові́ки були́ в одно́му місті, — один замо́жний, а один убогий.

2 У богача было очень много мелкого и крупного скота,

2 У замо́жного було дуже багато худоби дрібно́ї та худоби великої.

3 а у бедняка не было ничего, кроме одной маленькой овечки, которую он купил. Он заботился о ней, и она выросла у него вместе с его детьми. Она ела из его тарелки, пила из его чаши и даже спала у него на груди. Она была у него как дочь.

3 А вбогий нічого не мав, окрім однієї мало́ї овечки, яку він набув та утри́мував при житті. І росла вона з ним та з синами його ра́зом, — із кавалка хліба його їла й з келіха його пила́, та на лоні його лежала, і була́ йому як дочка́.

4 К богачу пришёл путник, но богач пожалел взять что-либо из своего мелкого или крупного скота, чтобы приготовить пищу для пришедшего к нему путника. Вместо этого он взял овечку бедняка и приготовил её для того, кто пришёл к нему.

4 І прийшов до багатого чоловіка подоро́жній, та той жалував узяти з худоби своєї дрібно́ї чи з худоби своєї великої, щоб споряди́ти їжу для подоро́жнього, що до нього прийшов, — і він узяв овечку того вбогого чоловіка, і споряди́в її для чоловіка, що до нього прийшов“.

5 Давуд разгневался и сказал Нафану: – Верно, как и то, что жив Вечный, – человек, который сделал это, заслуживает смерти!

5 І сильно запала́в Давидів гнів на того чоловіка, і він сказав до Ната́на: „Як живий Господь, — вартий смерти той чоловік, що чинить таке́.

6 Он должен заплатить за овечку четырёхкратно, потому что он сделал это и не имел сострадания.

6 А овечку він опла́тить чотирикро́тно, за те, що зробив таку річ, і за те, що не змилосе́рдився“.

7 И Нафан сказал Давуду: – Ты тот человек! Вот что говорит Вечный, Бог Исраила: «Я помазал тебя царём над Исраилом и избавил тебя от руки Шаула.

7 І сказав Ната́н до Давида: „Ти́ той чоловік! Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Я пома́зав тебе над Ізраїлем, і Я спас тебе з Сау́лової руки.

8 Я отдал тебе дом твоего господина и жён твоего господина отдал в твои объятия. Я дал тебе весь Исраил и Иудею. И если бы всего этого было слишком мало, Я дал бы тебе ещё больше.

8 І дав тобі дім твого пана, та жіно́к пана твого на лоно твоє, і дав тобі дім Ізраїля та Юди, а якщо цього мало, то додам тобі ще цього та того.

9 Так почему же ты пренебрёг словом Вечного, сделав зло в Его глазах? Ты поразил хетта Урию мечом и взял его жену себе в жёны. Ты убил его мечом аммонитян.

9 І чому ти знева́жив Господнє слово, і вчинив це зло в оча́х Його? Хіттеянина Урію вбив ти мече́м, а його дружи́ну взяв собі за жінку. А його вбив мечем Аммонових синів.

10 Поэтому меч никогда не отступит от твоего дома, так как ты пренебрёг Мной и взял себе в жёны жену хетта Урии».

10 А тепер не відсту́пить меч від твого дому аж навіки за те, що знева́жив ти Мене́, і взяв дружи́ну хіттеяника Урії, щоб була тобі за жінку.

11 Так говорит Вечный: «Я наведу на тебя беду из твоего же дома. У тебя на глазах Я возьму твоих жён и отдам их тому, кто находится рядом с тобой, и он будет спать с твоими жёнами так, что все будут об этом знать.

11 Так сказав Господь: Ось Я наведу́ на тебе зло з твого дому, і заберу́ жінок твоїх на оча́х твоїх, і дам ближньому твоєму, а він покладе́ться з жінка́ми твоїми при світлі цього сонця.

12 Ты сделал это тайно, а Я сделаю это на виду у всего Исраила».

12 Хоч ти вчинив потає́мно, а Я зроблю́ цю річ перед усім Ізраїлем та перед сонцем“.

13 И Давуд сказал Нафану: – Я согрешил перед Вечным. Нафан ответил: – И Вечный снял с тебя твой грех. Ты не умрёшь.

13 І сказав Давид до Ната́на: „Згрішив я перед Господом!“ А Ната́н сказав до Давида: „І Господь зняв твій гріх, — не помреш!

14 Но так как сделав это, ты дал повод врагам Вечного насмехаться над Ним, то умрёт твой новорождённый сын.

14 Та що ти спонука́в знева́ження Господа цією річчю, то син твій, наро́джений тобі, конче помре“.

15 После этого Нафан ушёл к себе домой. Вечный поразил ребёнка, которого жена Урии родила Давуду, и он заболел.

15 І пішов Ната́н до свого дому, а Господь ура́зив дитя, що Давидові породи́ла Урієва жінка, і воно захво́ріло.

16 Давуд молился Всевышнему о ребёнке. Он постился и проводил ночи в своей комнате лёжа на земле.

16 А Давид молив Бога за дитинку, і по́стив Давид, і вхо́див до кімна́ти, і ночував, поклавшись на землю.

17 Старейшины его дома стояли рядом с ним, пытаясь поднять его с земли, но он отказывался и не ел с ними никакой пищи.

17 I прийшли старші́ його дому до нього, щоб підня́ти його з землі, та він не хотів, і не підкріпи́вся з ними хлібом.

18 На седьмой день ребёнок умер. Слуги Давуда боялись сказать ему, что ребёнок мёртв, так как они думали: «Когда ребёнок был ещё жив, мы говорили с Давудом, но он не слушал нас. Как же нам сказать ему, что ребёнок умер? Он может что-нибудь сделать с собой».

18 І сталося сьо́мого дня, — і поме́рло те дитя, а Давидові слу́ги боялися доне́сти йому, що померло те дитя, бо казали: „Ось як була́ та дити́на живою, говорили ми до нього, та не слухав він нашого голосу; а як ми скажемо до нього: „Померло це дитя“, то ще вчинить щось лихе“.

19 Давуд заметил, что его слуги перешёптываются, и понял, что ребёнок умер. – Умер ребёнок? – спросил он. – Да, – ответили они, – умер.

19 А Давид побачив, що слу́ги його шепо́чуться поміж собою, — і зрозумів Давид, що поме́рло те дитя. І сказав Давид до своїх слуг: „Чи не поме́рло те дитя?“ А ті відказали: „Поме́рло“.

20 Тогда Давуд поднялся с земли. Вымывшись, умастившись благовониями и переодевшись, он пошёл в дом Вечного и помолился. Затем Давуд пошёл в свой дом, где по его приказу ему подали пищу, и поел.

20 І звівся Давид із землі, і помився, і намасти́вся, і змінив свою оде́жу, і ввійшов до Господнього до́му та й поклони́вся. Потому ввійшов до свого до́му, і захотів їсти, — і поклали йому хліба, і він їв.

21 Слуги спросили его: – Почему ты поступаешь таким образом? Когда ребёнок был жив, ты постился и плакал. Теперь ребёнок мёртв, а ты встал и ешь!

21 І сказали йому слу́ги його: ,Що́ це за річ, яку ти вчинив? Коли те дитя жило́, ти по́стив та плакав; а як поме́рло те дитя, ти встав та й їв хліб?“

22 Он ответил: – Когда ребёнок ещё был жив, я постился и плакал. Я думал: «Кто знает? Вдруг Вечный будет милостив ко мне, и ребёнок останется жив».

22 А він відказав: „Коли те дитя ще жило́, я по́стив та плакав, бо казав: Хто знає, може Господь учинить мені милість, і буде жити дитя те?

23 Но теперь он умер, и зачем мне поститься? Разве я могу его вернуть? Я пойду к нему, а он ко мне не вернётся.

23 А тепер, — поме́рло воно. На́що то я б по́стив? Чи змо́жу ще повернути його? Я піду́ до нього, а воно не ве́рнеться до мене“.

24 Затем Давуд утешил свою жену Вирсавию, вошёл к ней и лёг с ней. И она забеременела и родила сына. Он назвал его Сулейманом. Вечный полюбил его

24 І потішив Давид жінку свою Вірсаві́ю, і прийшов до неї, і ліг із нею. І вона вроди́ла сина, а він назвав ім'я́ йому: Соломо́н. І Госпо́дь полюбив його,

25 и повелел пророку Нафану назвать его Иедидия («возлюбленный Вечным»).

25 і послав пророка Ната́на, і той назвав ім'я́ йому: Єдід'я, ради Господа.

26 Тем временем Иоав воевал против аммонитской столицы Раббы и взял царскую крепость.

26 А Йоа́в воював з Раббо́ю аммоні́тян, і здобув царське́ місто.

27 Он послал к Давуду вестников, говоря: – Я воевал с Раббой и захватил источники воды в этом городе.

27 І послав Йоав послів до Давида, і сказав: „Воював я з Раббою, і здобув я місто води.

28 Итак, собери оставшихся воинов, осади город и возьми его. Иначе я сам возьму город, и он будет назван моим именем.

28 А тепер збери́ решту наро́ду, і табору́й біля міста, та здобудь його, щоб не здобу́в те місто я, і щоб не було воно на́зване моїм ім'я́м“.

29 Давуд собрал всё войско, пошёл на Раббу и, сразившись, взял её.

29 І зібрав Давид увесь наро́д, і пішов до Рабби, і воював із нею, та й здобув її.

30 Он снял золотую корону с головы их идола Молоха – корона весила тридцать шесть килограммов и была украшена драгоценным камнем – и возложил её на свою голову. Давуд взял в городе богатую добычу.

30 І взяв він коро́ну з голови їхнього царя, а вага її — тала́нт золота, та дорогий ка́мінь, і Давид поклав її́ на свою го́лову. І він виніс дуже багато здо́бичі з того міста.

31 Он вывел жителей, которые были в нём, заставив их работать пилами, железными кирками и топорами, а также изготавливать кирпичи. Он поступил так со всеми аммонитскими городами. После этого Давуд со всем своим войском вернулся в Иерусалим.

31 А наро́д, що був у ньому, він повиво́див, і поклав їх під пи́лку, і під залі́зні доло́та та під залізні сокири, і позаганя́в їх до цегельня́ної пе́чі. І так робив він усім аммонітським міста́м. І вернувся Давид та ввесь наро́д до Єрусалиму.

1.0x